Сторінка
1
На сучасному етапі питання глобалізації постає дуже гостро, як об’єктивна необхідність сучасного життя. Тому воно широко і з різних боків висвітлюється журналістами, аналітиками, вченими, які працюють у різних напрямках. Зрозуміло, що як у періодичних, так і в книжкових навчальних і популярних виданнях постійно з’являється нова інформація щодо цієї теми. Але найбільший обсяг її, звичайно, знаходиться у мережі Інтернет. З цього велетенського потоку інформації ми намагалися висвітити у рефераті саме ті моменти, що зацікавили нас, що дають змогу структурувати знання про вплив глобалізації на сучасну систему вищої освіти і розкривають сутність цього процесу.
Світ сьогодні з'єднаний турботою про виховання громадянина всієї планети. Інтенсивно розвивається міжнародний освітній простір. Тому світова спільнота прагне створення глобальної стратегії утворення людини незалежно від місця його мешкання і освітнього рівня. У наш час прогнозують тенденції розвитку світового освітнього простору, виділяють типи регіонів за ознакою взаємодії освітніх систем і їх реагування на інтеграційні процеси. Усі країни об'єднує розуміння того, що сучасна освіта повинна стати міжнародною. Тобто університетська освіта набуває рис полікультурної освіти. Вона розвиває здатність оцінювати явища з позиції іншої людини, різних культур, іншої соціально-економічної формації. При цьому в університеті не тільки зберігається дух свободи наукової творчості, але і змістовно збагачуються всі учбові курси. Створюється полікультурне середовище, що припускає свободу культурного самовизначення майбутнього фахівця і збагачення його особи.
У світі спостерігається прагнення до інтеграції різних типів вищих навчальних закладів (під егідою класичного університету) у науково-освітні мегаполіси континентального, міжрегіонального і державного значення. У різних країнах відзначається об'єднання університетів з промисловими комплексами. Так формується база для наукових досліджень і підготовки унікальних фахівців для сучасних фірм і підприємств.
Глобальні тенденції у світовій системі освіти
Світовий освітній простір об'єднує національні освітні системи різного типу і рівня, що значно розрізняються за філософськими і культурними традиціями, рівнем цілей і задач, своїм якісним станом. Тому слід говорити про сучасний світовий освітній простір як про єдиний організм за наявності в кожній освітній системі глобальних тенденцій і збереження різноманітності, що формується.
В світовій системі освіти кінця XX – початку ХХІ століття виділяють певні глобальні тенденції:
1) прагнення до демократичної системи освіти, тобто доступність освіти всьому населенню країни і спадкоємність його ступенів і рівнів, надання автономності і самостійності навчальним закладам;
2) забезпечення права на освіту всім охочим(можливість і рівні шанси для кожної людини здобути освіту в навчальному закладі будь-якого типу, незалежно від національної і расової приналежності);
3) значний вплив соціально-економічних чинників на отримання освіти (культурно-освітня монополія окремих етнічних меншин, платні форми навчання, прояв шовінізму і расизму);
4) збільшення спектру учбово-організаційних заходів, направлених як на задоволення різносторонніх інтересів, так і на розвиток здібностей вчитися;
5) розростання ринку освітніх послуг;
6) розширення мережі вищої освіти і зміна соціального складу студентства (стає більш демократичним);
7) у сфері управління освітою пошук компромісу між жорсткою централізацією і повною автономією;
8) освіта стає пріоритетним об'єктом фінансування в розвинених країнах світу;
9) постійне оновлення і коректування шкільних і вузівських освітніх програм;
10) відхід від орієнтації на «середнього учня», підвищений інтерес до обдарованих дітей і молодих людей, до особливостей розкриття і розвитку їх здібностей в процесі і засобами освіти;
11) пошук додаткових ресурсів для освіти дітей з відхиленнями в розвитку, дітей-інвалідів.
Структура системи світової вищої освіти
Світова освіта поліструктурна: для неї характерні просторова (територіальна) і організаційна структури.
У рішенні проблем світової освіти важливого значення набувають крупні міжнародні проекти і програми, оскільки вони з необхідністю припускають участь різних освітніх систем.
До крупних міжнародних проектів відносяться:
• ЕРАЗМУС, мета якого полягає в тому, щоб забезпечити мобільність студентів європейської Поради (наприклад, в рамках програми до 10% студентів повинні пройти навчання у вузі іншої європейської країни);
• ЛІНГВА – це програма підвищення ефективності вивчення іноземних мов, починаючи з молодших класів;
• ЕВРИКА, задача, якого полягає в тому, щоб здійснювати координацію досліджень з країнами Східної Європи;
• ЕСПРІТ – проект, що припускає об'єднання зусиль європейських університетів, НДІ, комп'ютерних фірм у створенні нових інформаційних технологій;
• ЄЇПДАС – це програма в області вдосконалення планування і управління освітою в арабських країнах;
• ТЕМПУС є загальноєвропейською програмою, орієнтованою на розвиток мобільності університетської освіти;
• ІРИС – це система проектів, направлена на розширення можливостей професійної освіти жінок.
З'являються нові організаційні структури інтернаціональної властивості: міжнародні і відкриті університети.
Поліструктурність світової освіти дозволяє здійснити аналіз метаблоків, макрорегіонів і стану освіти в окремих країнах.
У світі виділяють типи регіонів за ознакою взаємного зближення і взаємодії освітніх систем (А.П. Ліферов).
Перший тип складають регіони, які виступають генераторами інтеграційних процесів. Найяскравішим прикладом такого регіону може служити Західна Європа. Ідея єдності стала стрижнем всіх освітніх реформ 1990-х років в західноєвропейських країнах. Прагнення до затвердження «європейської ідентичності» і «громадянськості» підкріплено цілим рядом європейських проектів в таких областях освіти і культури, як популяризація національних літератур, розширення навчання іноземним мовам, збільшення мережі бібліотек, проект «Європейське місто культури».
Значення європейських інтеграційних процесів не вичерпується територією однієї Західної Європи. Досвід і імпульси інтернаціоналізації позитивно позначаються на пливі взаємодії національних освітніх систем в інших частинах миру.
До першого типу регіонів можна також віднести США і Канаду, але їх інтеграційні зусилля у сфері освіти реалізуються в іншій ситуації.
В світі формується новий, Азіатсько-тихоокеанський регіон (АТР) – генератор інтеграційних процесів.
В нього входять наступні країни: Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг, а також Малайзія, Таїланд, Філіппіни і Індонезія. Для всіх цих країн характерна стратегія підвищених вимог до якості навчання і підготовки кадрів.
В основі «азіатського економічного дива» країн АТР лежить ряд чинників. Один з вирішальних чинників полягає у фінансовому пріоритеті освіти.