Сторінка
1

Монологічне мовлення у процесі комунікації

Шкільна програма учнів старшого ступеня загальноосвітньої школи передбачає навчання монологічному мовленню вже на досить високому комунікативному рівні і не дарма акцентує свою увагу саме на такому різновиді як монолог-роздум, який головним чином використовується з метою навчання послідовносіті та змістовності викладу думок, а також лексичної варіативності та коректності, що є незамінним чинником у спілкуванні іноземною мовою у сьогоденні.

Таким чином мета даного дослідження являє собою розкриття та оцінку певних розроблених вправ, прийомів та методів дослідження для навчання монологу-роздуму учнів старшого ступеня загальноосвітньої школи, а також застосування, результативність та дієвість їх на практиці. Вона розв’язує такі поставлені завдання цього дослідження як:

- З’ясування сутності монологічного мовлення та монологу - роздуму як його типу.

- Обґрунтування розроблених методів та системи вправ для навчання монологу-роздуму

- Застосування та продуктивна реалізація підходів та методів даного дослідження

Актуальність цього дослідження досить висока, оскільки монологічне мовлення, зокрема монолог-роздум, набуває серйозної потреби у старшій школі, але має недостатній рівень розробки саме на цьому ступені навчання.

Об’єкт дослідження становить монологічна єдність і сукупність споріднених елементів монологу-роздуму, а предмет дослідження визначається параметрами та методами навчання монологу-роздуму.

Теоретична та практична новизна визначаються системно-мовними підходами та презентативними методами навчання, які набувають поширення у сучасній шкільній програмі і розвивають хороші результати і засвоєнні знань у навчанні монологічного мовлення.

1) Сутність і значення монологічного мовлення, зокрема монологу-роздуму

Дуже важливим є розуміння проблеми аналізу мовленєвої комунікації, що становить синтез двох напрямків розгляду мовних явищ: з одного боку, це формування мовленнєвого висловлювання: від думки людини через внутрішню схему висловлювання і внутрішнє мовлення до розгорнутого зовнішнього мовлення, з якого і складається мовленєва комунікація; з іншого, - це перебіг процесу сприйняття і розуміння мовленєвого висловлювання, що починається зі сприйняття розгорнутого мовлення співрозмовника і через ряд сходинок переходить до виділення суттєвої думки, а потім і всього змісту висловлювання, що сприймається.

Формування мовленнєвого висловлювання складається з:

· мотиву висловлювання;

· задуму висловлювання.

Мотивом мовленнєвого висловлювання може бути або вимога, або яке-небудь звертання інформаційного плану, пов'язане з контактом. До цього ж можна додати мотив, пов'язаний з бажанням ясніше сформулювати свою власну думку. Якщо жоден з цих мотивів не виникає, мовленєве повідомлення не відбувається.

Мотив є лише початковим фактором, що викликає процес мовленнєвого висловлювання. Однак сам мотив не має ще певного змісту.

Наступним етапом є задум висловлювання або “первинний семантичний запис”. Виникнення задуму є етапом, який визначає його зміст, коли тема висловлювання (те, про що йдеться) вперше відділяється від реми висловлювання (від того, що повинно ввійти до нього). При цьому суб'єкт починає розуміти, як саме можна перетворити суб'єктивний зміст в систему розгорнутих і зрозумілих всім мовленнєвих значень. Тобто думка не втілюється у мовленні, а проходить ряд етапів, формується чи “здійснюється у мовленні”.

Первинний “семантичний запис”. У початковому задумі висловлювання обов'язково міститься дві частини: тема і рема. Ці дві частини і утворюють початкову думку, систему тих зв'язків, які потенційно повинні фігурувати в майбутньому мовленнєвому висловлюванні.

“Семантичний запис” має характер згорнутого мовленнєвого висловлювання, яке надалі повинне перетворитися у систему послідовних, пов'язаних один з одним, слів. Перетворення цієї семантичної схеми у мовленнєве висловлювання, що розгортається, здійснюється за допомогою внутрішнього мовлення, яке становить наступну сходинку формування мовленнєвого висловлювання.

Існують складніші форми мовленнєвого висловлювання, що репрезентують спеціальний клас мовленнєвих комунікацій. До таких форм передусім належать:

1) діалогічне мовлення, тобто бесіда, у якій беруть участь два суб'єкти;

2) діалогічне мовлення, при якому відповідь не відтворює частину питання і від суб'єкта вимагається самостійно сформулювати щось нове;

3) самостійне монологічне мовлення, яке може як виникати у відповідь на поставлене зовні запитання, так і бути реалізацією задуму самого суб'єкта.

Предметом самостійного монологічного мовлення є власна думка учня. У ролі кінцевого продукту виступає текст, який формує учень під час власного монологу. Засобами монологічного мовлення є одиниці активного мовного мінімуму. Способом формування і формулювання думки є зовнішнє мовлення.

Не дивлячись на те, що початкова школа повинна лише закласти основи володіння іноземною мовою, то у старшій школі монологічне мовлення учнів повинне відповідати визначеним функціям даного виду мовлення без обмежень (вільно), а рівень володіння мовленням учнями повинен забезпечити можливість для покращення мовленнєвих вмінь у процесі подальшого навчання чи самоосвіти. Шлях мінімізації вимог до монологічного усного мовлення лежить через урахування параметрів природного мовлення.

Монолог – це безпосередньо спрямований до співрозмовника чи аудиторії організований вид усного мовлення, який передбачає висловлювання однієї особи.

Спонтанне монологічне мовлення виконує такі комунікативні функції:

· інформативну – повідомлення інформації про предмети чи події навколишнього середовища, опис явищ, дій, стану;

· впливову – спонукання до дії чи попередження небажаної дії, переконання щодо справедливості тих чи інших поглядів, думок, дій, переконань;

· експресивну – використання мовленнєвого спілкування для опису стану, в якому знаходиться той, хто говорить, для зняття емоційної напруженості;

· розважальну – виступ людини на сцені чи серед друзів для розваги слухачів;

· ритуально-культову – висловлювання під час будь-якого ритуального обряду .

Кожна з цих функцій має свої особливості, мовні засоби вираження думки, відповідні психологічні стимули та мету висловлювання.

З погляду психології монологічному мовленню властиві такі риси:

· Однонаправленість. Воно не розраховане на відповідну реакцію у вигляді мовлення уголос.

· Зв’язність, яка відрізняє монологічне мовлення від випадкового набору речень.

· Тематичність як співвіднесеність висловлювання з будь-якою досить загальною темою.

· Контектуальність. Яку, однак, не слід протиставляти ситуативності, як рисі, властивій діалогічному мовленню. Монолог теж може бути ситуативним (наприклад, спонтанне висловлювання – розгорнута репліка (мікро-монолог у діалозі)).

· Відносно безперервний спосіб мовлення. Монологічне висловлювання не обмежується однією фразою і триває протягом певного часу.

· Послідовність і логічність. Ці якості реалізовуються в ідеї основної фрази шляхом уточнення думки, доповнення до неї .