Сторінка
30
Саме з кушитським Єгиптом іудейський цар Ієзекія, як про це розповідає біблійна "Книга Царств", вступає в союз проти Ассірії. Обложеному ворогами Ієрусалиму цар Шабако направив на допомогу багатотисячну добірну армію (свого часу пророк Мойсей одружився на кушитці,"Книга Чисел", 12). Саме в ніч напередодні вирішальної битви, як про це розповідає Біблія, сталося чудо — Ангел Господній вразив ассірійську армію Сеннахеріба, вбивши 15 тисяч чоловік, внаслідок чого в 701 р. до н.е. ассірійці поспішно залишили Палестину. В результаті взаємоконтактів між кушитами-хамітами та іудеями-семітами (наприклад, у Мемфісі існувала стародавня іудейська колонія) виникає новий етнос, який, проте, під тиском люто ворожих до них ассірійців, змушений був мігрувати на батьківщину прабатьків, де отримали назву "фалаша" ("вигнанці"), "чорні євреї" і поселилися в Ефіопії в горах на північ від озера Цана. Вони розмовляють на одній з хамітських мов, не знали давньо-іудейської мови, не святкують Пурім, не дотримуються приписів Талмуду та Мішни. В Х ст. фанатична цариця-"амазонка" фалашів Юдіт ("Вогонь") з вогнем і мечем пройшлася по Ефіопії, руйнуючи храми, вбиваючи монахів та священників, обертаючи в рабство християн.
Коли Шабако через п'ять років помер, його трон успадкували сини Піанкхі: старший Шебітку та молодший Тахарка (біблійний Тіртак), але ще через п'ять років Шебітку вмирає і молодий Тахаркха залишається сам на троні у Фівах. Його царювання розпочалося в 690 р. зі щасливого знамення — потопу (безпрецедентний розлив Нілу до 90 метрів), який не тільки змів із землі пацюків та інших паразитів, а призвів до рекордного урожаю та хвилі народної радості з приводу зацарювання нового правителя, якого благословляють боги. Для боротьби із сепартистами Дельти з їх консорцією жерців „чистоти богів” та культом "червоного (рожевого) Анх" Тахаркха переносить резиденцію в саму Дельту і звідти веде активну зовнішню політику, внаслідок чого проти Ассірії повстають Тір і Сідон. Але невдало, бо завдяки верблюдам ассірійська армія Асаргаддона переходить Синайську пустелю, розбиває своєю залізною зброєю авангард єгиптян, озброєний бронзовими і латунними мечами, списами та стрілами, і бере у змові із принцами Дельти столицю Мемфіс, захопивши дітей і гарем царя. Сам цар вдало рятується (хоча на переможній стеллі Тахарка зображений у вигляді полоненого, якого ведуть за кільце, продіте через губу). Ще декілька раз Мемфіс переходив до рук ворогуючих сторін, аж доки Тахаркха не помер у віці 64 років в 666 р. до н.е., воюючи з сином Асаргаддона Ашшурбаніпалом. Його трон успадкував племінник Танветамані (Тенуат-Амон), якому перед цим приснився сон про те, як дві змії піднялись по обидва боки від нього. Він коронувався в Напаті, здійснив паломництво до храмів острова Елефантина, його зустріли як тріумфатора у Фівах, він вигнав заколотних принців з Мемфісу знову у Дельту.
Тут в місті Саїсі укріпився фараон Псамметіх І, якому вдалося відкупитися від скіфів, які були запрошені кушитами на допомогу в боротьбі з Ассирією. Під час цієї боротьби загинув улюбленець ассірійського царя Ашшурбаніпала мемфіссько-саїський правитель Нехо і в Саїсі зацарював його син Псамметіх ІІ (595-589 рр. до н.е.), а потім внук Апрій (589-570 рр. до н.е.), на боці яких воювали грецькі (мілетяни) та карійські (лідійські) найманці і з якими Псамметіх ІІ здійснив похід у Нубію, засвідчений Геродотом (ІІ, 161) і єгипетськими джерелами. На острові Елефантина збереглися грецькі написи, зроблені грецькими найманцями. Згодом фараона Апрія скидає бунтівний воєначчальник Амасіс, якого підтримали греки, але в 525 р. перський цар Камбіс розбиває Амасіса і завойовує Єгипет. За цих умов XXV (Кушитська) династія вже не змогла повернути собі Єгипет, але правила в Куші (Мерое, між П'ятим і Шостим порогами) ще понад тисячоліття (66 нащадків Танветамані).
Нова роль кушитів в історії Єгипту розпочинається з 250 р. до н.е., коли цар Ергаменес і п'ятеро його наступників встановили неймовірно дружні стосунки з новими правителями — грецькою династією Птолемеїв, яка зуміла на певний час придушити "осине гніздо" — т.зв. "мемфіських змовників". Після експедиції в Куш римських легіонерів намісника Єгипту Гая Петронія (20-ті рр. до н.е.), де їм сміливо протистояла цариця-"кандаке", країна ще триста років процвітала, але зрештою в 350 р. її завоював ефіопський володар Аксуму (Шеби) християнин Езана, але сам народ кушитів, не бажаючи приймати нову віру, під проводом своєї цариці полишає батьківщину і, за деякими даними, мігрує на захід аж на 900 км від Нілу, де їх частина відома під іменем "каджідді", а інша — "дарфури". Ремісників, торговців та воєначальників кушитів радо приймає Східна Римська імперія, яка, проте, постійно плутає їх з ефіопами (шеба) і певну їх частину розселює на кордоні з закавказькими царствами (звідси свідчення про "ефіопів Абхазії"), а іншу — в Дакії та Паннонії. Найвірогідніше, вони стали визначатися на Балканах як "темні люди" ("чорні, як смола"): копт. qmj.t "смола" > "кмети" – "чорні люди, слуги" (звідси й інші реалії: копт. jnk займен. "я" > "інок").
Цікавим є той факт, що скрізь кушитів-"ефіопів" супроводжувала священна тварина, яка з часом витіснила з біологічної ніші європейську куницю, — кішка (нуб. kadis "кішка" > лат. cat(t)us, укр. "кіт"), в той час як по-грец. hailoyros, але куниця зберегла в давньо-грецькій ностратичне визначення священної тварини (hiktis)[cxxxii].
Завантажити реферат