Сторінка
3

Монологічне мовлення у процесі комунікації

Говоріння представляє, як відомо, творчий процес. Це означає, що монологічне мовлення не може бути повністю алгоритмоване, оскільки неможливо дати алгоритми породження незліченної множини вірогідних комбінацій мовленєвих одиниць; одночасно учні повинні володіти конкретним набором визначених фраз, усвідомлювати склад і структуру цих фраз, вміти самостійно і вільно комбінувати одиниці мовлення, які їм дані, для вираження нового змісту.

При обґрунтуванні вимог до володіння монологічним мовленням потрібно враховувати, що учні, які володіють вже своєю рідною мовою, мають визначену опосередковану систему категоризації явищ.

Вимоги до монологічного мовлення повинні перш за все висвітлювати її функціональну сторону, а саме тип мовлення. Кожен тип мовлення може реалізовуватися взалежності від етапу навчання і ситуації спілкування. Відповідно й динаміка формування вміння буде виражатися у його розвитку від речення до надфразової єдності, а далі і до цілісного тексту.

В основу визначення вимог до монологу-роздуму можуть бути покладені такі параметри говоріння, як:

· ціль та задача, яка реалізується у визначеному типі мовлення;

· цілісність говоріння у змістовому, структурному та комунікативному плані;

· наявність чи відсутність джерела (опори) говоріння.

Перечислені параметри монологічного мовлення необхідно співвіднести з умовами шкільного навчання , педадогічним процесом, за якого діяльність учнів розвертається починаючи з відтворюючої – копіюючої до репродуктивної і пізніше до творчої (самостійної). Беручи до уваги положення психології щодо рівнів говоріння, правомірно вважати, що кожен з основних параметрів може реалізовуватись по різному в динаміці педагогічного процесу.

Зупинимося детальніше на параметрах монологічного мовлення, зв’язаних з його змістовою, структурною, комунікативною сторонами

o Параметр, який виражає змістовий бік мовлення , має свою динаміку, яка виражається в ускладненні змісту мовлення, що пов’язане з характером розкриття теми. Поступово тема розширюється і мовлення ускладнюється за рахунок об’єднання мікротем. В методичних цілях потрібно враховувати, що умовою реалізації цього параметру є знання предмету, про який повідомляється (широке уявлення щодо змісту теми), вміння виділяти змістові віхи для мовлення, вміння визначати суттєве (за використання зорових та слухових джерел) для мовлення, вміння виражати своє відношення до предмету. При цьому ми розрізняємо монологічне мовлення, в якому мовець формує і передає власні думки, самостійно визначаючи зміст і форму повідомлення , і монологічне мовлення створене на основі вербально заданої чи заданої за допомогою інформації зображувального зразка. Така різниця обумовлена методичними поглядами, які походять із взаємозв’язку усного мовлення і читання в умовах шкільного навчання , а також і тим, що навіть у природному спілкуванні мовець не завжди передає власні думки , а використовує різні джерела інформації.

o Наступний параметр пов’язаний зі структурним боком мовлення. Він становить собою планування і побудову мовлення за типовою для даної форми схемою , вибір моделей речень, необхідних для реалізації наміченого плану мовлення, а також вибір відповідних видів зв’язків між реченнями. При цьому маються на увазі внутрішні засоби зв’язку речень – порядок розміщення елементів, часове співвідношення речень, лексичний паралелізм, гармонійне поєднання речень.

o Виділений параметр також має визначену динаміку : якщо на початковому етапі навчання вимагається оволодіти такими засобами зв’язку як займенники 3-ої особи, вказівні та присвійні займенники, сполучні з’єднана, причинно-наслідкові, співставні та протиставні, то на середньому та старших етапах учні повинні оволодіти менш розповсюдженими засобами зв’язку, а також лінійно-синтаксичним зв’язком між реченнями, характерним для спонтанного мовлення.

o Параметр пов’язаний з комунікативним боком мовлення, являє собою інформаційне оформлення мовлення і вибір порядку слів у реченні. Необхідно підкреслити, що інтонаційне оформлення мовлення школярів лише частково може відповідати інтонації, властивої носіям мови, але при цьому повинно зберігатися ритмічне членування речення у відповідності з його комунікативною спрямованістю, а також потрібні паузи. Динаміка цієї характеристики проявляється у наступному: від інтонаційного об’єднання речень до об’єднання різномодальних речень з відповідним зниженням голосу у кінці надфразової єдності і тексту.

Реалізація виділених параметрів відбувається за умови оволодіння мовним матеріалом , оскільки всі аспекти монологічного мовлення – змістовий, структурний, комунікативний – забеспечуються взаємодією лексичних, граматичних та пронансиативних навиків. Відповідно потрібно виділити основні вимоги до знань, навичок і умінь, які одночасно є і умовами реалізації параметрів розвитку монологічного мовлення:

1) Учні повинні використовувати потрібну модель речення

2) Комбінувати речення, побудовані за різними зразками

3) Співвіднести модель речення з наявним лексичним запасом

4) Використати різноманітні шари лексики (художньої, службової)

5) Використати слова за поєднальними схемами англійської мови

6) Описово передавати зміст поняття, потрібну граматичну форму у відповідності з нормою мови

7) Зберігайте нормативність у вимові на рівні фонем

8) Зберігайте інформаційний малюнок різних за функцією речень

Вимоги до монологічного спілкування у формі монологу-роздуму у старшій школі:

1) Мовлення у формі міркування за темою, у разі коли встановлений предметний зміст; характер діяльності – репродуктивний у поєднанні з продуктивним.

2) Монолог-роздум застосовується до нової теми, коли більше значення має перенесення навичок та вмінь.

3) Мовлення у вигляді повідомлення за новою темою (продукція), коли об’єднуються всі функціонально-змістові типи мовлення і мобілізуються набуті знання, навички та вміння.

4) Монологічне мовлення як елемент бесіди з використанням одного з головних типів мовлення як роздум може створювати коментар (наприклад, повідомлення причин певної події, висловлення власої думки на цей рахунок).

Головною вимогою цього етапу – навчити учнів створювати монологічні висловлювання текстового рівня різних функціонально-смислових типів мовлення в такому обсязі, який передбачено програмою для учнів старшого рівня загальноосвітньої школи. Цей етап характеризується розвитком умінь виражати своє особисте ставлення до фактів чи подій, про які висловлюється учень; формулювати критичну оцінку і доводити правильність будь-якого факту; включати до свого мовлення елементи розмірковування, аргументації. Одночасно повинно відбуватися збільшення обсягу висловлювання. Учні повинні заздалегідь засвоїти ряд словосполучень і штампів, характерних для монологу-роздуму.

2)Методи, підходи та система вправ для розвитку міркувального типу мовлення (монологу-роздуму)

Перехід до освоєння монологічного мовлення здійснюється на базі різноманітних граматичних структур, засвоєних учнями за допомогою комунікативних вправ діалогічного типу.