Сторінка
14
В ложу будівничих входили як власне мулярі (macons), так і каменотеси/скульптори/живописці (tailleurs de pierre, "тайлори/тейлори"), штукатури (plastriers, chaufourniers) і цементарі (morteliers) та інші, але на практиці майбутній майстер отримував уявлення про всі види мулярських робіт на будівництві, а проходив він три стадії посвячення у ремесло: учня (apprentis; 6 років), підмайстра (varlet, ouvrier, sergent, comhaignon "оброблювача, робітника, сержанта, товариша") і майстра (maistre, meistre, mestre). Крім того, члени ложі повинні були нести ще й караульну службу (le gueit) та інші податкові повинності щодо корони, проте ще Карлом Мартелом була надана різбярам по каменю та цементаріям привілегія звільнення від вартової а на нижчому юридичному рівні вся ложа звільнялася від королівської юрисдикції і підлягала у судовому порядку своєму головному майстру. Найперша згадка про ложу будівничих наявна у едикті лангобардського короля Ротарі, виданому в 643 р., де на керівника гільдії покладалася відповідальність за все, що трпапляється на території будівництва. Аналогічна хартія вольностей та відповідальностей гільдії будівничих в Йорку була надана й англійським королем Ательстаном в 926 р. "Ордонанс" ("Статут") Саєнської ложі (1296 р.) був проикнутий справжнім демократизмом (виборність, проходження ступенів навчання, чітке визначення прав та обов’язків). Покровителем мулярів вважався святий Власій (Блез).
Відомим пріором аббатства Клюні був Оддон де Лажері, відомий в історії як папа Урбан V (1088-1099), який, опираючись на підтримку норманського рицарства, на великому синоді в Клермоні (столиці Оверні) в жовтні 1095 р. проголосив перший великий військовий похід християнського рицарства з метою визволити від сарацинів Ієрусалим та інші місця, освячені перебуванням в них Христа, він же перший проголосив в історії католицької церкви вислів indulgentia ("відпущення гріхів"), а також реформував орден бенедектинців та призначив відомого вченого-схоласта Ансельма з Аости архієпископом в Кентербері (Англія). Папа помер через два тижні після взяття хрестоносцями Ієрусалиму. Його наступником став також клюнійський чернець Раньєро ді Б’єда під іменем Пасхалія ІІ, який всіляко підтримував знамените цистерціанське аббатство, яким керував святий Бернар, покровитель рицарського ордену тамплієрів.
У 1879 р. ложі "Великий Схід Франції" та "Великий Схід Італії" (остання заснована в 1862 р. в Турині) розривають конвенцію із Об'єднаною Великою Ложею Англії (що, власне, й заснована в 1717 р., і проголосила про розрив з попередніми ложами роком раніше — 22 лютого 1878 р. і яку підтримали ложі США та Австралії) та Великою Ложею Франції і стають винятково світсько-політичнимиганізаціями аж до заміни пункту віри в Бога та безсмертя душі пунктом про свободу совісті, вилучення з требників позиці про "Великого Архітектора (Зодчого)" (начебто, в масонстві під "Великим Архітектором" розуміється милостивий Автор Проекту Буття, який був викривлений злобним Деміургом-виконавцем (виконроб) Проекту, проте, за іншою традицією, "архітектор є тільки якимось виконавцем божественної волі"[lxvii]; "непромовним іменем" Архітектора, начебто, є ЯХ-БУЛ/ВАЛ-ОН[lxviii]), апологетика еволюційного прогресу ("… Глибокі доктрини посвячення можуть бути осягнуті і з користю використані і застосовані тільки тими, хто, пройшовши всередині себе посередництвом медитації шлях, здійснений людським прогресом за тисячоліття, зміг відкрити і подолати труднощі і вирішити для себе, використовуючи власну свідомість посвяченого, проблеми, котрі стоять на заваді і роблять неподоланню дорогу, якою йде Свільний Муляр, наповнений волею, озброєний знаннями і вченням, до цілі"[lxix]) та запровадження права мусульман та євреїв ставати їх членами, не приймаючи християнства (саме через це й виникає в публіцистиці поняття "жидомасонство" для означення цих "світських" лож). Апофеозом ренегатства стала доктрина фемінізму, за якою на порушення архаїчного принципу „розділення” створено в 1893 р. спільну для обох статей ложу „Право народів” (Le Droit Humain) з „квазі-шотландським” ритуалом, серед активісток яких — Марія Дераісмес та Анні Безант.
В 1733 р граф Альбрехт Вольфганг Шаумбург-Ліппе, масон Великої Шотландської ложі, засновує ложу у Гамбурзі, а в Міндені ініціює, а потім у 1738 р. приймає до ложі "Авессалом" спадкоємця прусского престолу, майбутнього Фрідріха ІІ і засновника берлінської Великої Ложі "До трьох глобусів" (1744 р.). Масони Німеччини щонайперше асимілюють континентально-протестантської генези конспіративну структуру "Золоті Троянда та Хрест", яка виводить своє таємниче знання від охрещеного святим Марком єгипетського жерця Ормуса (Орміссуса). Ормус, начебто, християнізував єгипетські "містерії" та заснував "Орден Ормуса", символом якого є подарований святим золотий хрест, покритий червоною емаллю. Начебто, в 151 р. єссеї приєдналися до ордену і тому він отримав назву "Охоронці Таємниці Мойсея, Соломона та Гермеса". Після хрестових походів в орден були посвячені тамплієри і три з них заснували в Європі "Орден Будівничих Сходу", куди був прийнятий Раймонд Луллій, який посвятив потім у таємницю Едуарда І. Через те, що надалі орден очолювали представники як Йорків, так і Ланкастерів, на гербах яких була зображена троянда, вона ж була додана і до емблеми Ордену. В одному з масонських текстів, "знайдених" у Стразбурзі в 1760 р. говориться, що єссеї-розенкрейцери як стражі Гробу Господнього посвятили у свою таємницю тамплієрів, внаслідок чого було сформовано капітул "Каноників Гробу Господнього". В 1710 р. Sincerus Renatus (Самюель Ріхтер), лютеранський пастор, схильний до пієтизму і який заявляв про себе як про учня Парацельса та Якоба Бьоме, видає книгу "Справжнє і досконале приготування Філософського Каменю", де наводить 52 правила Ордену "Золотих Троянди і Хреста", де зазначається, що Орден не повинен налічувати більше 63 членів під керівництвом обраного "Імператора". Автором трактату С. Ріхтер називає таємничого "Професора Мистецтва", що центри Ордену були в Нюрнберзі та Анконі і що останнім часом це Братство перебралося в Індію. Перегукувався трактат С. Ріхтера з книгами Юліуса Спербера "Ехо Братства пошанованого Ордену Т.К." (1615 р.) і Міхаеля Майєра "Золоте Руно" (1618 р.), де розповідається про заснований в 1577 р. "Орден Нерозлучних", де повторюються деякі статутні норми. Сам термін "Троянда і Хрест". Як вважається, вперше зафіксовано в трактаті Петруса Мормія "Таємні Аркани всієї Природи", де розповідається легенда про якогось Фредеріка Роза, який жив у Дофіні і в 1622 р. заснував з трьох чоловік братство "Золотих Троянди і Хреста". В 1749 р. Герман Фіктульд у книзі "Aureum Vellus" говорить про Орден Золотих Троянди і Хреста як про спадкоємця "Ордену Золотого Руна", заснованого Філіпом Лебоном в 1492 р. Саме Г. Фіктульд в 1757 р. створює масонський ритуал з алхімічно-пієтиським нахилом, який складається з "розенкрейцерських ступенів" (Societas Roseae et Aureae Crucis) і який поширюється на Франкфурт-на-Майні, Марбург, Кассель, Відень і Прагу, а в 1764 р. знову реформується в суто масоно-розенкрейцерський ритуал, який приймають в 1770-х рр. ложі "Півмісяць" і "Три ключі" (обидві — у Ратісбонні), віденська "Надія" та дочірна від неї "Три мечі". Але в 1776. член останньої Йоханн Рудольф фон Бішоффсвердер (1745-1803), військовий міністр після смерті Фрідріха Великого, та пастор Жан Крістоф Воллнер (1732-1800) засновують саме новий масонський "Орден Золотих Троянди і Хреста Старої Системи", центром якого стає ложа "Три глобуси", і проводять Конвенцію Ордену в 1777 р. в Празі. Згодом виходить знаменита алхімічна книга "Таємні фігури розенкрейцерів XVI і XVII ст." (Альтона, 1785/88), яка вважається найважливішою після перших трьох маніфестів розенкрейцерства. В 1757 р. починає фіксуватися ступінь "Рицаря Розенкрейцера" (в ложі "Мудрості і Згоди"), згодом стає сьомим і останнім ступенем у "французькому обряді" (1786 р.) і шістнадцятим у "старому шотландському прийнятому обряді". Під час посвячення в цей ступінь посвячуваний бачить блукання, котрі тривали після зруйнування Ієрусалимського Храму, шукає "втрачене Слово" і його подорож дозволяє відкрити доброчинності (віру, надію, любов) і таємний сенс абревіатури I.N.R.I.
Завантажити реферат