Сторінка
33

Шамбхала в європейській традиції

Славнозвісними наступниками були і фараон Аменхотеп ІІІ, період правління якого в 38 років був своєрідним "золотим віком" династії та для будівництва храмів Амона, і його син, відомий фараон-реформатор Аменхотеп IV (Ехнатон; 1424/1419-1407 рр. д н.е.), за наказом якого архітектор і "розпорядник слуг бога всіх богів" Пареннефер спорудив у Фівах храм "Дім Атона". Наступний "Дім Сонця" було вже споруджено в новій столиці Ахетатоні. Він складався з двох величезних споруд всередині прямокутної огорожі, витягненої в довжину на відстань 800 м. Один двір йшов за другим, будучи розділений подвійними баштами, а священною частиною вважався задній храм, який називався "Двором сонячного каменю" (пор. з мотивом каменю в масонському храмі).

Дивно, але невдовзі після своєї інтронізації Аменхотеп IV приймає ім’я "Єдиний для Ра", а його палац отримує назву "Тріумф на небосхилі". Це більш ніж дивно, адже в палацах з такою назвою проводилося зазвичай свято "Хеб-сед" на честь відзначення тридцятиліття царювання фараона, тобто тоді, коли вважалося, що є небезпека для життя фараона і необхідне його "відродження", для чого проводилася повторна інтронізація (і свято "Хеб-сед" проводиться на п’ятий рік царювання), після якого фараон приймає ім’я Ехнатон ("Корисний Атону"). Незабаром проголошується, що єдиним царем Єгипту є лише Сонце, " Шу, який є Атон"[cxxxvii] (Шу — бог повітря, простору між небом і землею, зображався Шу-Атон, переважно, чоловіком, який стоїть на одному коліні з піднятими руками, якими підтримує небо над землею, тобто виконує ту ж функцію, що й Атлант грецьких міфів; дв.-єгип. sw "порожнеча, світло"), а офіційною емблемою сонця стає диск зі змією (урієм) та променями-руками. Як вважає О. Морозов, реформа Ехнатона була викликана природним явищем — вибухом вулкану Санторін біля острова Кріт, який власне й знищив мінойську цивілізацію. Вибухи були чутні на відстані тисячі кілометрів, а гігантські хвилі-цунамі та хмари вулканічного попелу з окисами і сульфатом заліза, закриваючі сонячний диск, цілком досягали і приморської частини Єгипту та підкорених йому земель в Сирії та Палестині, викликаючи панічний жах населення і безсилля традиційних релігійних ритуалів, спрямованих на приборкання стихії. Про що й розповідалося фараонові[cxxxviii]. Що зрештою, і відбилося у традиційному масонському ритуалі: "Брат, — запитав вчитель, — чого ти хочеш? — Я хочу Світла!".

Також цікавим є той факт, що раптом багато наближених до фараона Ехнатона сановників починають визначати себе "сиротами" (воєначальники Маї та Рамсеса, верховний жрець Амона Панехсі, хранитель казни Сута, верховний бог Атона Туту і багато інших), чого не було в попередні часи. Частина з них попала пізніше в немилість ще за життя фараона, але решта після його смерті знайшла порозуміння з ворогами релігійної реформи — жерцями богів Амона і Птаха. Столицю, проте, було повернуто не до Фів, а до Мемфісу, давньої столиці бога будівництва Птаха і фараонів-будівельників пірамід та храмів сонцю. Як відомо, саме тут спорудив гробницю Джосеру архітектор Імхотеп (І-ма-ха-тап), якого після смерті тут шанували як бога лікування і під царюванням "Тосортроса" (тобто Джосера) єгипетський жрець Манефон у своїй праці з історії Єгипту згадував про винахід саме єгипетським Асклепієм (богом лікування у греків) будівництва з тесаних каменів. Тим самим, у післяреформенний період відбулася спроба зняття всіх тих суперечностей, які виникли з ходом історії в духовній культурі (втрата ритуалу реінкарнації фараона та ексцеси протистояння жрецьких гільдій).

Іншими словами, в часі вступу Єгипту у бронзовий вік значну роль почала виконувати консорція жерців-сонцепоклонників, одним з обов’язків яких було й володіння мулярським та архітектурним мистецтвом, а підкорення Єгиптом Палестини та Фінікії призвело, звісно, і до знайомства ханаанеян та євреїв з ним, а також із супровідними ритуалами.

[i] Смирнов А.А. Средневековая литература Испании. — Ленингад: Наука, Ленингр. отд., 1969. — С.122.

[ii] Гуцуляк О.Б. Міфологема Шамбали в ультраправій європейській традиції // Вісник Прикарпатського університету. Історія. — Ів.-Фр., 2003. — Вип.VII. — С.182—192.

[iii] Csome de Koros A. Note on the Origin of the Kala-Chakra and Adi-Buddha Systems // Journal of Asiatic Society (of Bengal). – Calcutta, 1833. – Vol.II, N 14. – P. 57.

[iv] Рерих Н. Алтай – Гималаи: Путевой дневник / Предисл. К. Брэгдона. – Рига: Виеда, 1992. – С. 52.

[v] Иванаускайте Ю. Путешествие в Шамбалу / Пер. с литов. – М.: София, Гелиос, 2002. – С. 8

[vi] Голованов В. Видение Азии: Тывинский дневник // Новый мир. – Москва, 2002. — №11. – С.109.

[vii] Томас Е. Шамбала, оаза світла // Всесвіт. –Київ, 1991. — №9. – С. 211 – 213.

[viii] Голованов В. Видение Азии: Тывинский дневник // Новый мир. – Москва, 2002. — №11. – С.109 – 110.

[ix] Мельников Л. Русские ищут Шамбалу // Наука и религия. – М., 2003. — №7. – С.12—14.

[x] Рерих Н. Алтай – Гималаи: Путевой дневник / Предисл. К. Брэгдона. – Рига: Виеда, 1992. – С. 42.

[xi] Голованов В. Видение Азии: Тывинский дневник // Новый мир. – Москва, 2002. — №11. – С.112.

[xii] Агни—Йога: Россия настоящая и будущая / Сост. В. Крупко, Т. Воробьева. – Рига: Виеда, 1991. – С. 25.

[xiii] Чистяков О. Проект "Шамбала" // Академия. — 2003. — №10. — С. 168—176.

[xiv] Цит.за: Шапошникова Л. Мудрость веков // Наука и религия. — 1990. – № 2. — С.54.