Сторінка
31
Також не слід забувати, що реформа кушитських фараонів в часі тотожна із виникненням Риму як такого і що власне їх езотерична традиція "любов Ра" перебувала у "гностичному" спілкуванні із традицією расенів (тусків, етрусків, тіренів): " . Ромул поховав Рема і своїх вихователів на Ремонії і зайнявся розбудовою міста. Він викликав з Етрурії людей, котрі дали йому ретельні свідчення та поради стосовно застосованих в даному випадкові релігійних обрядів і правил, як це буває при посвяченні в таїнства" (Плутарх, "Життєписи. Ромул", ХІ). Лукумоном був саме Тарквіній Древній, засновник етруської династії царів у Римі (616-509 рр. до н.е.), син корінфянина Демарата, який отримав посвячення в Етрурії, а потім переселився в Рим, де став мужем знаменитої пророчці Танаквіл. Він став засновником страхітливого для майбутніх римських істориків-республіканців культів потойбічних божеств на чолі з Дітом та його батьком Мантуєм (від його імені походить латин. mundus "заглиблення"), а палац царя (Регіум) вмістилищем жахливих чуд. Зокрема, як і єгиптяни, етруски будували собі при житті гробниці, встановили неймовірне свято, під час якого необхідно було вбивати немовля тощо.
Ця група альбанських посвячених-етрусків (лукумонів) утворила в Риму трибу Luceres ("світлі"), сабіняни — Tities (від імені сабінського царя Тіта Татія), а власне римляни — Ramnes. Виникає особливий римський орден — Курія, члени якого іменуються "кардиналами" — маючими право закривати або відкривати cardo — ворота в інший світ. Це цілком в дусі античності Європи. Наприклад, у елліністичному світі виникають клуби (асоціації) з власними храмами, котрі об'єднували представників різних полісів для задоволення релігійних або професійних потреб (клуб Ергетів у Афінах, Епіктетів у Фере), зокрема для натуралізації чужоземців та їх релігій і ремесел у полісі. Крім того, ряд масонських традицій вважає, що наступний цар Риму етруск Нума Помпілій в 715 р. до н.е. удосконалив організацію "будівельників мостів", які мали своїм покровителем Діоніса і прибували в Італію з центрів своїх навчань в Сирії та Лівані, і організував колегії зодчих. Надалі члени цих колегій мандрували за римськими легіонами, споруджуючи скрізь мости, дороги, акведуки, храми, амфітеатри тощо[cxxxiii].
Також саме в цей час, який К. Ясперс назвав "вісьовим часом", у світовій історії " . відбувалася, — як зауважує Р. Генон, — реадаптація "першозданної традиції" в стосунку до умов "залізного віку" (наприклад, саме тоді виникає кельтський гальштат). В Китаї вона характеризується розділенням єдиного до того часу "традиційного вчення" на дві гілки: езотеричну — даосизм і екзотеричну — конфуціанство; в Індії — породила буддизм з його запереченням релігії Вед, неприйняттям кастової системи і проповіддю настільки ненависної Генону "моралі"; на Заході, в країнах Середземномор’я — співпала із зародженням натурфілософії"[cxxxiv].
Дослідження К. Найта і Р. Ломаса прояснюють сутність "Братства Світла", до традиції якого ("любов Ра") апелювали кушити. За їхніми результатами виходить, що масонські ложі зберегли несвідомо сам ритуал інтронізації глави Братства — фараона (народження нового "живого бога", пов’язаного одночасно з похованням попереднього фараона) або, вірніше, факт його реформи, викликаної втратою знання про ритуал реінкарнації — перетворення спадкоємця престолу на "живого бога"-царя (міфологічно — народження Ісідою царя Єгипту Гора-Амона Ра від померлого Осіріса, тобто Гор — "син вдови"). Сталося це тоді, коли гіксоський володар Нижнього Єгипту, який захопив Мемфіс і при якому управителем був біблійний патріарх Йосиф Красивий, син Іакова/Ізраїля, спробував вивідати таємницю ритуалу інтронізації фараона у представника ХVII династії, який царював у Фівах (Уїс, Південне місто). Спроба була неуспішною з причини вбивства агентами Йосифа (масонський Юбело, Юбела і Юбелу, а узагальнено — Юви) тридцятилітнього фараона Секененра Тао ІІ (Секненра/Сакнан-Ріа Таа), прозваного "Безстрашним" і протистоянню якого гіксоському володарю Апопі у єгиптян існувала спеціальна повість-казка (мумія Секененра демонструє власне ті ж три рани, що були нанесені, згідно з переданням масонів, великому майстру-архітектору Хіраму Абіфу; мумія містить також сліди часткового розкладу, отже, тіло було бальзамоване не одразу ж після смерті, а згідно з переданням масонів, вбивці тіло Хірама закопали під кущем білої акації і його довгий час розшукували; сама мумія знайдена в тому ж похованні, що й молодша на кілька сотень років мумія фараона Рамзеса ІІ; окрім того у деяких ритуалах масонів Хірам іменується як Аймон/Аймен/Амен/Беннейм, що явно натякає на імена на фіванського бога Амона і каменя піраміди Бенбен) [cxxxv].
Начебто непрямим свідченням про причетність євреїв до вбивства фараона є слова вмираючого патріарха Іакова про синів від Лії: "Симеон і Левій — то брати, їхня зброя — знаряддя насильства. Хай до їхньої змови не входить душа моя, і нехай не прилучиться слава моя до їхніх зборів, бо вони в своїм гніві людину забили, а в своїй сваволі вола копит позбавили . Проклятий гнів їхній, бо сильний, та їхня лютість, тяжка бо вона! Поділю я їх в Якові, і їх розпорошу в Ізраїлі!" (Буття, 49:5-7). Як відомо, померлі патріархи Іаків та Йосиф були забальзамовані, тобто поховані аж ніяк не за єврейським звичаєм (Буття 50:2,26). А той факт, що " . став над Єгиптом новий цар, що не знав Йосифа" (Вихід, 1:8) свідчить про прихід до правління іншої династії Нового царства, ворожої до євреїв.
Після загибелі фіванського фараона його сини Камос (Ка-масі) і Яхмос І (Ах-масі; 1584-1559 рр. до н.е.), під благословінням своєї мудрої матері-вдови Яххотеп/Ах-хатпі очолили визвольну війну, яка призвела до того, що гіксосів — західносемітських воїнів-пастухів — було назавжди вигнано з Єгипту, а війська повстанців вторглися як у Палестину, так і північну Ефіопію (яка була союзником гіксосів) з її прославленими золотими родовищами. Ударну ж силу армій Камоса і Яхмоса складали найманці з південних земель (кушити/нубійці), широко почали застосовуватися колісниці та кіннота. Розбивши гіксоського правителя Апопі, який в єгипетській міфології став зображатися демонічним змієм Апопом, якого перемагає бог сонця Ра, Яхмос переміг і військо заколотників на чолі з Тетіаном/Ататі-Ана, образ якого, найвірогідніше, став символізувати принципових богоборців і потрапив у античну традицію як "титан". Вже внук Яхмоса Тутмос І (Дхут-масі; 1538-1525 рр. до н.е.), син сестри фараона Аменхотепа І, вогнем і мечем пройшов всю Палестину і Сірію і вперше зіткнувся в кровопролитній війні з державою індоаріїв Мітанні, яку розгромив і встановив прикордонний стовп на середньому Євфраті. Тутмос остаточно порвав з тисячолітньою традицією поховання царя в піраміді, гробниця була споруджена у великій таємниці в гірській ущелині, в так званій "Долині царів", що на захід від Фів. Тутмосу І належить така відвага, як проголосити наступним фараоном свою дочку Хатшепсут.
Завантажити реферат