Сторінка
1
Людина піддається виховуванню із самого народження й практично до самої смерті. Хоча сила цього виховного впливу, природно, змінюється залежно від віку, соціального стану, статусу й так далі. Тільки всебічно розвинена людина може стати сформованою особистістю. А важливим складником всебічного розвитку людини є розумове виховання. Зарубіжна класична та вітчизняна педагогіка, дослідження сучасності досягли чимало в обгрунтуванні змісту, завдань розумового розвитку. При цьому вчені опирались на багатющий досвід народної педагогіки. В народі кажуть: «Щаслива людина, яка має ясний і гострий розум: подвійно таланить тому, хто має ще й душу добру, серце чуйне.»
Процес виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Специфіка цього процесу полягає передусім у його цілеспрямованості. Наявність конкретної мети робить його систематичним і послідовним, не допускає випадковості, епізодичності, хаотичності у проведенні виховних заходів. Особлива роль у формуванні людської особистості належить шкільному вихованню, оскільки цілеспрямований виховний вплив на неї передбачає не лише виховання позитивних якостей, а й розвиток розумової діяльності.
В освітньому просторі України відбуваються кардинальні зміни, зумовлені процесом реформування школи, який відбувається відповідно до закону України «Про загальну середню освіту», Концепції загальної середньої освіти, Державного стандарту загальноосвітньої освіти. Все це забезпечує системне оновлення змісту та перехід на нову структуру навчання. На сьогодні головною метою розумового виховання є активізація пізнавальної діяльності.
Традиційні форми навчання математики іноді заважають здібному учню повністю проявити себе, тому один зі шляхів подолання цього я вбачаю у використанні нестандартних форм організації навчання.
Удосконалення методики проведення нестандартного уроку у наш час розглядається як один із найважливіших напрямків підвищення пізнавального інтересу до вивчення математики, а як наслідок активізація розумового розвитку учнів.
Тому тема виховання актуальна як і раніше, так і зараз, так, звісно, й в майбутньому.
Отож, метою даної курсової роботи є розглянути доцільність застосування нестандартних уроків математики для активізації розумового виховання.
Об’єкт: процес розумового виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах.
Предмет: нестандартні форми розумового виховання в сучасній школі.
Для досягнення мети було поставлено та розв’язано три дослідницьких завдання:
Розкрити суть, мету та завдання розумового виховання.
Розглянути класифікацію нестандартних уроків.
Визначити, які види нестандартних уроків характерні для активізації розумового виховання.
Розробити план роботи предметного гуртка з математики та теоретично обґрунтувати можливості гуртка щодо активізації розумового виховання.
Сутність процесу виховання, його мета, принципи і методи
Виховання як суспільне явище зародилося з появою людини. Воно виникло з практичної потреби пристосування підростаючого покоління до умов суспільного життя і виробництва, заміни ним старших поколінь. Термін «виховання» в історії мав різні прояви і тлумачення. В українській мові виховання є похідним від слова «chovati» - ховати, вирощувати. В українській народній педагогіці воно спочатку вживалося у значенні «оберігати (ховати) дитя від небезпеки», а згодом почало означати «вирощувати дітей, навчати правил доброї поведінки». Пізніше його стали тісно пов'язувати з поняттям «навчати» і часто використовували як рівнозначні. Ототожнення процесів навчання і виховання призвело з часом до дублювання понять «освіченість» і «вихованість». Нерідко вихованою людиною вважають людину освічену, що по суті неправильно.
Отже, виховання є процесом підготовки людини до сьогоднішньої та майбутньої життєдіяльності. Педагогічна категорія «виховання» вживається у педагогічній науці в чотирьох значеннях:
у широкому соціальному – це виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, який має не лише позитивну спрямованість. Дійсність містить конфлікти і протиріччя; тут особистість набуває не тільки позитивного соціального досвіду, але і негативного;
у широкому педагогічному – це виховна діяльність різних освітньо-виховних систем, які керуються педагогічними теоріями;
у вузькому педагогічному – це цілеспрямована виховна діяльність педагога з метою досягнення певних виховних цілей;
у гранично вузькому – це розв'язання педагогом конкретної індивідуальної проблеми виховання або перевиховання.
Виховання - процес залучення особистості до засвоєння вироблених людством цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею свого природного потенціалу та творчого ставлення до життя, спрямований на утвердження суспільно значущих норм і правил поведінки особистості.
Виховання є складним, багатогранним процесом, у якому тісно переплетені внутрішні (стосуються особи вихованця) та зовнішні (стосуються виховного середовища) суперечності.
Внутрішні суперечності процесу виховання:
— між необмеженими можливостями розвитку людини й обмежуючими умовами соціального життя. Передбачає створення оптимальних умов (побутових, психологічних, організацію навчально-виховного процесу) для розвитку, життєдіяльності дитини;
— між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно вирішувати вихованцю, і можливостями, що обмежують його дії, спрямовані на їх вирішення. Це означає, що розвиток особистості може призупинитися, якщо не ставити перед вихованцем нових, ускладнених, завдань;
— між зовнішніми впливами і завданнями виховання. Виховний процес потрібно будувати так, щоб його зміст і форми реалізації не викликали спротиву у вихованця.
Зовнішні суперечності:
— невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї. Інколи батьки не дотримуються вимог, які висуває до їхніх дітей школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні учнів;
— зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на дітей оточення. Негативні чинники: вуличні підліткові групи, теле-, відеопродукція та ін. Усунути цю суперечність можна, формуючи в учнів внутрішню стійкість й уміння протистояти негативним впливам;
— між окремими впливами вчителів, які працюють в одному й тому ж класі. Вони не завжди дотримуються принципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується ситуативна поведінка, пристосовництво, безпринципність;
— між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя та діяльності. Передбачає існування сформованого стереотипу негативної поведінки, який характеризується наявністю стабільних негативних взаємозв'язків. На їх подолання спрямована виховна робота.
Зовнішні суперечності є тимчасовими, але вони можуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому вчителі повинні зосередити увагу на їх виявленні, усуненні, профілактиці.
Методи виховання – це способи впливу вчителів на учнів, шляхи педагогічно доцільної організації їхнього життя з метою прищеплення вихованих рис нової людини.