Сторінка
2

Вплив глобалізації на систему вищої освіти

В більшості країн АТР сформувалася розвинена система вищої освіти. Наприклад, в Корейській Республіці близько 1/3 всіх випускників середньої школи вступають до університетів. Понад 30% тайванських школярів також йдуть вчитися до університетів (для порівняння: в Німеччині – 18%, Італії – 26%, Великобританії–7%). Нині кожний третій іноземний студент в світі походить з країн АТР. До завершення XX століття освітній потенціал даного регіону достатньо зріс. Японія має найвищу частку вчених ступенів серед країн світу – 68%, для порівняння – 25% в США. Республіка Корея займає перше місце в світі з розрахунку на душу населення по числу осіб, що одержали ступені доктора наук.

Державні витрати на освіту в розвинених країнах складають близько 950 млрд. доларів США на рік.

До другого типу відносяться регіони, позитивно реагуючі на інтеграційні процеси. В першу чергу це країни Латинської Америки.

Як в процесі історії, так і в даний час Латинська Америка опиняється в зоні дії інтеграційних імпульсів з боку США і Західної Європи. Географічно це утілилося в участі цього регіону в інтеграційних процесах Західної півкулі на загальноамериканському, регіональному і суперрегіональному рівнях і включенні країн Латинської Америки до реалізації ряду міжнародних проектів з країнами Європи.

Країни Латинської Америки розглядають зв'язки з Європою як засіб ослаблення економічної і політичної залежності від США, а також як можливість захистити від тотальної північноамериканської дії культуротворчий процес, що розвивається, головними елементами якого залишаються європейські культурні традиції і залишкові елементи автохтонних індіанських культур. В порівнянні з іншими країнами, що розвиваються, для даного регіону характерний більш високий рівень елементів інфраструктури освіти. Наприклад, випуск книг з розрахунку на один мільйон жителів в 2–4 рази вищій за середній показник для країн, що розвиваються. Число викладачів всіх ступенів освіти в 1,5 рази вище за середньосвітовий рівень і практично дорівнює показнику для групи розвинених країн. Спостерігається поступове скорочення неписьменності, розповсюдження початкової освіти, розвиток системи вищої освіти. Проте розвиток освіти має, переважно екстенсивний, свого роду «масифікаційний» характер.

Латинська Америка реалізує програму під назвою «Основний проект ЮНЕСКО з освіти для країн Латинської Америки і Карибського басейну». На субрегіональному рівні інтеграційні процеси охоплюють групи країн, для яких певною мірою характерні територіальна, історична і культурна спільність: «Андська група», «група Контадора», «група Ріо», «група трьох» – Мексика, Колумбія, Венесуела. Процеси даного рівня змістовно направлені на координацію зусиль у розробці загальних стандартів шкільної і вузівської освіти, якість підготовки фахівців, запобігання «витоку розуму». Проект «Загального ринку знань» латиноамериканських держав реалізується на регіональному рівні. Для його координації створений відповідний орган – Нарада міністрів освіти, засідання якої проходять в різних країнах.

Загальноамериканський рівень розвитку інтеграції освіти знаходиться в процесі зародження і багато в чому визначатиметься задачами економічного простору Західної півкулі, що знаходиться у процесі формування, і подоланням політико-культурної експансії з боку США. Всі сучасні моделі латиноамериканської освіти є прототипами американських або їх модифікаціями. Серед латиноамериканських країн Бразилія і Аргентина вже давно орієнтуються на американську модель освіти. Мексика і Коста-Ріка шукають інші шляхи розвитку освітньої системи, спираючись на тісний контакт з Європою. Мережа «відкритих» університетів, що розвивається, також сприяє зменшенню впливу США. Такі університети діють при університеті м. Бразиліа, Національному автономному університеті Мексики, при університетах Коста-Ріки та Колумбії. Латиноамериканські держави (особливо Мексика і Чилі) в питаннях освіти і культури розвивають співпрацю з Японією і країнами Азіатсько-тихоокеанського регіону.

Державні витрати на освіту в країнах Латинської Америки і держав Карибського басейну в середньому складають близько 50 млрд. доларів на рік.

До третього типу відносяться ті регіони, що інертні до інтеграції освітніх процесів.

До цієї групи входить велика частина країн Африки на південь від Сахари (окрім ЮАР), ряд держав Південної і Південно-Східної Азії, невеликі острівні держави басейнів Тихого і Атлантичного океанів. Тривалість шкільного навчання в цілій низці африканських країн нижче мінімального – 4 роки. В даних регіонах переважає безграмотне населення. Наприклад, близько 140 мільйонів африканців, що проживають на південь від Сахари, залишаються неписьменними. Найнижча тривалість шкільного навчання в Нігерії – 2,1 роки потім в Буркина-Фасо – 2,4 роки, в Гвінеї – 2,7 роки, в Джібуті – 3,4 роки. За даними ЮНЕСКО, в початкових школах таких країн, як Нігерія або Гвінея, підручники є тільки у 30% дітей. Матеріальна база освіти надзвичайно низка. Співвідношення «учень – учитель» (середня кількість тих, хто навчається, відносно одного вчителя) в країнах цього регіону є одним з найвищих в світі. Наприклад, в Бурунді цей показник рівний 49, в Кенії – 39, в Намібії – 38; при середньосвітовому показнику – 16, а в розвинених країнах світу – 23.

В даних регіонах немає передумов для формування життєздатних національних систем вищої освіти. Реальну можливість підтримки зв'язків країн даного регіону зі світовою науковою і освітньою спільнотою бачать у напрямі студентів на навчання за кордон. В таких країнах, як Буркина-Фасо, Мозамбік, Руанда, число студентів з розрахунку на 100000 жителів коливається від 16 до 60 чоловік. Для порівняння: в Республіці Корея – близько 4000, Лівані – більше 3000, Аргентині – 3300, Венесуелі – близько 3000, США – близько 6000. Між півднем і північчю Африки спостерігається гігантський розрив в якісному рівні освіти. В країнах Африки (на південь від Сахари) державні витрати на освіту в середньому складають близько 9 млрд. доларів США на рік.

Виділяються регіони, в яких з ряду економічних, політичних, соціальних причин порушується послідовність освітніх і інтеграційних процесів. До таких регіонів відносяться арабські країни, Східна Європа і країни колишнього СРСР.

В арабських країнах спостерігається прагнення до виділення чотирьох субрегіонів, які тяжіють до внутрішньої інтеграції, включаючи і сферу освіти. Це регіони Магріба (включаючи Лівію), Близького Сходу (Єгипет, Ірак, Сірія, Ліван, Йорданія), Персидської затоки (Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Катар, Оман, Бахрейн), країни узбережжя Червоного моря і Мавританія. В цих країнах спостерігається крайня нерівномірність в процесі розвитку середнього і вищого ступеня освіти. В Єгипті, Судані, Маврітанії, Алжирі зосереджено 2/3 безграмотного населення арабського миру. В арабських країнах державні витрати на освіту складали приблизно 25 млрд. доларів в рік (за даними початку 1990-х років).

Значна частка всього міжнародного студентського обміну доводиться на Європу.