Сторінка
1

Новозавітна апокрифічна література

План:

I. Вступ. Поняття про апокрифи.

II. Новозавітна апокрифічна література:

1. Причини виникнення апокрифів.

2. Класифікація апокрифічної літератури.

3. Загальна характеристика та огляд новозавітних апокрифів:

a) Євангелія;

b) Діяння;

c) Послання;

d) Апокаліпсиси.

III. Висновок. Значення апокрифічної літератури.

Слово "апокриф" (із грецького "таємний", "сокровенний") у церковній літературі мало подвійне значення. Іноді апокрифи протиставляються книгам, які перебувають у вживанні під час церковних зборів. У такому випадку апокрифи – книги таємні, приховані. Але слово "апокриф" може так само означати твір, походження якого невідоме. У цьому випадку апокриф – те ж, що твір підроблений, несправжній. За блж. Августином апокрифічною книгу робить саме occulta origo (таємне походження). І та й інша ознаки стали потім зливатися. Виключення книги із суспільного вживання обумовлюється, між іншим, темрявою її походження. А тому що автор книги бажає сховати її походження тільки через недосконалість її змісту, то апокриф став означати все дурне, перекручене.

Протестантські дослідники Нового Завіту Джеймс Хастингс і Брюс Мецгер у своїх дослідженнях майже однаково визначають поняття "апокриф". "Слово "апокриф" грецького походження й означає ті книги, які є "таємними". З погляду тих, хто схвалював ці книги, вони були "сховані" або вилучені із загального користування, тому що в них, вважали вони, утримується таємне або езотеричне вчення, занадто глибоке і складне, щоб бути доступним кому-небудь, крім посвячених. Однак з іншого погляду вважалося, що книги ці цілком заслуговують, щоб їх "приховали", тому що вони є підробленими й (або) єретичними".

Таким чином, апокрифи – це писання, що одночасно відповідають трьом ознакам:

1) їхній сюжет пов'язаний з біблійною історією, особами Євангельської історії;

2) їхні тексти не ввійшли до складу Священного Писання;

3) їхні тексти в той або інший час претендували на роль джерел віри або приймалися такими, тому що те, про що в них говорилося, відбивало ідеї й вірування тих християн, які ці писання приймали.

Ранньохристиянська література за типом своїх пам'яток значною мірою складається з апокрифічних творів. Для неї дуже характерною ознакою є наслідувальний тип творчості. Пам'ятки апостольського періоду беруться як приклад і зразок. Апокрифічна література займає велике місце в колі читання того часу. Література ця прагне наслідувати книги Св. Писання за їхнім змістом і напрямком. По суті, ця література не входить у рамки чисто патрологічного дослідження, але проте про неї потрібно мати хоча б загальне поняття, щоб відновити той зв'язок, що існує між апостольськими працями й діяльністю так званих "мужів апостольських." Треба, втім, обмовитися, що сама по собі ця література значною мірою й не є продуктом самого раннього першохристиянства. Є пам'ятки християнської писемності більш древні, чим апокрифічні євангелія й послання, деякі з яких складені, імовірно, в III й IV століттях. Таким чином, серед апокрифів ми маємо і євангелія, і діяння, і послання, і апокаліпсиси.

Бажання писати євангелія могло виникати з того, що ми знаходимо в кінці Євангелія від Іоана: «Багато інших чудес сотворив Ісус перед учениками Своїми, про які не написано в цій книзі»(20:30) та «Багато й іншого створив Ісус; але, коли б написати про те докладно, то, думаю, і сам світ не вмістив би написаних книг»(21:25); членам древньої Церкви особливо хотілось взнати про ті сторони життя й служіння Христа, про які нічого або майже нічого не розповідають канонічні Євангелія.

Апокрифічні євангелія прийнято ділити на дві групи. До першої належать євангелія юдео-християнського кола. Серед них наступні.

Євангеліє Євреїв. Свідчення про нього ми маємо від блаженного Ієроніма, що цей твір з халдеє-сірійської мови переклав на грецьку і латинську. Він був нібито у вжитку в Назореїв і багатьма визнавався за єврейське текстуальне джерело євангелія від Матфея. У дійсності воно близьке по своєму змісту до деяких уривків першого канонічного Євангелія. Згідно з Т. Цаном, можна визнати, що воно є подальшою переробкою першоджерела Матфеєвого Євангелія. Складено воно ймовірно близько 150 р.

Євангеліє евіонітів. Збереглося у вигляді фрагментів. Про нього є свідчення Орігена (на Лк., I, 1). Уживалося в християн-євреїв. Приблизна дата - 2 в. Імовірно, тотожно Назорейському Євангелію, про яке говорить свт. Єпифаній Кіпрський.

Євангеліє від Фоми складається з логій, що починаються словами «Ісус сказав .». Висловлювання багато в чому збігаються з канонічними Євангеліями, але в них виразно відчувається вплив гностичних писань. Юдео-християнський характер тексту видний з особливого відношення до Якова, Брата Господнього, про якого говориться, що заради нього виникли небо й земля. Рукопис коптського перекладу Євангелія від Фоми виявлений в 1945 у Наг-Хаммади (Єгипет). Оригінал, імовірно, був написаний на грецькій мові на поч. 2 ст.

Протоєвангеліє Якова оповідає про дитинство і юність Діви Марії. Написане в єгипетському юдео-християнському середовищі в 2-й пол. 2 ст. (зберігся рукопис цього часу); дуже вплинуло на богослужіння, церковне мистецтво й народну літературу середніх віків .

Другою групою є євангелія, що відображають перехід від палестинського християнства до християнства з язичників.

Євангеліє від Петра. Фрагмент його був знайдений у Єгипті в 1886. Він описує суд над Спасителем, Його смерть на хресті й ранок Воскресіння. Текст з'єднує в собі юдео-християнські, язицько-християнські й докетичні риси. Датується 120-150.

Книга Йосипа Теслі присвячена дитинству і юності Ісуса Христа. Написана біля 4 ст. у Єгипті, збереглася в арабській і латинській версіях. Уперше видана в 1722 р.

Євангеліє Дитинства, приписуване ап. Фомі, оповідає про чудеса, які робив Отрок Ісус. За характером найбільш далеке від канонічних Євангелій. Збереглося в грецькому і латинському перекладах. Дата не встановлена.

Євангеліє Никодима, або Діяння Пілата, написане з метою зменшити провину Пілата в засудженні Господа. Датується 2 – 4 ст. Збереглося в грецькій, слов’янській і частково в латинській версіях.

Євангеліє Псевдо-Матфея, або Книга про Різдво Блаженної Марії, написане не раніше 9 ст. під впливом Протоєвангелія Якова і Євангелія Дитинства.

Успіння Блаженної Діви Марії написане на грецькій мові біля 4 ст. Відноситься до жанру завітів. На думку сучасних дослідників, відноситься до писань християн-євреїв.

Арабське Євангеліє Дитинства написане біля 6 ст., але на основі більш ранніх легенд. Примітно, що в цій пам'ятці волхви названі персами.

Апокриф Іоана зберігся у фрагментах. Містить питання до Ісуса Христа й відповіді Його. Написаний в 2-5 ст. у колах гностиків.