Сторінка
8

Шамбхала в європейській традиції

В 1924 р. була опублікована книга “Звірі, люди і боги” Антонія Фердінанда Оссендовського (1876-1945), міністра фінансів уряду адмірала Колчака, в якій описуються його подорожі Центральною Азією в першій половині 20-х рр. ХХ ст та зустрічі з тувинським Хамбу-ламою та великим євразійським "залізним романтиком" бароном Романом фон Унгер-Штернбергом[xxxii]. Значна частина оповідей про Агарту ідентична тим, що розповідав Сент-Ів, що навіть дало декому підстави говорити про відвертий плагіат. Р. Генон на основі текстологічного аналізу дійшов висновку, що інформатори Сент-Іва та Ф. Оссендовського належали саме до різних азіатських традицій. Якщо перший отримав свідчення про таємничу державу з індійського джерела (де вона називається Agartha, також використовує форму мантри як Aum, титули – brahatma, mahatma, mahanga), то другий – з монгольсько-ламаїстського (Agharti, сакральна мантра – Om, тобто правильна транскрипція індійського Aum, титули – brahytma, mahytma, mahynga)[xxxiii]. Також вважається, що концепцію "Царя світу" сформулював відомий географ-мандрівник Г.Н. Потанін (1835-1920), знайомий з алтайськими шаманськими переказами про Ерлік-хана. Однак, як встановлено дослідниками, кінцевий розділ про Царя світу як розлогу ремінісценцію додав з твору Сент-Іва д'Альвейдра, працюючи над рукописом Оссендовського, американський журналіст Л.С. Пален, орієнтуючись на окультний психоз західного читача[xxxiv]. Проте найвдалішою була ретельна зведена праця Сержа Ютена "Від підземних світів до Царя Світу"[xxxv].

Аналогічно й Реріхи претендують на те, щоб відстояти самостійність свідчень А.Ф. Оссендовського, але, на відміну від Р. Генона, посилаються на те, що “і нам розповідали”: “Даремно думати, що в книзі “Звірі, Люди і Боги” все межує з малоймовірною фантазією. Там більше правди, ніж думають. Так і чарівниця, згадана у цій книзі, все ще жила, коли ми були в даний приїзд. Вел(икий) Вл(адика) Шамб(али) у Гомпа не є видумка. Версію цього ми самі чули” (З листа О. Реріх від .03. 1936 р.). Відчувається явна "вторинність" Реріхівської доктрини, "натужної компіляції" всіх і вся[xxxvi]. Позиція Реріхів ідентична тій, що займали шотландські патріоти, які відстоювали оригінальність пісень Оссіана вже після доведення, що вони є витвором літературного таланту Дж. Макферсона.

В 1922 р. організація послідовників Сент-Іва, яка до цього ледь животіла, перероджується в респектабельну організацію випускників Політехнічного університету — "Імперський Синархічний Рух" ("Mouvement synarchiste d'Empire") або "Революційну синархічну конвенцію" ("Convention synarchique revolutionnaire"), мета якої полягала у здійсненні "всесвітньої синархічної революції" у французьких колоніальних володіннях. з метою створення ПанЄвАфрики — Союзу звільнених народів та націй європи та Африки, а також дружніх Британської Співдружності, ПанЄвразії, ПанАзії та ПанАмерики. Програмні засади були викладені у "Тринадцяти основних положеннях та 598 тез революційного синархічного Пакту (Французька імперія) ("Pacte synarehiqiic revolutionnaire pour I'Empire francais" [P.S.R.])" та "Схемі соціального архетипу" (або "Схема досконалої соціальної держави"). Реальні задуми організаторів-католиків були викриті таємною поліцією "національної революції" маршала Петена під час розгрому різних масонських структур. Як вважають прихильники уряду Віші, саме нерозгромлені синархічні організації в Північній Африці під час другої світової війни зрадили метрополії, визнали емігрантський уряд Шарля де Голля і передали цю територію в руки Об'єднаних Націй[xxxvii].

В радянській Росії послідовником вчення Сент-Іва та ініціатором пошуків Шамбали та Агартхи був літератор та психіатр, керівник відділу в інституті експериментальної медицини Олександр Барченко (1881 — 1938), який діяв під патронатом начальника Спецвідділу ОГПУ Г. Бокія. Колізіям ідеї Шамбали саме в СРСР присвячена вже згадана книга О. Андрєєва[xxxviii] та стаття О. Шишкіна[xxxix]. Також цікава доля послідовника російського антропософа В. Шмакова (автор книг "Священна книга Тота", "Пневматологія"; в 1926 р. емігрував у Аргентину) радянського дипломата Всеволода Белюстіна, керівника московського неорозенкрейцерського "Ордену Оріонійського Посвячення". Після кількох арештів НКВД він виходив неушкодженим і, за чутками, начебто ці "арешти" лише повинні були прикрити тривалу відсутність В. Балюстіна в наркоматі закордонних справ. В 1940 р., після останнього такого "арешту і присуду ув'язнення на 10 років", він начебто ввійшов експертом в таємничу експедицію в Тібет, організовану НКВД.

Аналогічні експедиції в напрямку Тібету здійснювала нацистська “Ahnenerbe” (“Спадок предків”), реалізаторка концептуальних ідей аріософських товариств “Thule” i “Vril”. Головна роль в цій акції відводилася оберштурмфюреру СС Ернсту Шефферу, а також другові Гітлера шведському досліднику Свену Хедіну, якому сприяв тодішній далай-лама Тхутпен Гьяцо[xl]. " . Саундерс, цей наш ворог, — як говорить аріософ-нацист у повісті В. Щербакова "Меч короля Артура", — намагався у "Сімох сплячих", скандальному, але невдалому бестселері, заперечити наш езотеризм і принизити роль наших тібетських друзів та натхненників. Наша арійська доктрина не може не враховувати реальностей минулого. І коли ми говорили про гігантський катаклізм у Гобі, котрий в далекому минулому змусив вчителів високої цивілізації поселитися в гімалайських печерах, то ми знаємо, що саме до нас це має безпосередній стосунок. Носії Вищого Розуму заховалися у величезній системі підземель. Потім склалося два центри — Агарті та Шамлах. Це були місця споглядання і могутності відповідно з розділенням цих функцій між центрами. Маги керували народами. Ми виконуємо тепер їх волю і призначення. Їх голос — наш голос, їх воля — наша воля. Ось у чому суть нашої доктрини . Але двоякість центру (тобто Агарті і Шамлах, — О.Г.) породжує такий стан, коли й іншим, а не тільки нам частково відкривається істина ."[xli]. З публікації у публікацію перекочовує цитата слів Р. Гесса з його "Спогадів", написаних у тюрмі Шпандау: " .Похід Німеччини на Схід був за суттю санкціонований Центром космічного контакту на Землі, так званою Шамбалою. Махатми не тільки підказали Адольфу Гітлеру необхідність розгромити джерело пролетарського зла, що захопило територію Росії, але й спрямували у генштаб рейху своїх "спеціалістів". Воїни Шамбали виявилися не тільки в особистій охороні фюрера, але й у центрі стратегічних планувань. Саме вони назвали день і навіть годину нападу. Ми вели ту ж саму війну, котру свого часу вів великий Рама проти чорної раси в Індії. Один наш воїн вартував десяти супротивників. Біда тільки в тому, що Адольф був наполовину таким, що зійшов з розуму, але й наполовину генієм одночасно. І перше взяло верх над другим. Він віддав наказ знищити під корінь все суще на території суперника. Це повністю змінило ставлення до нього махатм. І хоча посланці Шамбали залишалися при Гітлері до його смертної години ., енергетична підтримка Шамбали зникла . Раніше наші танки проходили там, де не міг пройти й піший воїн, літаки були швидкісніші і маневреніші за всі інші, а воїни невтомні, їх енергія і бойовий дух незакінчувалися. Тепер все стало таким, як і у ворога ."[xlii].