Сторінка
6

Шамбхала в європейській традиції

Перед "індогерманцями" невдалий проект такої "реновації" традиції спостерігаємо на прикладі кельтів: " . кельтська традиція могла б із високою вірогідністю розглядатися як одна з "точок з'єднання" традиції атлантичної з традицією гіперборейською, який здійснився на закінчення вторинного періоду, в котрому атлантична традиція була переважаючою формою і мовби "заміщенням" перворідного центру, вже недоступного рядовому людству"[xxiv].

Однак існування "індогерманців" призначене виключно для цієї місії "інфільтрації", спроба ж "вивільнити" ("хальгед") з расового змішання і поставити "індогерманську расу" вище над іншими неминуче призвела до її демонічного переродження (в 1935 р. на це вже вказував перший керівник "Ahnenerbe" Герман Вірт, за що був підданий гестапо домашньому арештові, під яким перебував аж до кінця другої світової війни). Адепти "хальгеду" символічно представляють ідею "вивільнення" у досягненні стану "андрогінності", коли расове божество "одружується (онанон) саме на собі" (Ір-Мін, Гер-Мін, за М. Серрано).

Інша група езотеричних "вихователів", стверджує О. Блаватська, сформувалася у високих плоскогір'ях Азії, де асимілювала т.зв. "сьому суб-расу атлантів" (до якої належали і пелазги, малайці, монголи, тібетці, угро-фінни, ескімоси), які поклонялися богові Нерею (Нараді, Гермесу), внаслідок чого виникають такі "раси", як єгиптяни, греки та фінікійці. Але для цієї групи прааріо-атлантів Нерея-Наради-Гермеса ритуал на честь предків був більш важливіший, ніж поклоніння богам . Вони витримували навали інших суб-рас атлантів — "жовтих і червоних, брунатих та чорних", які поклонялися надзвичайно ревнивому та мстивому богові Посейдону[xxv].

В традиції т.зв. "Церкви Інглінгів", відповідно з її "Сантіями" ("книгами сакрального одкровення"), ця північно-західна "індогерманська" "академія" ("да’Арія") заснована саме у . 458 519 р. до н.е., коли там вперше приземлився "літаючий корабель" "Вайтмана", з якого вийшли світлорусі і срібноокі представники родів Ра’І з клану Зімун ("Небесної Корови"), світлорусі і зеленоокі Х’Арра з клану Троара, блакитноокі Сва-Га з клану Рутта, кароокі Туле з клану Інгард-Тарха. Відповідно вони працювали над "інвольтацією" до Традиції рештків загиблих кланів Дракона (монголоїдів) та Змії (Антлань/Атлантида), а також чорної раси Деї. Начебто всі вони протистояли пекельному кланові Б’не ("сірих"-гермафродитів, тотожні ракшасам індуїзму та "де(рь)монам" Д. Андрєєва). Останні, начебто, були тимчасово переможені і заслані в країну Гір Рукотворних, але через певний час вони вирвалися з рабства під проводом свого вождя М’Оше[xxvi]. Для нівелювання магічних дій визволених "сірих" з чотирьох кланів Да’Арії сформовано касту "Чотирьох Великих" Арраїм, яким, власне, належить заслуга накладання прокляття на "вічне блукання сірих планетою".

Ще інша група аріїв, як стверджує А. Сент-Ів, які власне поклонялися богам, а не предкам, на чолі з Рамом ("Овном") створили теократичну Імперію Овна на теренах Євразійського Степу та Лісостепу на основі Синархії ("Спів-Владдя") трьох функцій — Пророчої, Жрецької та Царської. Через декілька століть Імперія зазнала катастрофи через повстання "червоного" принца Іршу, який проголосив домінантною царську функцію. Звідси ж почалася переможна хода "червоного іршуїзму" планетою, апофеозом чого стали матеріалізм, позитивізм та диктатури.

Розповів про Агартху А. Сент-Іву, начебто, афганський принц Харджі Шаріф (який дивним чином є не мусульманином, а "брахманістом"; щоправда, слід пам’ятати, що в Кандагарі, Пешаварі та Кабулі в ХVIII-XIX ст. існувала впливова і фінансово забезпечена індійська діаспора мусульман). З його благословіння Сент-Ів створив на Заході організацію з метою пропаганди принципів «соціальної держави» — Синархії.

« . Середньоазіатське передання говорить про таємничий підземний народ агарті. Наближаючись до входів у його благе царство, всі живі істоти замовкають і благоговійно переривають шлях. Згадаймо руське передання про таємничу чудь, що відійшла під землю від переслідування злих сил. Священна легенда про підземний град Кітеж веде ж у ту таємницю»[xxvii]. Під час будівництва Нурекської ГЕС в Таджикистані було виявлено гігантське скельне зображення Сфінкса (довжина - 200 м, висота - 70 м), контур якого співпадав зі знаменитим єгипетським Великим Сфінксом (напрямок погляду якого відхилений від однієї з осей піраміди Хеопса, котра зорієнтована точно на схід, на північ - на 20 градусів, і начебто саме по цій невидимій вісі рушило військо Александра Македонського з Єгипту до Паміру). Біля передніх лап його був вхід у штучно створену печеру, яка була початком тунелю довжиною 100 м і який закінчувався стіною, зробленою із зовсім іншого матеріалу, ніж стіни. Надалі Сфінкс і тунель були затоплені водами ГЕС. Згідно з таджицькою легендою, саме сюди спустився Александр Македонський, щоб поспілкуватися з богами, але повернувся іншим шляхом — піднявся всередині великої прозорої кулі з дна озера, котре з того часу стало називатися Іскандер-кул[xxviii].

Інтерпретатор поглядів Сент-Іва Серж Ютен вважає, що Агартха — це явище т.зв. «паралельних світів», мешканці котрих потрапляють у наш світ за допомогою спеціальних «літальних» апаратів та впливають на події земного буття.

Німецькі інтерпретатори Сент-Іва вважають, що Агартха, центр Аріо-Гнозису, символізує «шлях правої руки» (правобічної свастики; пор.: " . Зосередження Братства Вчителів, яке складається з усіх Адептів Шляху Правої Руки, — пише М. Реріх у книзі "З гірських вершин", — перебуває в Центральному Духовному Сонці. Це Центральне Сонце рівнозначне Христові, який є досконалим Сином (Сонцем) Нескіннченої Любови"), а Шамбхала, центр Могутності, — «шлях лівої руки» (лівобічної свастики). Начебто саме "лівим" шляхом пішли після катастрофи в пустелі Гобі ті арійці, котрі стали предками германських племен (пор.: назва кельтської касти жерців «друїди» пов’язана з франц. droite “права сторона”, а назва балто-північнослов’янських жерців “кріве” – з поняттям “кривий, лівий”; наприклад, у кельтській традиції "ліва сторона" тотожна "півночі", а "права сторона" — "півдню"). "Лівобічна свастика" розглядається як символ, протилежний рухові Землі, як протилежний Часові-Хроносу. В ісламі, наприклад, лівий бік світу обходить пророк Ілія, а правий — пророк Хадір (Хізр)[xxix]. Також у храмі Соломона перед входом правий мідний стовп називався "Яхін", а лівий — "Вааз" (євр. nehash "мідь" / nahash "змія"). В першому на горі горів вогонь, а в другому була вода, одночасно означаючи зодіаки Рака і Козерога.