Сторінка
1

Застосування вітагенних технологій на уроках української літератури

Актуальність обраної теми зумовлена підвищеним інтересом до застосування інтерактивних методів та використання вітагенних технологій на уроках української літератури, що допомагає учням у процесі навчання, стимулює їх до самоосвіти, а вчителям дозволяє економно використовувати час навчального процесу.

Мета нашої статті полягає у з’ясуванні особливостей застосування елементів вітагенного навчання, дослідженні специфіки викладання новели М. Коцюбинського «Intermezzo» у 10 класі в контексті досліджуваної проблеми.

Об’єктом дослідження є навчально-виховний процес на уроках української літератури в загальноосвітніх школах.

Предмет дослідження – теорія і практика застосування інтерактивних та вітагенних технологій на уроках української літератури у старшій ланці загальноосвітніх шкіл.

Згідно з особистісно-діяльним підходом до організації навчального процесу в його центрі знаходиться учень. Формування особистості і її становлення відбувається у процесі навчання за дотримання відповідних умов: створення позитивного настрою для навчання; формування відчуття рівного серед рівних; створення забезпечення позитивної атмосфери в колективі для досягнення спільних цілей; сприяння усвідомленню особистістю цінності колективно зроблених висновків; можливість вільно висловити свою думку і вислухати свого товариша; учитель не є засобом „похвали і покарання”, а – другом, порадником, старшим товаришем. На нашу думку, застосування елементів вітагенного навчання у поєднанні з інтерактивними технологіями забезпечують виконання усіх зазначених умов. Тому доцільно розглянути специфіку понять «вітагенні технології» та «інтерактивне навчання», що дозволить нам застосувати теоретичні надбання під час розробки завдань до урока, на якому вивчається новела М. Коцюбинського «Intermezzo».

Термін "інтерактивний" прийшов до нас із англійської і має значення "взаємодіючий". Існують різні підходи до визначення інтерактивного навчання. Дослідниками такої моделі навчання були: В. Гузєєв, А. Гін, О. Пометун, Л. Пироженко, А. Фасоля. Одні вчені трактують його як діалогове навчання: "Інтерактивний – означає здатність взаємодіяти чи знаходитись в режимі бесіди, діалогу з чим-небудь (наприклад, комп’ютером) або ким-небудь (людиною). Отже, інтерактивне навчання – це перш за все діалогове навчання, у ході якого здійснюється взаємодія вчителя та учня". Найбільш влучною, на нашу думку, є дефініція О. Пометун: "Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове навчання в співпраці)…". Воно передбачає фронтальну роботу учнів та роботу малими групами. Головними принципами такої роботи є: заохочення учнів до навчальної діяльності; залучення до роботи усіх учнів; самостійна розробка учнями правил виконання роботи у малих групах. Використання інтерактивних методів навчання у малих групах сприяє розвитку таких особистісних якостей, як: комунікабельність, співробітництво, уміння відстоювати свою точку зору, йти на компроміси і т.д.

Статистика свідчить, що при використанні інтерактивних техгологій навчання вчителем, учні запам’ятовують 80% того, що висловлювали самі і 90% того, до чого були безпосередньо залучені. Поліпшується не тільки запам’ятовування матеріалу, але і його ідентифікація, що зумовлює використання інформації у повсякденному житті.

Як відомо, принцип опори на життєвий досвід учнів завжди цікавив методистів. У центрі уваги дидактики у різні історичні періоди знаходилися різні аспекти: взаємодія викладача й колектива (Я. Л. Коменський); виховальне навчання (І.Ф. Гербарт); взаємодія вчителя і учня в контексті змісту освіти (К. Д. Ушинський); поєднання пізнання й діяльності у розв'язанні буденних, життєво значущих проблем (Дж. Дьюї); вільне навчання й виховання в умовах збагаченого освітньо - виховного середовища (С. Френе ). У їх роботах знаходимо такі синонімічні поняття, як «вітагенні технології», «вітагенне навчання» та «вітагенна педагогіка».

Важливими у з’ясуванні сутності вітагенного навчання є, на нашу думку, дефініції, подані академіком А.С. Бєлкіним, який пропонує розрізняти поняття "досвід життя" і "життєвий досвід". Досвід життя – вітагенна інформація, пов'язана із розумінням тих чи інших станів життя і діяльності, яка не має для людини достатньої цінності. Життєвий досвід – вітагенна інформація, що стала надбанням особистості, знаходиться у резервах довготривалої пам'яті і у стані постійної готовності до самоактуалізації в адекватних ситуаціях. Одним із основних завдань застосування вітагенних технологій є переведення досвіду життя у життєвий досвід. Цей перехід може бути позначений такою схемою: розум - почуття - дії.

Перехід вітагенної інформації у вітагенний досвід відбувається на кількох стадіях на різних рівнях. Перша стадія - первинне сприйняття вітагенної інформації, нерозчленоване, недиференційоване. Друга стадія - оціночна фільтрація інформації. Учень визначає значущість отриманої із загальнолюдських, групових позицій, потім із позиції особистої значущості. Третя стадія - установча. Учень створює (або стихійно, або осмислено) установку на запам'ятовування даної інформації з приблизним терміном «збереження». Терміни збереження визначаються її значущістю, життєвою та практичною спрямованістю. Це визначає й рівень її засвоєння. Перший рівень - операційний. Установка на слабке запам'ятовування - інформація має найменше значення для самореалізації в освітньому процесі. Другий рівень - функціональний. Установка відбувається на більш тривалі терміни збереження інформації. Використовується у ситуаціях вибору. Третій рівень - базовий. Установка на тривале запам'ятовування, найбільша значущість для самореалізації в освітньому процесі. Рівні можуть постійно взаємодіяти між собою, переходити один в інший, набувати різного ступеня вагомості.

Послуговуючись принципами вітагенного навчання, ми стимулюємо учнів звертатися до їхнього життєвого досвіду, допомагаємо їм зрозуміти внутрішній світ головного героя, ділитися власними відчуттями і разом із учителем шукати вихід із змодельованих у творі ситуацій.

Аналіз світового досвіду дозволяє визначити ефективні компетентнісно зорієнтовані технології: інтерактивні, проектні, дослідницькі, проблемні, розв'язання ситуативних завдань тощо. На наш погляд, результативними є також вітагенні технології з голографічними проекціями.

Голографічний метод проекції в навчанні – це система освітніх технологій, яка спрямована на багатомірну подачу нового матеріалу і відповідає особливостям сприйняття навколишнього світу і запасу життєвого досвіду.

Вітагенна проекція - це вітагенна інформація, що затребувана вчителем у процесі навчання для підготовки до викладу нового матеріалу[8]. Вектор: учень - знання - учитель. Голографічна проекція - інформація, що йде від будь-якого додаткового джерела (вітагенний досвід інших людей, книга, засоби масової інформації, твори мистецтва, наукові дані, зустрічі з фахівцями різних галузей тощо).