Сторінка
12

Дидактична гра як засіб навчання іноземних мов молодших школярів

принцип активності

Передбачає активні прояви фізичних та інтелектуальних зусиль гравця, активної позиції кожного учасника гри;

принцип динамічності

Виражає значення і вплив фактора часу в ігровій діяльності і розглядає гру як рух, розвиток, активну взаємодію в динаміці подій і явищ;

принцип зацікавленості

Полягає у посиленні пізнавального інтересу й пізнавальної активності, оскільки грі притаманна новизна, несподіваність, неповторність;

принцип колективності

Відображає спільний характер діяльності гравців, які об’єднуються в групи чи команди. Цей принцип програмує таку взаємодію та співпрацю учасників у процесі прийняття колективних рішень, яка активізуватиме діяльність кожного гравця і створюватиме умови для передачі, отримання та закріплення нових знань, умінь і навичок;

принцип наочності

У ході навчально-ігрової діяльності можна успішно продемонструвати учням сутність того чи іншого мовного явища, у більшості випадків не вдаючись до пояснень незрозумілої молодшим школярам термінології чи правил. А це означає, що дидактичну гру цілком реально можна вважати одним із засобів унаочнення навчального процесу. Особливо цінними є ігри, які у своєму змісті містять малюнок, схему, символ, макет, певне зображення тощо, оскільки дітям цього віку, за твердженням психологів, властиве конкретно-образне мислення, а пізнавальні практичні дії школярів з різного виду об’єктами живлять процеси мовлення і логічного мислення. Окрім того, такого виду дидактичні ігри запобігають формальному засвоєнню невідомих явищ і понять, є економним засобом передачі значного обсягу інформації;

принцип зворотного зв’язку

Відображає причинно-наслідкові стосунки у взаємодії гравців і вчителя. На основі одержаної від учителя інформації (мета, завдання, правила дидактичної гри) гравець планує свою діяльність і здійснює прямий вплив на хід гри;

принцип результативності

Відображає усвідомлення підсумків ігрових дій як конкретної предметної діяльності. Результати гри при цьому можуть виступати як об’єктивна оцінка результатів навчання;

принцип змагання

Базується на результативності навчально-ігрової діяльності і виражає основні види мотивів участі у грі. Змагання спонукає до активної самостійної діяльності і мобілізує весь потенціал, перш за все інтелектуальних можливостей гравців.

На нашу думку, дотримання названих вище принципів у процесі організації та проведення дидактичної гри на уроках іноземних мов у початковій школі може стати запорукою якісних новоутворень в учнів і дозволить інтенсифікувати процес навчання в цілому.

На основі окресленого вище можна зробити відповідні узагальнення щодо проблеми, що розглядається. Аналіз науково-методичної літератури засвідчив, що обгрунтуванням дидактико-методичних передумов використання дидактичної гри у навчанні іноземних мов займалася велика кількість відомих педагогів і психологів ( О.І. Близнюк, З.М. Богуславська, І.О. Зимня, Г.О. О.Г. Квасова, Китайгородська, М.В. Кларін, Н.В. Кудикіна, М.А. Майорова, О.І. Олійник, Г.В. Рогова, В.Л. Скалкін, І.Ю. Шехтер, Е.П. Шубін та ін., серед зарубіжних учених це – Л. Лозанов і його школа в Болгарії, Г.Е. Піфо – в Німеччині, Р. Олрайт, Г. Уідсон, У. Літлвуд – в Англії, С. Савіньйон – у США та ін.). Зіставний аналіз цих досліджень дозволив з’ясувати, що погляди вчених не завжди збігалися під час визначення принципів і функцій дидактичної гри, її класифікацій та дидактичного статусу. З іншого боку, більшістю науковців підтверджується той факт, що дидактична гра має можливості зробити процес раннього навчання іноземних мов у школі цікавим, інтенсивним і результативним, дозволяє надати комунікативної цінності практично будь-якій мовній одиниці. Розв’язання навчальних завдань у початкових класах у доступній, привабливій та розважальній ігровій формі зумовлює мимовільний характер засвоєння мовного матеріалу в типових ситуаціях іншомовного спілкування (А.В. Запорожець, Г.С. Костюк, В.Г. Редько та ін). Застосування дидактичної гри, на думку психологів, дозволяє звільнити урок від зайвого академізму, сприяє концентрації уваги, активізації процесів мислення і сприймання учнів молодшого шкільного віку, забезпечує якісніше запам’ятовування навчального матеріалу тощо .

Психологічні передумови навчально-ігрової діяльності молодших школярів

У попередніх підрозділах ми розглядали дидактико-методичні передумови використання дидактичної гри як засобу навчання іноземних мов учнів початкової школи. Однак, ефективність раціонального застосування навчально-ігрової діяльності значною мірою залежить і від урахування психологічних передумов її використання у навчальному процесі. А відтак, доцільно розглянути вікові особливості молодших школярів, які грунтуються на наукових дослідженнях вітчизняних і зарубіжних вчених, а також з’ясувати можливості дидактичної гри для розвитку психіки учнів молодшого шкільного віку.

За свідченнями окремих науковців, навчальна діяльність у початковій школі набуває специфічного змісту, що зумовлено особливостями формування та розвитку пізнавальних інтересів учнів, емоційно-вольової та мотиваційної сфер, своєрідним характером діяльності та мовлення, особливостями поведінки (Л.К. Балацька, М.Е. Боцманова, М.С. Вашуленко, Д.Б. Ельконін, Т.В. Косма, Г.О. Люблинська, О.Я. Савченко, О.В. Скрипченко та інші). Вчені, які досліджували питання періодизації дитинства, виділяють молодших школярів у окремий клас на тій підставі, що на цьому віковому етапі розвитку особистості навчальна діяльність стає.

У молодшому шкільному віці починають формуватись базові навчальні навички та вміння, що є початком нового етапу складного психічного та інтелектуального розвитку особистості. Навіть схематичний погляд на молодший шкільний вік дозволяє зробити висновки про унікальність цього етапу навчання. Підвищена чутливість, довірливе ставлення до авторитету вчителя, вразливість, висока реактивність у рухах, спрямованість на навколишній світ, наслідувальність у діях, швидка втомлюваність – ці та деякі інші ознаки є характерними для дітей, що починають активно займатись навчальною діяльністю.

Початковий етап навчання у школі збігається з найбільш важким періодом молодшого шкільного віку, а саме з так званою у психології "кризою 7 років" . Кризами психологічного розвитку особистості науковці називають якісні стрибки у розвитку дитини, у результаті яких її психіка піднімається на вищий рівень.

Л.С. Виготський зазначав, що криза наступає тоді, коли внутрішній хід розвитку людини закінчив певний цикл, а перехід до наступного циклу носить переломний характер. Сутність будь-якої кризи полягає у зміні потреб і мотивів, керованих поведінкою дитини. Таким чином, криза є переломним пунктом у розвитку особистості, переходом від одного віку до іншого, який також супроводжується й зміною видів діяльності.

Відомо, що криза психічного розвитку характеризується появою у дитини "новоутворень". Поняття "новоутворення" охоплює будь-які психічні процеси, явища, або якісні зміни психіки, серед яких можна виділити рефлексію, планування, появу у мисленні аналізу і синтезу, нових форм порівняння й узагальнення. За свідченнями Л.С. Виготського та А.В. Запорожця, саме у період 7 років у дітей зароджуються природні мотиви до навчання (як одне з новоутворень). Навчальна діяльність стає превалюючою. Вона сприяє прискореному розвитку основних психічних функцій, серед яких важливе місце належить розвитку мнемічних дій. Під впливом навчання змінюються орієнтовані реакції на слова, фіксуються процеси оволодіння новими формами сприймання, здійснюється формування довільних дій тощо. Хоча навчальна діяльність і починає домінувати на цьому етапі, у молодших школярів досить великою мірою присутнє природне прагнення до гри. А відтак, доцільно говорити про те, що дидактична гра, на відміну від інших засобів навчання молодших школярів, не тільки створює необхідні передумови для ефективної організації навчального процесу, а й активізує та стимулює якісний розвиток основних психічних процесів, серед яких й увага.