Сторінка
1
Зміни у виробництві постійно породжують нестандартні ситуації, з якими спеціаліст незмінно стикається у своїй роботі. Тому дуже важливо навчити студентів застосовувати одержані знання у розв’язанні нових проблем, які виникають. Специфіка ж вищої аграрної школи полягає в тому, що є найширші можливості у формуванні спеціальних знань, вмінь та навичок, придатних для перенесення їх до змінених умов.
Можливість керувати процесом підготовки спеціаліста-професіонала існує, якщо: забезпечено професійну діагностику здатності особистості до навчально-виховного процесу на різних етапах спеціалізації; організовано профорієнтаційний і ранній професійний відбір у школах; створено умови для зарахування відібраної молоді до ВНЗ і її теоретичну та практичну адаптацію до вузівських умов; здійснено цільові програми формування працелюбства; теоретичну підготовку спеціаліста поєднано з практичною за рахунок міжпредметних зв’язків, упровадження творчості в навчальний процес.
Серед вимог, які висуває наше суспільство до спеціальної підготовки студентів, самостійність посідає чільне місце, бо не можна для розв’язання всіх завдань створити алгоритми, що визначали б схему трудових дій. Неможливо передбачити всі умови і види дій, які виникають в різних виробничих ситуаціях.
Специфіка сучасної аграрної освіти полягає також у тому, що у світлі науково-технічного прогресу вона повинна готувати випускників до орієнтації в нових умовах виробництва, з якими спеціаліст-аграрій незмінно зіткнеться у своїй роботі. Тому дуже важливо навчити студентів застосовувати одержані знання у вирішенні можливих проблем. Особливе значення для здійснення цього завдання належить поліпшенню організації самостійної роботи студентів. При ефективному поєднанні змісту освіти, оптимального вибору методів навчання, високій якості знань, умінь та навичок розв’язання завдань спеціальної освіти студенти зможуть виявити аналогії між новими та старими проблемами, а також застосовувати нестандартні підходи до їх вирішення.
Курс лекцій з дисципліни "Теорія професійної підготовки спеціалістів" сприятиме кращій підготовці слухачів педагогічного факультету, магістрів, спроможних самостійно мислити і працювати з літературою. У орієнтовному тематичному плані (табл.1) наведено кількість годин лекційного матеріалу з цієї дисципліни.
Система навчання у вищій професійній освіті
У 1632 році у "Великій дидактиці" Ян Амос Коменський обґрунтував доцільність форм та систем навчання. До ХVІІ ст. було індивідуальне навчання студентів.
Нині є три системи навчання: індивідуальна, класно-урочна, лекційно-семінарська. У вищій школі вони всі використовуються: індивідуальна – (СРС) над курсовим та дипломним проектом; аудиторна (СРС); індивідуальні консультації щодо підготовки реферативних повідомлень на семінар, дидактичну гру, (СРС); класно-урочна: можлива на перших курсах технікумів і коледжів – урок повідомлення та засвоєння нових знань, комбінований, узагальнення та систематизації, контрольно-облікові, лабораторні та практичні заняття; лекційно–семінарська – у вищій школі: лекція, семінар, лабораторні та практичні заняття, (СРС), дидактичні ігри.
Класно-урочну систему запроваджено у колишньому СРСР з 1932 року, урок було визнано основною формою організації навчальної діяльності студентів. Урок – це цілісний, логічно завершений, обмежений рамками часу структурний елемент навчального процесу. Поняття урок прийняте у загальноосвітній школі, а у вищій школі – заняття. Під типом уроку (заняття) розуміють комплекс окремих боків навчального процесу, взятих як одне ціле. Структура уроку (заняття) – це відображення етапів навчально-пізнавальної діяльності студентів, що організуються викладачем. Тому структура заняття – орієнтовна. Вид заняття визначає домінуючий метод навчання.
Переваги лекційно-семінарської системи з точки зору підвищення ефективності навчально-виховного процесу: зміна форм організації навчально-пізнавальної діяльності студентів; економія навчального часу та аудиторії; можливе застосування різноманітних засобів та методів навчання.
Форми організації навчальної діяльності студентів відображають раціональну організацію навчально-виховного процесу. Вони підрозділяють-ся на три групи: масові (лекції, конференції, екскурсії, конкурси, олімпіади), групові (заняття різних типів, екскурсії, семінари, СРС, практичне навчання (навчальна та виробничі практики), отримання робочої професії, дидактичні ігри, гурткова робота, консультації, індивідуальні (СРС, отримання робочої професії, курсове та дипломне проектування, дослідна робота, консультації).
Лекція (з грец.) – читання з листка, читання вслух. Види лекцій: наукова (публічна), академічна (ВНЗ), шкільна (загальноосвітня школа та ВНЗ 1-2-го рівнів акредитації). Є лекції вступні, оглядові, підсумкові. Лекція як форма організації навчальної діяльності студентів має свої домінуючі принципи та методи навчання, які в свою чергу залежать від умов їх оптимального вибору. Під час підготовки до лекції викладач готує навчально-методичну карту, конспект лекції.
Семінар як форма організації навчальної діяльності студентів застосовується після вивчення теоретичного матеріалу та проведення лабораторних, практичних занять, аудиторної СРС. На семінар виносяться питання позааудиторної СРС та питання з теоретичних, лабораторних і практичних занять, аудиторної СРС, які викликають утруднення у студентів. Семінар має свої домінуючі принципи та методи навчання залежно від умов їх оптимального вибору. Під час підготовки до занять викладач готує навчально-методичну карту, додаткові запитання проблемного характеру, виробничі ситуації.
Лабораторні і практичні заняття як форми організації навчальної діяльності студентів використовуються після певного блоку теоретичного матеріалу. Вони мають орієнтовну структуру та домінуючі принципи і методи навчання.
На таких заняттях доцільний рейтинговий контроль знань та вмінь студентів, що складається з визначеної викладачем кількості балів за роботу на занятті під час виконання певних завдань (запис даних у "Бланк роботи заняття") та бали за відповідь на тести до початку і в кінці заняття, бали за оформлення роботи та можливий захист роботи на семінарі. Під час підготовки до занять викладач готує навчально-методичну карту та інструкційну карту для студентів, враховуючи принцип індивідуалізації навчання.
Методичною особливістю цих занять є інструктажі (вступний, поточний, заключний).
СРС сприяє розвитку навчально-пізнавальних здібностей студентів, творчого мислення. Тому її необхідно організувати так, щоб вона виробляла навички до сільськогосподарської професійної праці.
За формою СРС може бути індивідуальною, груповою, фронтальною. У процесі навчання СРС може бути як структурний елемент (класно-урочна система), метод навчання (курсове та дипломне проектування), форма організації навчальної діяльності студентів – аудиторна СРС (з 2002 року 10% часу, виділеного з дисципліни на самостійне аудиторне вивчення, оплачується і проводиться в аудиторії під керівництвом викладача), прийом - самоконтроль.