Сторінка
21
В цій ситуації " . масон уподібнюється земному раєві, до якого Бог приставив херувима з вогненним мечем для недопущення свавильних, котрі, будучи заражені всіма сімома гріхами, наважилися б наблизитися до посадженого Дерева Життя"[ci], бо людина вже свавильно доторкнулася до іншого "дерева": " . Традиція — це райське дерево пізнання добра і зла, а окремі традиційні форми можна вважати гілками цього таємничого дерева ., кожну з них у свою чергу стала духовною віссю, символічно рівнозначною "центрові світу" .", "Традиція . — це сукупність "нелюдських" знань, що передаються з покоління в покоління кастою жерців або іншими духовними організаціями", " .ця Першозданна Традиція розпалася на ряд окремих і на перший погляд незалежних одна від одної традиційних форм — кожна зі своєю власною системою вторинних "традиційних наук". До таких відносяться, зокрема, алхімія та астрологія разом з астро-алхімічною медициною, а також "традиційна географія та історія", "традиційна математика і фізика" і так далі аж до "традиційної етимології" ."[cii]. В цій ситуації стоїть одна єдина місія — не стихійне занурення у старі традиції, не "пристосування до нових умов" і компроміси, спонукання заново відкривати свою нескінченність ("Премордіальну Традицію") у нових історичних умовах.
Тому в політичному плані Орден заперечує і як т.зв. "права людини та громадянина" (які є лишень замасковані бажання якомогаменше нести обов’язків), так і т.зв. "права стану (еліти)" (які є лише прагненням створити державу в державі). При аристократично-елітистському режимі нація розколюється, при демократичному вона стає крихкою, перетворюється на прах. Справжні "кращі люди" аж ніяк не повинні турбуватися про якісь особливі права, вони повинні нести тільки особливі обов’язки. Роль ордену "справжніх масонів" у тому, щоб донести це еліті суспільства, яка своїм обов’язком повинна тільки гордитися, бо відуття це очищує і облагороджує, а претензія на права озлоблює і робить дріб’язковим та прискіпливим. Принцип, що прикрашає еліту, — noblese oblige ("благородство зобов’язує"), вона — природжені "стражі охоронних істин".
Сам Орден "Шотландського (Скіттаенського) чину" складається з Внутрішнього і Зовнішнього кола посвячених.
Зовнішнє коло Ордену "Шотландського (Скіттаенського) чину" іменується "Пріорат Сіону (Сіонське аббатство)", а " . його Великим магістром з 1918 по 1963 р., тобто до самої своєї смерті, був Жан Кокто. В 1981 р. Великим магістром ордена був обраний П’єр Плантар де Сен-Клер . (склав повноваження в 1984 р.; носить прізвисько начебто врятованого останнього меровінгзького короля Сігіберта IV "Плантард" — "Полум’яний пагінець", — О.Г.). В 1979 р. . Великим магістром був впливовий французький белетрист і клерикал, аббат Франсуа Дюко-Бурже, . (який, проте) обирався "неповним кворумом" і потім зняв свою кандидатуру (був в 1947-1961 рр. магістром-капеланом Мальтійського ордену, — О.Г.) . після смерті Кокто в 1963 р. влада в ордені перейшла в руки триумвірату, в склад якого входили Гейлорд Фріман (відомий американський банкір, опікун Еспенівського інституту гуманітарних досліджень, — О.Г.), П’єр Плантар і Антоніо Мерцаджора . Асоціація, названа орденом Пріорат Сіону, дійсно існувала в 1956 р. у Франції і мала на меті дещо специфічні цілі. Вона діяла відкрито, була зареєстрована в "Офіційному журналі" і безслідно зникла після подій у Франції в 1958 р., коли Плантар де Сен-Клер зайняв пост генерального секретаря комітету громадської безпеки. Ця нова організація, що виникла в 1956 р., відображала внутрішню кризу в колі шанованого ордену Sionis Prioratus, заснованого близько 1099 р. в Ієрусалимі. До її (нової організації, — О.Г.) створення призвели реформи, проведені Жаном Кокто в 1955 р., які передбачали відмову членів ордену від принципу анонімності (з метою більшої відповідальності членів ордену за свою діяльність, — О.Г.) . в період, коли Великим магістром ордену був Жан Кокто, а маршал Жюен і Андре Мальро були "хрестоносцями" (його заступниками, — О.Г.). Після смерті Кокто в 1963 р. і маршала Жюена в 1967 р. чисельність французького контингенту (членів Пріорату, — О.Г.) скоротилася до сорока трьох чоловік. Саме в той час на вимогу генерала де Голля . П’єр Плантар де Сен-Клер був підвищений до рангу "хрестоносця" . Всього у ордені було три "хрестоносці", за котрими йшло дев’ять "командорів" — ієрархів третього рангу . 19 липня 1116 р. орден Сіону вперше згадується в офіційних хартіях і документах. Ми (М. Бейджент, Р. Лі, Г. Лінкольн, — О.Г.) знайшли грамоту, датовану 1152 р., на якій стоїть печатка французького короля Людовіка VIII, котрий подарував орденові його першу крупну резиденцію в Європі, розташовану в Орлеані. Крім того, мии знайшли трохи пізнішу грамоту, датовану 1178 р. і завірену печаткою папи Олександра ІІІ, в котрій підтверджується законність володінь ордену не тільки на Святій землі, але й у Франції, Іспанії і . в Неаполі, Калабрії, Ломбардії і на острові Сицилія ."Так, наприклад, у переліку акцій ордену постійно фігурує сімейство, предком якого був якийсь Жан де Гісор, котрий був у родинних зв’язках з Гуго Пайєнським — першим Великим магістром ордену тамплієрів. Особливу роль в історії ордену Сіону . відіграв рід графів де Сен-Клер . Потім, в документі, датованому 1619 р., говориться, що Пріорат викликав невдоволення короля Франції Людовіка ХІІІ, який відібрав у нього давню резиденцію в Орлеані і передав її єзуїтам Після цього Пріорат Сіону практично зникає зі сторінок історичних хронік і з’являється знову тільки в 1956 р [ciii].
Цікавим фактом є те, що в часі нацистської окупації Франції орден використовула англо-американська розвідка (контакт було встановлено англійським членом ордену — бароном Гліном Мейсоном Блекфордом, головою ради директорів "Гардіан Ешуранс", який вступив в організацію під час своєї служби в Палестині в корпусі генерала Алленбі за першої світової війни, в 1922-1940 рр. він був депутатом парламенту від партії консерваторів, в часі другої світової війни був командиром корпусу ополчення і безпосередньо підпорядковувався начальнику Служби спеціального призначення (SOE) графу Селборну, а курування операцією випало високопоставленому співробітнику SOE Ролану Мальро, братові відомого письменника Андре Мальро, який в 1947 р. рганізував таємну організацію ветеранів SOE у Франції — RPF, яка в 1958 р. перетворена була в Асоціацію в підтримку де Голля (надалі — партія Об’єднання за підтримку Республіки), і безпосередньо узгоджувала свою діяльність з голлістським Комітетом громадської безпеки, генеральним секретарем якого був П’єр Плантар; кодовою назвою операції було "Голова у хмарах"). Члени ордену зобов’язані були видавати себе за колаборантів ("принцип Джільди", аналог шиїтського принципу "такійя"), але жодним чином не вступати в контакт з рухом Опору ("макі"), щоб не потрапила інформація в руки гестапо через викритих агентів "Свобідної Франції".
Завантажити реферат