Сторінка
3
Глобальний процес інтеграції до європейського освітнього простору
У Європі відбувається глобальний процес інтеграції освітньої системи.
Фактичним початком реформування і гармонізації освітніх систем європейських країн з'явилася Сумісна заява ряду європейських міністрів освіти про зону європейської вищої освіти, підписана в Болонії 18–19 червня 1999 р. В цій Заяві міністри освіти оголосили про свої наміри ініціювати масштабну реформу інтернаціоналізації освіти, результати якої очікуються після 2010 року .
Ще раніше в Сорбоні 25 травня 1998 року міністри, що представляли Великобританію, Німеччину, Францію і Італію виробили і підписали Сумісну декларацію про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти, в якій було схвалено створення загальної європейської системи освіти, націленої на поліпшення зовнішнього визнання, полегшення мобільності вчаться і на розширення можливостей їх працевлаштування.
Ця ідея і була встановлена в основу Болонської декларації, яка, у свою чергу, визначила конкретні напрями зі створення єдиної гармонізованої системи освіти в країнах європейського співтовариства і виробила основні критерії, яким має відповідати дана система.
Сумісна заява міністрів утворення європейських країн в Болонії стала початком так званого «Болонського процесу» в європейській системі освіти. Протягом декількох років до Болонської декларації приєдналися 40 країн Європи [4].
Основна мета Болонського процесу створити єдину загальноєвропейську систему освіти, сильну, конкурентоспроможну, таку, що відповідатиме вимогам забезпечення економічної потужності Об'єднаної Європи.
Проте для повноцінної участі в «Болонському клубі» нашій країні, відповідно до рішення конференції, належить в 2003–2010 рр. прийняти ряд заходів з модернізації освіти, зокрема:
· Ввести зіставні із загальноєвропейськими системи багаторівневої вищої освіти (бакалавр – магістр);
· Ввести так звану кредитну систему обліку об'єму дисциплін, що вивчаються (замість нині вживаних у нас навчальних годин);
· Створити відповідну вимогам європейського співтовариства державну систему контролю якості і атестації (акредитації) освітніх програм і вузів;
· Упровадити у вузах внутрішні системи і механізми контролю якості навчального процесу з участю студентів, викладачів і зовнішніх експертів;
· Ввести прийняту в Європі форму додатку до диплома про вищу освіту .
Разом з тим, участь в Болонському процесі означатиме для нашої країни наступні переваги:
· визнаватимуться і зараховуватимуться студентам (на основі «залікових кредитів») курси прослуханих дисциплін в будь-якому університеті будь-якої країни – учасниці «Болонського клубу»;
· на основі впровадження загальноєвропейських вимог до освітніх програм і процедур, критеріям атестації і акредитації вузів буде підвищена якість вітчизняної вищої освіти;
· розшириться академічна мобільність студентів і викладачів, значно зростуть можливості студентів прослуховувати, у тому числі на основі технологій дистанційного навчання, курси тих чи інших дисциплін в будь-якому з університетів – учасників Болонського процесу;
· у результаті буде забезпечено визнання дипломів про вищу освіту для університетів всіх країн – учасниць Болонського процесу.
Входження України до Болонського процесу слід розглядати в контексті національних інтересів України, розвитку зовнішньополітичного курсу країни, направленого на співпрацю і інтеграцію з Європою.
Для педагогічних систем розвинених країн характерна тенденція синтезу науки, освіти і виробництва через створення найбільших технополісів.
Технополіси вражають своїми масштабами, науковим, освітнім і технічним потенціалом. У формуванні таких технопарків ведуча роль належить вищим навчальним закладам. Наприклад, в Японії 2/3 всіх наукових кадрів країни (близько 80 дослідницьких і навчальних закладів), де навчаються сотні тисяч студентів з 50 країн світу, зосереджено в такому центрі, об'єднуючому в собі як фірми, так і вищі учбові заклади і НДІ, в яких проводяться фундаментальні і прикладні дослідження. На базі ряду університетів на півдні Франції зосереджений крупний науковий потенціал – «Дорога високої технології».
Формуванню єдиного світового освітнього простору сприяє розвиток дистанційних форм навчання. Системи дистанційного навчання засновані на використовуванні комп'ютерної мережі і супутникового зв'язку. Вони дозволяють вирішувати освітні задачі в масштабах цілих континентів. Так реалізується проект єдиного європейського освітнього середовища. Шведський Балтійський університет, що об'єднує більш ніж 50 університетів десяти країн балтійського регіону, служить прикладом використовування дистанційних методів. В США в програмі дистанційного навчання беруть участь більше 1,2 мільйони студентів. В світі функціонують глобальні системи дистанційного навчання: «глобальний лекційний зал», «Університет миру», «Міжнародний електронний університет», забезпечуючи обмін інформацією в оперативному режимі. Саме у зв'язку з розвитком методів дистанційного навчання світова освіта одержала один з могутніх інструментів формування свого єдиного простору. Тепер воно здатне залучати безліч країн в інтеграційні процеси у сфері освіти і підготовки фахівців вирівнювати якісний стан складових світового освітнього простору.
Для світової освіти характерні такі вельми важливі тенденції:
Перша тенденція – це повсюдна орієнтація більшості країн на перехід від елітної освіти до високоякісної освіти для всіх.
Друга тенденція полягає в поглибленні міждержавної співпраці в області освіти. Активність розвитку даного процесу залежить від потенціалу національної системи освіти і від рівних умов партнерства держав і окремих учасників.
Третя тенденція припускає істотне збільшення в світовому утворенні гуманітарної складової в цілому, а також за рахунок введення нових орієнтованих на людину наукових і навчальних дисциплін: політології, психології, соціології, культурології, екології, ергономіки, економіки.
Ще однією важливою тенденцією в розвитку світової освіти є значне розповсюдження нововведень при збереженні національних традицій і національної ідентичності країн і регіонів, що склалися. Тому простір стає полікультурним і соціально-орієнтованим на розвиток людини і цивілізації в цілому, більш відкритим для формування міжнародного освітнього середовища, наднаціональним по характеру знань і залученню людини до світових цінностей.
Разом з вищезазначеними моментами в світовій освіті набирає силу «ринковий» і суто «діловий» підхід.
ЮНЕСКО здійснює організаційне регулювання процесу розвитку світового освітнього простору. Дана організація розробляє для всіх країн міжнародно-правові акти як глобального, так і регіонального характеру. Активно сприяючи розвитку інтеграційних процесів у сфері освіти, нормотвірна діяльність ЮНЕСКО орієнтована на:
• створення умов для розширення співпраці народів в області освіти, науки і культури;
• забезпечення загальної пошани законності і прав людини;