Сторінка
36

Шамбхала в європейській традиції

[lxxxviii] Галеви Д. Жизнь Фридриха Ницше. – Рига: Спридитис, 1991. — С.181.

[lxxxix] Галеви Д. Жизнь Фридриха Ницше. – Рига: Спридитис, 1991. — С.200.

[xc] Арган Дж.К. История итальянского искусства / Пер. с итал. — М.: Радуга, 1990. — Т.1. — С.34-35.

[xci] Попов В. Лара Крофт против жидомасонов // http://www.narratif.narod.ru/popov02.htm

[xcii] Замойский Л.П. За фасадом масонского храма: Взгляд на проблему. — М.: Политиздат, 1990. – С.177-178.

[xciii] Слісаренко І. Нові акценти зовнішньої політики України: Інформаційно-кмунікаційний аспект // Персонал. – 2005. - №12. – С.22.

[xciv] Попов О. США і глобалістські концепції єврейського етносу // Персонал. — К 2005. — №12. — С.38-50.

[xcv] Гэллемар. Заговор против человечества (или Новый завет сатаны) // http://www.liberty—zonne.ru/satan.html

[xcvi] Елисеев А. Разведка и Магия, Порядок и Хаос // http://a-eliseev.livejournal.com/260873.html

[xcvii] Замойский Л.П. За фасадом масонского храма: Взгляд на проблему. — М.: Политиздат, 1990. – С.231.

[xcviii] Полякова Н.В. О роли "экспериментального" метода в политико-философской системе Ж. де Местра // Методология гуманитарного знания в перспективе ХХІ века: К 80-летию проф. М.С. Кагана. — СПб.: СпбФО, 2001. — С.102-104; Соловьев В.С. Жозеф де Мэстр // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — СПб, 1897. Т. XX.

[xcix] Бейджент М., Лей Р., Линкольн Г. Святая Кровь и Святой Грааль. —М.: "Крон—пресс", 1997. — С. 107—109

[c] Жижек С. Добро пожаловать в пустыню Реального / Пер. с англ. — М.: Фонд «Прагматика

культуры», 2002. — С.23.

[ci] Цит.за: Базанов В. Ученая республика. — М.-Л.: Наука, 1964. — С.75.

[cii] Стефанов Ю.Н. Мистики, оккультисты, эзотерики. — М.: Вече, 2006. — С.36, 38, 46.

[ciii] Бейджент М., Ли Р., Линкольн Г. Мессианское наследие / Пер. с англ. — М.: Эксмо, 2005. — С.329, 330-331, 379-380, 381, 413-414, 415.

[civ] Бейджент М., Ли Р., Линкольн Г. Мессианское наследие / Пер. с англ. — М.: Эксмо, 2005. — С.419, 420, 421, 430, 422.

[cv] Стефанов Ю.Н. Мистики, оккультисты, эзотерики. — М.: Вече, 2006. — С.168-178; Гоголицын Ю. Тайные учителя человечества. — СПб: Питер, 2006. — С.245-247.

[cvi] Тарасов Б. Чаадаев. — М.: Мол.гвардия, 1986. — С.179-180.

[cvii] Уилсон Р.А. Моя жизнь после смерти (Космический триггер, том 3) / Перев. с англ. — К.: Янус, 2001. — С.54 — 55, 97.

[cviii] Лічо Джеллі в юнацькі роки був добровольцем в Італійському корпусі і боровся з комуністами в Іспаніії. Після повернення видав книгу "Вогонь! Легіонерська хроніка антибільшовицького повстання в Іспанії". Як офіцер італійської армії, служив у окупованих Албанії та Югославії, присягає на вірність італійській соціальній республіці, але в 1944 р. стає агентом контррозвідки 5-ї армії США. Зокрема, вважається, що Л. Джеллі відводилася одна з провідних ролей в проекті американського Управління стратегічних служб (№ 9ф 32199 від 15 вересня 1944 р.) для використання масонських лож т.з. групи "площі Ісуса" ("Велика Світла Ложа Алам", очолена сицилійським князем Джованні Алліата ді Монтереале і яка відкололося від "Великого Сходу Італії", що стала неформально називатися "група палацу Джустініані", розгромлена в20-х рр. Муссоліні) як прикриття для антикомуністичних терористичних організацій (відомо, що начальник УСС У. Доннован, брати Даллеси і багато інших чинів ЦРУ були американськими масонами), а безпосередньо керували проектом масони — великий магістр П. Кортіні, резидент УСС в Італії, протестантський пастор Ф. Джільотті та колишній командир італійських добровольців-інтернаціоналістів (на боці республіканців в Іспанії; відомо, що президент Іспанської республіки М. Асанья та його оточення були масонами) Р. Паччарді (надалі — міністр оборони в післявоєнній Італії та пізніше — лідер партії "Нова республіка"). Після війни Л. Джеллі виїжджає на Сардинію та емігрує в Аргентину, де вступає в партію хустісіалістів Х. Перона (значно пізніше, вже в 70-х рр. Л. Джеллі стає близьким до Перона і стає радником посольства Аргентини в Римі). Після повернення в 1948 р. на батьківщину, стає співробітником італійських спецслужб, членом християнсько-демократичної партії, займається комерцією (продає величезні партії матрасів для баз НАТО в Італії), стає менеджером текстильного синдикату братів Леболе в Ареццо. Призначення в 1971 р. Л. Джеллі організаційним секретарем ложі П2 було компромісним рішенням уникнути інтриг між двома гілками італійського масонства. В ложу приймалися в готелі "Ексельсіор" на вулиці Віа Венето в Римі, навпроти посльства США, в присутності великого магістра Гамберіні. Для прикриття діяльності ложі створюється інформаційне агенство "Оссерваторе політико" та щотижневик "Сеттіманале". За допомогою латиноамериканських контактів Л. Джеллі створює "Всесвітню організацію масонської допомоги" (ОМПАМ) та ставить під свій контроль опонентів всередині Італії з ложі "П1", створеної великим магістром "Великого Сходу Італії" Сальвіні. Також за допомогою авторитетного масона професора Паоло Сіньореллі та його групи "Терца позіцьоне" Л. Джеллі розпочав об’єднання ультраправих і ультралівих груп в єдину могутню організацію ("суперкландестіні") всеєвропейського масштабу — "Регулятори-Патріоти свободи". Однак, якщо традиційне масонство навіть боролося проти клерикалізму з боку католицької церкви, Л. Джеллі з ложею П2 вирішили зрадити цьому традиційному для італійських масонів "анти-клерико-комунізму", видав циркуляр про "відкидання філософії" масонства і визначення пріоритетними конкретні насущні проблеми і пішов на контакт з Ватіканом за допомогою католицького містика Лопеса Регі, близького до Ізабеліти Перон і керівника аргентинських "ескадронів смерті", та Роберто Кальві, директора "Банко Амброзіані", який традиційно співпрацював з Ватіканом (зокрема, американським архієпископом Паоло Марцінкусом, управителем "Instituto per lo Opere di Religione", для фінансування польської "Солідарності"), та його колегою Ортолані, що мав тісні контакти з Мальтійським орденом. Проте це дало змогу опонентам Джеллі в союзі з банківськими домами Лазара і Ротшільда нанести удар спочатку в економічній сфері діяльності ложі П2, а потім здати в 1981 р. саму ложу владі Італії. В результаті Л. Джеллі потрапляє в швейцарську тюрму Шан Доллон, з якої втікає у Латинську Америку, Кальві знаходять повішеним під мостом "Чорних братів" ("Блекфрайерс Брідж") у Лондоні, а банкір ложі Мікеле Сіндона, засуджений до пожиттєвого ув’язнення, був отруєний в тюрмі ціаністим калієм, підмішаним у філіжанку кави. В 1987 р. Л. Джеллі знову був заарештований і згодом засуджений до 8 років за сприяння терористам. В 1988 р. він видав апологетичну книгу "Істина".