Сторінка
18

Дидактична гра як засіб навчання іноземних мов молодших школярів

прийменник: місця, напряму, часу, способи вживання прийменника з іменником;

займенник: вказівні, особові, присвійні, питальні, кількісні;

числівник: кількісні (1-100), порядкові (1-10), до 31 у німецькій мові;

прислівники: місця, часу, напряму;

сполучник;

типи запитань: загальні, альтернативні, питальні речення з питальними словами і без них (німецька мова);

безособові речення.

Зазначений вище зміст мовної компетенції визначено на основі узагальнення спеціальних джерел (Н.П. Басай, І.Л. Бім, Н.В. Кудикіна, С.Ю. Ніколаєва, В.М. Плахотник, В.Г. Редько, Г.В. Рогова, С.В. Роман та ін.]. Розроблені на його основі дидактичні ігри, що готують до комунікативної діяльності, подано у додатку Б.

Іншу групу дидактичних ігор, що забезпечують комунікативну діяльність, ми розробляємо спираючись на зміст мовленнєвої та соціокультурної компетенцій.

Формування мовленнєвої компетенції повинно забезпечити учням володіння комунікативними вміннями в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіюванні, говорінні, читанні, письмі) у межах, визначених чинною програмою. Розглянемо детальніше сфери, тематику та ситуації спілкування, у межах і за допомогою яких здійснюється навчальна діяльність учнів початкової школи.

Сфера спілкування, як її розуміють фахівці, це обмежений простір життєдіяльності людини, в якому вона виступає як суб’єкт діяльності, центр цього простору .

В.Л. Скалкін у своєму дослідження виділяє такі сфери спілкування у навчанні іноземних мов:

соціально-побутова;

сімейна;

професійно-трудова;

соціально-культурна;

адміністративно-правова,;

сфера ігор і захоплень;

видовищно-масова сфера.

Змістом сфер спілкування, за свідченням науковців, є тематика. Тематика, як її розуміють вчені, це набір тем як імовірних згорнутих текстів до предметної бесіди, повідомлення тощо. Окрім того, тема це відрізок дійсності, котрий відбивається у нашій свідомості, або потенційний запас соціального досвіду, поки що не включеного у контекст власної діяльності. Однією з особливостей теми є те, що вона надає предметного спрямування мовленнєвому спілкуванню, описує коло понять і явищ, на відображення яких впливають соціальні та психологічні характеристики контингенту учнів, залучених до навчання іншомовного спілкування.

Аналіз чинної програми з іноземних мов для початкової школи дозволив нам з’ясувати, що у її змісті визначені такі сфери і тематика спілкування:

особистісна сфера:

"Я, моя сім’я і друзі", "Відпочинок і дозвілля", "Людина", "Природа і навколишнє середовище", "Помешкання";

публічна сфера:

"Свята і традиції", "Подорож";

освітня сфера:

"Школа", "Шкільне життя".

Ситуація спілкування (мовленнєва ситуація) є конкретним способом реалізації теми через звуження меж предмета обговорення, певне уточнення предметно-змістового плану мовлення. Необхідність визначення комплексу ситуацій для учнів початкової школи пояснюється не лише потребою створення стимулів для іншомовного спілкування, як і для учнів інших вікових категорій, але й необхідністю оптимального відбору змісту й обсягу пропонованих тем, зважаючи на обмеженість навчального досвіду молодших школярів, а також на недостатність мовних засобів, якими вони могли б здійснювати спілкування. Науковці залишаються одностайними у поглядах на визначення функцій мовленнєвих ситуацій (С.Ю. Ніколаєва, В.Л. Скалкін). Вони їх розглядають:

способом створення мотивації навчальної діяльності;

способом організації мовленнєвого матеріалу;

способом формування мовленнєвих навичок і вмінь;

способом презентації навчального матеріалу;

необхідною умовою мовленнєвого спілкування.

Цей перелік засвідчує статус ситуації спілкування як обов’язкового компонента комунікативного мінімуму у навчанні іноземної мови. У визначенні ж самого поняття "ситуація спілкування" погляди фахівців розходяться. В.Л. Скалкін, Г.А. Рубінштейн визначають його як сукупність обставин дійсності, що викликають ту чи іншу мовленнєву реакцію. Окрім того, В.Л. Скалкін класифікує ситуацію як динамічну систему взаємодіючих конкретних чинників, об’єктивного і суб’єктивного планів, котрі залучають людину до мовленнєвого спілкування і визначають її поведінку в межах одного акту спілкування. М.Н. Скаткін називає мовленнєву ситуацію динамічною системою взаємостосунків двох (чи більше) суб’єктів, що відображена в їхній свідомості і породжує потребу у цілеспрямованій діяльності для розв’язання мовленнєво-мислительних завдань. О.М. Леонтьєв під ситуацією розуміє сукупність умов мовленнєвих і немовленнєвих, необхідних і достатніх для того, щоб здійснити мовленнєву дію за певним планом.

Останнє визначення вважається найбільш характерним для нашого дослідження, оскільки у ньому відбито поєднання мовленнєвих і немовленнєвих умов, що дозволяє врахувати особливості дидактичної гри, у процесі якої мовленнєва діяльність інтегрується з іншими видами діяльності – руховою, художньою, музичною. Причому домінантною є мовленнєва дія, а допоміжною – практична, яка супроводжує першу.

Розробляючи групу дидактичних ігор, які забезпечують комунікативну діяльність, ми включали у зміст більшості з них певну ситуацію спілкування, враховуючи існуючий у науковій літературі досвід визначення ситуацій спілкування:

ситуації, в яких учень систематично опиняється у повсякденному житті (у транспорті, на уроці, перерві, під час підготовки домашніх завдань тощо). Дидактичні ігри: "Предмети", "Партнери", "Іграшки" та ін.;

ситуації, з якими молодший школяр зустрічався, але у певний момент вони для нього є несподіваними (опис зовнішності однокласника, картини, телефонний дзвінок тощо). Дидактичні ігри: "Як його звуть", "Улюблена тварина", "Переможець", "Хто скаже більше" та ін.;

ситуації, з якими дитина ніколи не зустрічалась (замовлення квитків, порятунок постраждалих, керування транспортним засобом тощо). Дидактичні ігри: "Похід", "Пожежа" та ін.

Досягнення іншомовної комунікативної компетенції неможливе без оволодіння певним обсягом культурної інформації, без ознайомлення дітей з культурою народу, мову якого вони вивчають. У зв’язку з цим, ще одним із компонентів змісту навчання виступає соціокультурна компетенція.

Оволодіння соціокультурною компетенцією, як відомо, передбачає засвоєння необхідного мінімуму соціокультурних знань, а також системи навичок і вмінь узгоджувати свою поведінку у відповідності до цих знань та вмінь.

Звернемося до спеціальних наукових досліджень. Вони свідчать, що змістову основу формування іншомовної соціокультурної компетенції учнів, у тому числі початкових класів, має становити певний мінімум фонових країнознавчих знань (О.О. Коломінова, С.В. Роман та ін.). Під фоновими знаннями розуміють знання, які є характерними для жителів конкретної країни і здебільшого невідомі іноземцям. Це ускладнює процес спілкування, оскільки взаєморозуміння неможливе без принципової тотожності в обізнаності комунікантів із дійсністю, що їх оточує. Відомо, що фонові знання реалізуються за допомогою певних мовних засобів. Передусім це національні реалії, а також фонова лексика, які складають мовний компонент соціокультурного аспекту навчання іноземної мови.