Сторінка
12
Як результат, орієнтуючись щонайперше на конспіративно-політичну діяльність, у "англо-французьому чині" виникають ієрархії аж до 99 ступенів ініціації, бо людина осмислюється як істота нижчого рівня, котра просувається сходинками природного царства, опираючись на внутрішні сили. Людина у цій доктрині виступає як природний об’єкт, і заперечуючи космічний антропоцентризм, цим заперечується і високе призначення людини. Також "оперативне масонство англо-французького чину" інколи іменують "аналогічним" або "місячним" масонством, оскільки в своїх "духовних практиках" вони апелюють до аналогій, представляючи істину земну (цисцендентну) відображенням істини космічної (трансцендентної), як аналогічно місяць відбиває світло сонця, але при цьому, відбиваючи світло, Місяць, проте, залишається все ж світилом.
В 1772 р. граф Шартський, пізніший республіканський воєначальник Філіп Егаліте, як Великий Магістр Великого Сходу Франції, прагне об'єднати ложі "оперативного масонства" під своє начало, але вони стають активними учасниками наступної революції, беручи участь у різних "революційних клубах". В 1989 р. великий магістр ложі "Великий Схід Франції" Поццо ді Борго закликав вірне йому масонство святкувати 200-річчя французької революції спільно з німецькими та бельгійськими "мулярами" під гаслом: "За масонську Європу сердець!" ("Le Monde", 1988, 14 septembre)[lvi]. "Великого Архітектора", в результаті, французькі масони проголосили "Верховною Істотою", його вірним пастирем — Природу, його храмом — Всесвіт, його релігією — Істину, його святом — радість великого Народу, який зібрався, щоб зміцнити солодкі узи Братства і принести клятву знищити Тиранів. 7 травня 1794 р. французький революційний парламент (Конвент) одноголосно прийняв декрет про визнання "Верховної Істоти" та безсмертя душі. Урочисто спалювалися статуї, символізуючі Атеїзм, Егоїзм, Ворожнечу, Гординю і Облудну Простоту, а "Гімн Верховній Істоті" виконувався на мотив "Марсельєзи".
Не останню роль масонства у Паризькій комуні 1871 р. бачив К.Маркс: " . це була також змова франкмасонів, тому що їх індивідуальна участь в діяльності Комуни була далеко не малою. Я, насправді, не здивувався б, якби папа оголосив все повстання справою рук франкмасонів"[lvii]. Відомо також, що один з популярних в 20-х рр. ХХ ст. лідерів Французької компартії А. Коен в 1956 р. став великим магістром Великої ложі Франції, а масонами були комуністи М. Кашен, А. Марті, Ш. Люссі, А. Морізе.
Тому ще в 1738-43 рр. для збереження "істинної чистоти Храму" за ініціативи шанованого масона Ендрю Майкла Рамзея (1686-1743)[lviii] здійснено спробу поєднати масонську ("Мулярів Храму Соломона", офіційно проголошена 24 червня 1717 р. в Лондоні) та таплієрську ("Бідних князів Христа та Храму Соломона") традиції. Було також визнано, що з причини, що поряд тамплієрами, перетворювачами язичницького та іудейського масонства, начебто, також були рицарі-госпітальєри ордена Св. Іоанна, тільки їм надається прерогатива відрізняти "істинні" ложі від "секулярних". Окрім того, масонство перших трьох ступенів "мулярів" (учень, підмайстер/товариш, майстер), об’єднаних у т.зв. "Ложу Ремесла" (або "Синю ложу"; ложі можуть утворюватися як територіально, так і для певних градусів посвяти) традиційно іменується "іоаннитським". В результаті "реформи" відокремлюються різні ложі "тамплієрів" ("храмовників"), які часто (але неправильно) визначають як "(древній і визнаний) шотландський обряд" якза фактом, що рицар-масон Е.М. Рамзей та укладач першого масонського маніфесту "Конституції" в 1723 р. Джеймс Андерсон були шотландцями, так і за назвою ложі в Тулузі — "Ложа Вірних Шотландців", поряд з „Колегіумом Високих Князів Королівського Мовчання” (у Бордо), „Двору Суверенних Провідників Храму” (в Каркассоні), „Філадельфійців” (в Нарбонні), „Капітулу Розенкрейцерів” (у Монпельє) та ін. Саме за підтримки Чарльза Редкліффа, графа Дернвентуотерського, (1693-1746), у Франції друг Дж. Андеросона Жан Теофіль Дезагульє (1683-1744), капелан Принца Уельського та член Королівського співтовариства, надзвичайно швидко поширює дану ревізію масонства, а в Гаазі в 1731 р. приймає в ложу герцога Лотарінгського, котрий незабаром одружившись на Марії-Терезії Австрійській стає імператором Священної Римської імперії германської нації, а в 1737 р. і самого принца Уельського Фрідріха Людвіга, сина короля Георга ІІ (згодом великим магістром стає внук Георга ІІ — герцог Кумберлендський, 1745-1790). Засновує ложі в 1728 р. в Мадриді, а в 1729 р. — в Гібралтарі великий магістр Великої ложі Лондона Герцог Філіп Уортон (1698-1731), який власне схвалив маніфест Андерсона і за чутками належав до сатанинської ложі "Пекельне полум’я".
Агенти ворожого "англійсько-французького чину" (політично — якобити, прихильники короля Якова ІІ із династії шотландських Стюартів, вигнаного з Англії в 1688 р. і мешкаючого у Парижі під прихистком короля Людовіка XIV) намагаються розколоти цей, начебто, "блюдучий чистоту та єдність масонів та тамплієрів" орден. Як наслідок, підтримуючі з ними контакти вищезгадані великий магістр (і за чутками, сатаніст) герцог Філіп Уортон змушений втікати від своїх братів-масонів, а граф Чарльз Редкліфф, який нелегально прибув у Англію, був схоплений і страчений. Проте через їх послідовників виникають ренегатські ордени "Велика Шотландська ложа Суверенного ритуалу" (1774 р., Луї-Клод Сен-Мартен), "Шотландська директорія провінції Овернь", з якої виникає "Шотландський Виправлений обряд" (1776 р., його приймає саме "Строге Спостереження"), який, зрештою, в 1782 р. зливається із "Великим Сходом Франції" на умовах зовнішнього дотримання "виправленого шотландського обряду" (проте залишається Велика Французька Ложа з "франко-англійським ритуалом").
Після загальноєвропейських колізій наполеонівських війн та монархічних реставрацій ренегатський орден відновлюється знову як "Древній і Прийнятий Шотландський обряд" (Чарльстон, 1824 р.), однак на вищому рівні посвячення нова об'єднана ложа визначається як "Древній і Первісний Мемфісько-Міцраїмський обряд" (1785 р.), "витік інформаціії" про який дозволяється частково виконати групі Каліостро. За деякими даними, ще десь в XVI-XVII ст. в сицилійському Палермо на таємні меси збиралися якісь "рицарії Міцраїму", а в одній з дочірних лож, "Східному ордені франкмасонів Мемфісу" розповідається, що "міцраїмський ритуал" містеріальних шкіл стародавнього Єгипту був відомий якомусь Ормузу, якому приписується слава об’єднання іудейської течії єсеїв. В 46 р.н.е. начебто Ормуз був навернений до християнства святим Марком Євангелістом, який і реформував сам ритуал. Останній в 1150 р. був привезений шотландськими рицарями з Палестини в Едінбург, що й призвело до появи сучасного франкмасонства[lix].
Завантажити реферат