Сторінка
22
Зокрема, П’єр Плантар видавав "провішистський" традиціоналістський журнал "Vaincre: Pour une jeune chevalerie" ("Перемагати: Для молодого рицарства"), " . в журналі було багато розмов про Атлантиду. Немало уваги приділялося древній кельтській "традиції мудрості" і міфічним темам і образам, в яких вони існували. Були і ліберальні розмірковування з неозороастрійської теософії, про тібетських посвячених і заповітних містах у Гімалаях. Зрештою, "Vaincre" претендував на роль органу специфічної організації, або ордену Альфа Галати (виділення наше, — О.Г.) . Альфа Галати були зареєстровані у французькому "Офіційному журналі" 27 грудня 1937 р . члени Альфа Галатів (серед них — традиціоналістський дослідник Робер Амаду, який пізніше став "ренегатом" — членом паризької ложі "Мемфіс-Міцраїм", антимасонський журналіст Анрі Костон, правий публіцист Луї Ле Фур, авіатор Жан Мермо, поет і езотерик Габріель Трарійо д’Егмонт, німець Ганс Адольф фон Мольтке, посол Рейху в Іспанії, який був у родинних та близьких стосунках з організатором замаху на Гітлера графом Клаусом фон Штауффенбергом та лідером громадянського руху Опору нацизму графом Гельмутом Якобом фон Мольтке, — О.Г.) поділялися на дві основні групи: "легіон" і "фаланга". Роль "легіона" не була конкретизована. Зате функцією "фаланги", як вважалося, були філософські дослідження та підготовка майбутніх рицарів. Цікаво відзначити, що згідно зі статутом ордену, переданому в 1956 р. в префектуру поліції в Анненмассі, Пріорат Сіону теж поділяється на дві основні групи: "легіон" і "фалангу" . Перша з них "продовжує апостольське служіння". Друга виконує функцію "стражів традиції". Згідно зі статутом орден складається з дев’яти градусів, представники кожного з яких носять титул рицарів . 21 вересня (1942 р.) П’єр де Франс-Плантар (головний редактор журналу, псевдонім П’єра Плантара, — О.Г.) . був обраний Великим магістром Альфа Галатів"[civ]. В 1956-59 рр. орден видавав під редакторством П’єра Плантара журнал "CIRCUIT" ("Chevalerie d’Institutions et Regles Catholiques, d'Union Independante et Traditionaliste"), в якому висвітлювалися ті ж проблеми, що і в "Vaincre". І якщо в першому пропагувалася ідея "Сполучених Штатів Європи (або Заходу), то в новому журналі говорилося про "Афро-Європейське співтовариство".
Іншими словами, відомо громадськості лише про французьке відділення ("Альфа-Галати") міжнародної організації "Пріорат Сіону". Деякі дані свідчать про існування відділення Пріоратів Сіону в Швейцарії, яке очолює Антоніо Цапеллі, але воно утворилося в результаті чисельних відколів від Мальтійського ордену і зазвичай трактується як "неотамплієрська" організація, в яку приймають і де проходять "фільтрацію" члени інших різноманітних таємних організацій та масонських лож.
Відомі також і наступні дочірні відділення "Пріорату Сіону", які нижче буде розглянуто.
На початку ХІХ ст. виникає одне з найвідоміших зовнішніх кіл Ордену — "Орден Всесвітньої Теодоксії", який діє під егідою традиціоналіста-масона Антуана Фабра д’Оліве (1768-1825), автора "Відновленої єврейської мови" (1815), "Філософічної історії роду людського" (Fabre d'Olivet A. "Histoire philosophique du genre humain", 1824) та ряду романів провансальською мовою. Орден виводив своє становлення від давньо-грецького поета Гесіода, автора поем "Теогонія" та "Труди і дні" (остання — апологія землеробської культури), тобто адепта "великої науки, даної людству богами Еллади". В ордені теодоксів ("богославів") спільні зібрання-трапези називалися "агапами" (і ототжнювалися з такими ж аграрної генези Елевсинськими містеріями), ступені посвячення відповідали аграрним професіям — "поливальник", "оратай", "сіяч", а чотири найвищі чини позначалися назвами космічних стихій (вода, земля, повітря, вогонь), а сама ідеальна людина визначалася поняттям "небесна рослина" (пригадаймо кінофільм "П’ятий елемент" з Міллою Йовович і Брюсом Уіллісом у головних ролях, і який розглядається як запис ініціального шляху для адептів ордену). Поряд з цим йшла апеляція до вчення платоніків та піфагорейців про те, що душа людини тотожна пшеничному колосові. Фабр д’Оліве визначає головну рушійну "Велику Тріаду" історії — Провидіння, Доля і Воля людська та її "божественних посланців/великих посвячених" (Рама, Крішна, Орфей, Мойсей, Фусі, Будда, Конфуцій, Лао-цзи, Зороастр, Ездра, Лікург, Нума, Піфагор), які щонайперше проголошують: людей об’єднює не їх Доля і не колір їх шкіри, а містична семантика Слова, Логоса, Провидіння. Там, де людська Воля торжествує над Провидінням, переважає республіканський спосіб правління з його демагогією, духовним нівелюванням і занепадом цивілізації. Там, де Доля володіє над свободою Волі, виникають монархії з неминучим для них рабством і раболіпством. І тільки там, де всі три сили, котрими керує Провидіння, урівноважують одна одну, запановує теократія, найкраща і найбільш життєстійка із соціальних форм. Історія, відповідно, — це шлях прогресу людства в умовах вічних випробувань, які влаштовує йому Провидіння[cv]. Продовжувачами ідей і навіть учнями Фабра д’Оліве вважаються Александр Сент-Ів д’Альвейдр, основоположник "Синархічної доктрини" та автор розповіді про таємничу державу обраних посвячених — Агартху, Едуард Шюре, автор книги "Великі посвячені", в якій в популярній формі виклав деякі розділи з книг Фабра д’Оліве, Жерар Анкос (Папюс), який був спочатку великим майстром ордену мартиністів, але надалі став ренегатом і після відомого конгресу спіритуалістів і масонів в 1908 р. ввійшов у ложі обряду Мемфіс-Міцраїм і став великим майстром цього чину у Франції, автор фундаментальної праці "Окультизм" про науку проявлення трансцендентного та великих посвячених посланців містичного Сфінкса (символу єдиної трансцендентної та абсолютної Істини) і П’єр Симон Балланш, католицький автор двотомного "Нарису соціальної палінгенезії" (Ballanche P. "Essais de la palingenesie sociale", 1827) та критики Великої французької революції "Людина без імені". Останній наполягав, що Європа не повинна відмовлятися від традиційних устоїв і спогадів, бо тільки за допомогою їх неперервної наступності у новітній цивілізації можливий її подальший поступальний розвиток. Суспільство, яке втратило своє минуле, випадає з ланцюга вдосконалення і не має перспективного майбутнього, а в світі запановує "вік плебея, "людини без імені", "нікого", царевбивці, сучасного Едіпа". Причина недовговічності попередніх цивілізацій в тому, що в залишеній самій собі людині висувається на перший план матеріальне начало, після задоволення якого людина більше не прогресує. І тому суто людський розвиток незмінно закінчується станом ступору. Через це тільки воля Провидіння за допомогою своїх обранців веде людський рід до нескінченного прогресу. Так, коли Провидіння відкрилося людині в часі, воно стало говорити її мовою, але в сучасну епоху, коли гаснуть старі соціальні вірування і зароджуються нові слід вміти знаходити в цих змінах єдину лінію замислу Творця, що виявляється тепер у науці та лібералізмі, як колись у Святих писаннях, що вимагає тепер у відповідності з духом часу інших тлумачень. За переконаннями Балланша, тільки "прогресивний традиціоналізм", який цікавим чином поєднує у собі ультрамонтанство і свободолюбство, здатний глобально і оптимістично обгрунтувати соціальну еволюцію, в котрій повнота ("плерома") розкриття людських здібностей і стане кінцевим здійсненням релігійних начал: "Я сподіваюся дати синтетичний виклад історії людства. Я сподіваюся показати історію суспільства від його темного зародження і таємничої колиски аж до вищого розвитку його сили і могутності . Наважуюсь сказати, що більш широкий історичний синтез неможливий"[cvi]. Вражає, що засновник іншого "премордіального традиціоналізму" Рене Генон, коли в 1908 р. отримує від патріарха Гностичної церкви Фабра Дезессера єпископський сан, то також і нове ім’я — Палінгенезій ("Відроджений"), що є перекладом християнського імені Рене (лат. renascere "воскресати") і явним натяком на доктрину П. Балланша.
Завантажити реферат