Сторінка
5

Дидактична гра як засіб навчання іноземних мов молодших школярів

Г.К. Селевко також називає гру одним із видів діяльності поряд із працею та навчанням. Гра, на його думку, це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення та засвоєння суспільного досвіду, в якому складається та удосконалюється самоврядування поведінкою. На нашу думку, це достатньо чітке визначення, що вказує на мету та зміст гри. Учений розглядає структуру гри як діяльності (мета, планування, реалізація мети, аналіз результатів) та як процес (ролі, ігрові дії, ігрове застосування предметів, реальні стосунки, сюжет).

Можливо, відносна новизна застосування ігор призводить до того, що, незважаючи на значний інтерес до цього питання педагогів, психологів, методистів, теоретичний і практичний аспекти проблеми залишаються мало розробленими. Відсутні усталені погляди на цей феномен. Так, відзначається надмірна різноманітність підходів до класифікації ігор, взагалі, й навчальних, зокрема, що, у свою чергу, часто призводить до певної невизначеності з цього питання.

Поняття "класифікація" (від лат. classis. – розряд і …фікація) означає розподіл предметів за спільними ознаками, що зумовлює створення певної системи класів сукупності цих предметів. Звідси, класифікація ігор – це розподіл їх за спільними ознаками з утворенням певної системи. Система ігор – це сукупність ігор, пов’язаних спільною функцією. Створення такої системи можливе за умови глибокого усвідомлення сутності гри. З іншого боку, маючи чітку класифікацію ігор, ми можемо наблизитися до більш чіткого розуміння сутності поняття "гра".

На думку П.М. Щербаня, гра має генетичний зв’язок з усіма видами діяльності людини і є особливою для дитини формою пізнання, праці, спілкування, мистецтва, спорту. Звідси й назви видів ігрової діяльності: пізнавальні, інтелектуальні, музичні, художні, рухливі, спортивні, комп’ютерні, гра-праця, гра-спілкування, гра-драматизація .

Залежно від матеріалу, що використовується під час проведення навчальної гри, Р. М. Миронова виділяє:

ігри з предметами: під час їх проведення використовуються іграшки, граючись з якими, діти вчаться порівнювати, встановлювати подібності та відмінності предметів, знайомляться з їх властивостями;

настільно-друковані ігри: вони базуються на підборі малюнків за принципом схожості, або складання цілого з частин;

словесні ігри: у ході їх проведення учні вчаться описувати предмети, виділяти їх характерні ознаки, групувати за властивостями та відгадувати за описом.

Для зручності використання на уроках словесних ігор їх диференціюють на три основні групи:

Ті, що формують в учнів уміння виділяти суттєві ознаки предметів.

Ті, що розвивають у дітей уміння порівнювати, зіставляти, робити висновки щодо характерних ознак предметів.

Ті, що розвивають уміння узагальнювати та класифікувати предмети за їх властивостями.

Л. К. Грицюк класифікує ігри на групи:

І група базується на об’єктах впливу гри:

психолого-чуттєві (сенсорні), які сприяють розвитку гостроти сприймання, мислення й пізнання навколишнього світу, що складає основу для формування знань і вмінь;

рухливі – сприяють тілесному розвитку дитини, формують такі фізичні якості, як спритність, гнучкість, сила, швидкість;

соціальні – сприяють соціалізації дитини у процесі спілкування, виконанню необхідних правил, формуванню моральних рис;

розважальні – сприяють відпочинку, емоційному задоволенню.

ІІ група базується на змісті та способах проведення ігор:

рухливі; малорухливі; інтелектуальні; музичні; сюжетно-рольові; конкурси.

Ми вбачаємо в цій класифікації низку недоліків, зокрема, можливість віднесення однієї і тієї ж гри відразу до кількох груп, хоча вона допомагає краще зрозуміти такий структурний компонент, як ситуація гри, тобто де, коли, з ким її можна проводити.

Г.К. Селевко пропонує класифікувати ігри, що використовуються у навчанні, відповідно до таких чинників:

За видом діяльності: фізичні; інтелектуальні; трудові.

За характером педагогічного процесу: навчальні; тренувальні; контролюючі; узагальнюючі; пізнавальні; виховні; розвивальні; репродуктивні; продуктивні; творчі; комунікативні; діагностичні.

За характером ігрової методики: предметні; рольові; ділові; ігри-драматизації.

За місцем проведення: настільні; кімнатні; комп’ютерні.

М.Д. Касьяненко розрізняє ігри за їх значенням у життєдіяльності людини та цілями, виділяючи: ігри-розваги; спортивні (розумові, фізичні); навчальні (відтворення змісту пізнавальної і трудової діяльності, що передбачається у майбутньому); ділові (відтворення змісту професійної діяльності й відносин, характерних для неї); педагогічні (відтворення ситуацій, що моделюють поведінку людей).

Як бачимо, у цій класифікації поєднано два аспекти – класифікація ігор взагалі та окремо дидактичних ігор. Проте, не зовсім чітко визначена різниця між навчальними, педагогічними та діловими іграми.

Н.В. Слюсаренко у своєму дослідженні пропонує власну класифікацію ігор: інтелектуальні; пізнавальні; рухливі; гра-праця; сюжетно-рольові; ситуативно-рольові; організаційно-діяльнісні; ділові ігри.

Суттєвий недолік таких класифікацій ми вбачаємо в тому, що віднесення будь-якої окремо взятої гри до однієї з запропонованих груп є дещо проблематичним, оскільки кожна ігрова діяльність певною мірою має творчий характер, виховує в учнів певні якості, розвиває вміння, є інтелектуальною та пізнавальною. Очевидно, недоцільно виділяти окремо у запропонованій Г.К. Селевком класифікації другу групу ігор (за характером педагогічного процесу), оскільки в ній перераховуються не види гри, а швидше її функції (навчати, контролювати, розвивати тощо), а також впливати на пізнавальну та інтелектуальну сфери гравця.

На відміну від поглядів попередніх вчених, О.Г. Квасова вважає, що спосіб класифікації ігрової діяльності залежить від її особливостей та цілей. А відтак, він виділяє такі види ігор: рольові, комунікативні, лінгвістичні.

Результати проведеного нами аналізу різних класифікацій ігор дозволили констатувати відсутність єдності у визначенні їх показників і критеріїв. Проаналізувавши ці класифікації, ми дійшли висновку, що недостатньо просто диференціювати ігри на певні групи та дати їм назви. Найбільш повною буде класифікація, що передбачає сукупність таких категорій:

вік учасників гри;

мета гри;

місце та засоби проведення гри;

кількісний склад учасників;

спосіб підготовки до проведення гри;

ступінь керівництва грою;

тривалість проведення гри;

очікуваний результат.

Таку класифікацію можна подати у вигляді схеми.

Рис. 1.2. Класифікація ігор

Використовуючи гру як засіб формування в учнів нових знань, умінь і навичок, вчитель наповнює її дидактичним змістом, тобто вносить в ігрову діяльність певний навчальний матеріал, перетворюючи гру-розвагу на дидактичну гру.

Проведений нами історичний аналіз наукових досліджень дидактичної гри, здійснених філософами, психологами, педагогами, засвідчує, що це питання упродовж досить тривалого часу цікавило науковців. Проте переломним моментом у визначенні дидактичних можливостей гри стало введення її в систему освіти дорослих. Гра вийшла за межі дитячих колективів і стала повноправним компонентом процесу навчання.