Сторінка
24
В європейській середньовічній традиції (Аріосто "Несамовитий Роланд") грифон або гіппогриф є верховою твариною рицаря Руджьєра (Рожера), який рятує чарівну Анджеліку, дочку катайського царя. Вона прикута на морському березі до скелі та очікує появи чудовиська (сюжет тотожний грецькому переказові про ефіопську принцесу Андромеду та героя Персея). Руджьєр осліплює своїм мечем монстра і одягає Анджеліці на мізинець чарівний перстень, котрий її захищає. Але далі Анджеліка стає коханою і дружиною рицаря-мавра Медора, якого виліковує за порадами пастуха соками трав і вирізає на корені дерева імена своє та свого коханого. Без взаємності в Анджеліку закоханий рицар Роланд (Орландо), який через ревнощі стає шаленим і гине в боротьбі з мавританським царем Алжиру Родомонтом.
Іранським еквівалентом грифона є собако-птах Сенмурв (Симург, слов'янський Семаргл): " .Гніздо його на Сході, але він присутній і на Заході, — говориться у манускрипті "Сафір-е Симург" ("Посвист Симурга"). — Всі зайняті ним, але він не зайнятий ніким. Все наповнене ним; він же порожній від усього. Всі науки — від посвисту цього Симурга, від нього вилучені вони; і дивні інструменти, на подобу органа та інших,— від посвисту цього птаха . Їжа Симурга — вогонь, і кожен, хто прикріпить до свого правого боку його перо, зможе пройти неушкодженим через полум'я. Подув ранкового вітерця — від дихання Симурга, тому закохані і довіряють йому таємницю свого серця і свої приховані думки .". В ісламі (малайська книга "Про Світло Мухаммада"), відповідно, теж присутнє уявлення про священного птаха, створеного Аллахом з містичного предвічного Світла Мухаммада: головою своєю він мав Алі, очима — Хасана і Хусейна, шиєю — Фатіму-сірійку, руками — Абу Бакара й Омара, хвостом — Аміра Хамзу, спиною — Аббаса і ногами — Хадіджу ал-Кубру. Створивши його, було проголошено, що іон буде плавати по десять тисяч років в кожному з семи морів (пізнання, доброти, терпіння, розумності, думки, співстраждання, світла). З крапель Світла, які впали з очей, вух, носа, з плеч і рук птаха, Бог створив 124 тисячі пророків, 30 апостолів, 4 архангели, перо і скрижалі долі, престол і сім небесних кіл, Сонце, Місяць, вітер, воду, вогонь, дерево життя, дерево туба, печать Сулеймана (Соломона) і посох Муси (Мойсея). Від Адама містичне Світло зійшло до Сифа, від Сифа — до Муси. В даному контексті космогонія тотожна арійській — ведичному творенню каст людства з різних частин Пуруші та авестійським світлом благодаті-"фарно". Одночасно в поемі "Шахнаме" Симорг є тотемом могутньої династії Сама, вихователь богатиря Заля, батька Рустема.
Цей образ Симурга-Грифона відроджений у багатстві своїх атрибутів іранськими суфіями — послідовниками Шіхаба ад-Діна Сухраварді (1155-1191; не слід плутати його зі значно пізнішими месопотамськими засновниками суфійської школи ас-сухравардійя), рух яких постав арійською ("аджам"-"не-араби; іранські етноси") відповіддю на арабізм ісламу. Симург стає символом створеного під опікою правителя сирійського міста Алеппо ал-Маліка аль-Захіра, сина Салах-ад-Діна, таємного братства ("іхван") представників різних релігійних традицій, стурбованих збереженням основ Премордіальної Традиції — "Охоронців Божественного Логоса (аль-Каліма)", заснований "прабатьком мудреців" Гермесом, який розділив братство на дві гілки "мудрості" (гнозису, маріфа) — "західну" та "східну". До "східної" він відносив героїв "Авести" — царів-мудреців Гайомарта, Ферідуна і Кай-Хусрау, а також Заратустру. Їх продовжувачами на грунті ісламу були суфії-проповідники містичного екстазу: ал-Бістамі (пом. 874 р.), ал-Халладж (пом. 922 р.) і ал-Харакані (пом. 1034 р.). "Західну", або "грецьку" гілку представляли Асклепій, Емпедокл, Піфагор, Платон та мусульманські містики Зу-н-Нун ал-Місрі (пом. 861 р.) і Сахл ал-Тустарі (пом. 896 р.).
Проявитися у повній силі "Орден Золотого Грифона" не може з причини тимчасової прихованості її "Імператора" (певним чином пов'язаного з церковною традицією апостола Андрея Первозванного), "Нового Зігфріда", "Хельгі Аватари", але заявляти про своє існування і здійснювати діяльність більш відкрито вже може в зв’язку з явленим світові знаменням — приходом "Кіра нового віку" Атаульфа Істрійського (20.4.1889 - 30.4.1945).
Також дочірними до "Ramses Pharao" (і вірніше, його ступенями/градусами)є:
1) ложа "Братство Венери (Фрейї) / Сірійської богині" (Варвари, Амалії) -"Товариство Вріль" - "Орден Восьмикутної Зорі" (A-Mor, Leliwa, Re-Che), що заснована на сексуально-тантричній концепції нівелювання аналогічної оккультної практики "Мемфіс Міцраїм", працюючи не на "раціональному" рівні, а через посередництво уяви за допомогою еротично забарвлених символів та ритуалів (знаходячи їх навіть збереженими у таємних братствах Малайзії, Полінезії та Японії, які використовують для цього "хентай"), апелюючи й до християнського "умілєнія" перед красою жіночого тіла та шлюбного союзу, створених Творцем. Ініційовано орден було Афродітою Пандемос (Іштар/Астарта), котра від Ареса народила Гармонію, котрій було подаровано чарівне намисто (пор. з аналогічною японською традицією про намисто Аматерасу). Саму містерію Ордену описав у „Фаусті” масон „стразбурського посвячення” Гете (1749-1834), де апофеозом виступає саме „гармонія”, в основі якої лежить „відчудженість”, а її символом — грот, в якому міститься самостійний світ („Там, в альтані, світ є цілий, / Гай і луки, гори й ріки . / Там глибини незглибині”). Іншими словами, пропонується, як це не парадокально, звільнитися від чуттєвої, фізичної природи, як це досягли герої Гете Фауст та Гелена в естетичній царині, позбувшись від її фатальної необхідності: „ . Не лише Фауст знаходить спокій — Гелена звільняється від докорів сумління і почуття провини, а також від небезпеки з боку войовничого чоловіка . Метафізичний план твору твору диктує, що стан естетичної гармонії не може бути тривалим! . повною мірою людина може вивищитися над фізичною природою („цариною необхідності”) лише в наступному — „моральному стані” (тобто на рівні вчинку) ., це і є істинний стан свободи, . та шлях до свободи . лежить саме через красу . до моральності („практичного розуму”), від споглядання насолоди до діяльного прагнення, від царини необхідності до царини свободи . Шиллеровій самовтішеній естетичній гармонії споглядання Гете протиставляє неспокійну моральну гармонію прагнення: вона й була втілена в образі Евфоріона (сина Фауста і Гелени, - О.Г.): „Бій — нині оклик мій, / До перемоги стій!” . Загибель Евфоріона і зникнення Гелени пробуджують Фауста від „естетичного сну”. Він відкриває для себе нову істину. Вона — не у споглядальній насолоді високою красою, а в діяльності .: „Я влади прагну, володінь / Діла — ось суть; а слава — тінь” . Засліплення має той важливий смисл, що тепер Фауст пориває зі світом анархічних спокус і життєвої емпірії, зі „свободою від” і зосереджується тільки на . „свободі для”, свободі як умови власної екзистенції — „волі як життя” („Freiheit wie das Leben”) . У невтомній діяльності не окремий індивід, а лише рід у своїй сукупності (тобто в безкінечності) досягає стану повної свободи .”[cxii];
Завантажити реферат