Сторінка
1
Серед представників теософського езотеризму вважається, проте, що автором найпершого повідомлення європейцям про мудреців зі Сходу на чолі з Іархом (“Лікар-Правитель”) є піфагореєць Аполлоній Тіанський, який жив в епоху Нерона – в часі гонінь на всіх, хто “носить рубище” (тобто філософів) та разом з Діоном Хризостомом був прихильником Доміціана: ” .”Прийшли ми до істинно мудрих мужів, котрим відоме грядуче” . Пагорб, на якому мешкають мудреці, висотою приблизно з афінський Акрополь, стоїть серед рівнини і однаково добре укріплений з усіх боків, будучи оточений скелястим урвищем. На скелях то тут, то там видно сліди роздвоєних копит, обриси борід та облич, а подекуди і відбитки спин, мовби від тіла, що скотилося вниз. Говорять, що Діоніс, маючи намір разом з Гераклом захопити фортецю, наказав панам йти на приступ, вважаючи їх здатними вистояти у випадку землетрусу, але вони були вражені перунами мудреців і покотилися, хто куди, а на скелях відбилася картина цього намарного падіння. А ще подорожні, за їх власними словами, бачили хмару довкола пагорба, на котрому мешкають індуси, за бажанням стаючи то видимими, то невидимими . Сам Аполлоній бачив там криницю глибиною чотири сажні, з порожнини якої виходило яскраве синє сяйво ., вода його шанується як заповідна . слугує запорукою клятви. Біля криниці є вогнедишний кратер, що викидає свинцеве полум’я, але не має ні диму, ні запаху .Тут індуси очищуються від мимовільних гріхів – тому мудреці іменують криницю “криниця викриття”, а вогонь – “вогнем прощення”. За словами Аполлонія, довелося йому бачити дві кам’яні посудини: посудину дощів і посудину вітрів . А ще виявилися на пагорбі кумири богів, і не тільки індійських або єгипетських – тут нічого дивного нема – але й стародавньогрецьихі: то були статуї Афіни Градодержиці і Аполлона Делоського і Діоніса Лімнейського, а також і Аміклейського, і безліч інших, настільки ж давніх, — всі ці кумири були зведені індійськими мудрецями і шанувалися на еллінський лад. Мешкають мудреці в самій середині Індії, і на пагорбі у них влаштоване підвищення, зображаюче пуп (пор.: ст.-грец. omphalos, дв.-євр. thabor, — О.Г.) землі: тут вони запалюють священний вогонь, котрий ніби отримують від проміння сонця – і до Сонця кожнен полудень здійснюють вони пісноспіви . “Я бачив індійських брахманів, мешкаючих на землі і не на землі, без стін оборонених і не володіючих нічим, крім усього сущого” .”(Флавій Філострат, “Життя Аполлонія Тіанського”, 3: 13 – 15). Аполлонію належить афоризм: “Всілякий мудрий, хто явився від індусів” (Флавій Філострат, “Життя Аполлонія Тіанського”, 5: 25). Вірогідно, базуючись на даному твердженні, відомий шведський містик Сведенборг проголошував: « . втрачене Слово, Parole Delassee, слід шукати у “мудреців Тартарії”.
Також на часі володарювання кастільського короля Альфонса Х Мудрого (1252-1264) було написано трактат "Боніум, або Золоті яства" ("Bonium o Bocados de Oro"), складений за арабським джерелом. Боніум — перський цар, котрий вирушив у Індію вчитися мудрості, відвідує палац мудреців і записує їх промови. Книга містить сентенції індійських, грецьких, римських та арабських філософів, а також біографії деяких знаменитих людей давнини[i].
Європейцям про легендарну Шамбхалу (Ксембала, Xembala) вперше розповіли в ХVІІ ст. ченці – єзуїти Етьєн Кацелла (в інших джерелах – Стефан, Естебан чи Естевар Качелла, Каселла, Казелла, Чачелла; пом. в 1650 р. в Шигатзі) та Жоао Кабрал (в інших джерелах – Жак, Йоак або Джон Кабраль чи Каброль). Вони побували у тібетському царстві Цанга (де керували лами школи «червоних шапок»-«кармапа») в 1626 р. і в Бутані в 1628 р. Начебто Шамбхала межує з державою Согпо (Монголією). Мандрівники в 1629 р. досягли міста Шігадзе у володіннях панчен-лами, і ототожнили Тібет не з Шамбалою чи Китаєм (Cathay), а з відомою з карт Великою Тартарією (Татарією). Листи їх опубліковані в С. Wеssеl' Еаrlу Jesuit Тrаvеllеrs in Сеntral Asia, 1603 — 1721, thе Наguе, Маrtinus Niihoff, 1924. Також Шамбхала вказана на карті ХVІІ ст., складеній католицькими монахами в Анвері. Католицький єпископ Делаплас при пекінському дворі у своїх “Анналах поширення віри” (опубл. в ХІХ ст.) розповідає про те, що в роки важких криз імператор посилав делегації в Шамбалу за порадою[ii].
Також про Шамбхалу повідомляють угорські вчені: в ХІХ ст. була надзвичайно популярною в Угорщині ідея про прабатьківщину угрів у Тібеті та спорідненість їх з тібетцями (свого роду реакція на відкриття європейцями своєї спорідненості з ведичними аріями та індусами). Багато угорських вчених спеціально мандрувало у Тібет для досконалого вивчення тібетської мови та складання етимологічного словника пратібето-угорської мови. Так, наприклад філолог А. Чйома де Кйорйоші в 1827 – 1830 рр у тібетському монастирі вивчав тамтешньої бібліотеки і встановив, що Шамбхала розташовується між 45-м і 50-м градусами північної широти, за рікою Сіта або Яксарт тобто в землі тюркомовних уйгурів (тепер – китайський Синцзян – “Нова земля”), в той час як Тібет – десь між 27-м і 35-м[iii].
. “ . Вчення, принесені з Шамбали, трапляються і в працях вчених Європи. На кладовищі Дарджілінгу похований загадковий чоловік, угорець родом, який жив на початку ХІХ століття. Пішки він пройшов з Угорщини в Тібет і залишався багато років у невідомих монастирях. У тридцятих роках минулого віку Чйома де Кйорйоші помер. У працях своїх він вказує вчення з Шамбали, яке встановило наступну за Буддою ієрархію. Прийшов цей вчений з Угорщини – характерно. Загадкова його діяльність”[iv].
Завантажити реферат