Сторінка
1

Взаємозв’язок школи та сім’ї у виховані дитини з порушеннями зору

Першоосновою розвитку дитини з порушеннями зору є сім’я. Саме у сім’ї, як у одному із найважливіших соціальних інститутів відбувається формування та становлення особистості дитини.

Школа є середовищем, у якому дитина перебуває більшу кількість часу, аніж у сім’ї, тому необхідно наголосити, що значну роль у виховані школярів з порушеннями зору необхідно відводити спільним діям навчального закладу і сім’ї. Союз сім’ї та педагога є досить важливим. Це питання привертало до себе увагу впродовж усього періоду розвитку педагогіки та висвітлювалося дослідниками багатьох її галузей. Підтвердження цього ми знайшли у дослідженнях Ю. Руденко, М. Стельмаховича, П. Щербаня, Т. Алексєєнко, А. Марушкевича, А. Ганічевої, О. Звєрєва, В. Постового та інших.

В наукових дослідженнях в галузі тифлопедагогіки і тифлопсихології (Л. Солнцева, О. Литвак, Л. Плаксіна, В. Феоктистова, С. Хорош) висвітлювалась важливість співпраці педагогів і батьків, які виховують дітей з порушеннями зору для попередження виникнення вторинних відхилень у їхньому розвитку.

В. Феоктистова наголошувала на необхідності вибору стилю сімейного виховання батьками і на те, що позиція по відношенню до дитини найчастіше залежить від сприймання ними інформації щодо ступеня порушення зору у неї. Дослідження стилю виховання та позиції батьків дозволяють розкрити вплив дефекту зору на розвиток дитини, а з іншого боку, простежити формування її емоційної сфери, поведінку і розробити методику взаємодії сім’ї та школи в корекційно - виховній роботі.

Співпраця навчального закладу та сім'ї реалізується на основі сімейно-центрованого підходу. Даний підхід передбачає наявність у батьків відповідальності, а у педагогів сімейного центрування педагогічної діяльності, заснованого на розгляді дитину тільки в контексті її сім'ї (Є. Арнаутова, Л. Богославець, В. Дуброва, Т. Єлісеєва, Т. Коростельова, О. Ксенда, Л. Петрикевич, О. Солодянкін, В. Чечет, М. Ярмолінська та інші).

Важливим аспектом співпраці є об'єднання зусиль педагогів і батьків з метою підвищення якості життя дитини з особливостями психофізичного розвитку, а саме створення умов для її повноцінного розвитку, навчання і виховання (С. Гайдукевич, З. Єрмолович, П. Жиянова, А. Конопльова, Р. Леняш, Т. Лещинська, Н. Малофеєв, Е. Мастюкова, Л. Рудакова, Е. Слепович, Л. Солнцева, Е. Стребелева, В. Ткачова, С. Хорош та інші).

Актуальність теми полягає в тому, що проблема взаємодії школи і сім'ї завжди була і залишається в центрі уваги. Кваліфікований педагог, який навчає і виховує учнів, поряд з батьками, стає дуже значимим дорослим для дитини, тому від його вміння взаємодіяти з сім'єю вихованця багато в чому залежить ефективність формування особистості учня. Відносини школи і сім'ї, вчителів і батьків, на жаль, не завжди є толерантними. Найчастіше вони виступають як супротивники, які борються за першість впливу на дітей.

Об’єкт дослідження – взаємодія школи і сім’ї.

Предмет дослідження – взаємозв’язок школи та сім’ї у виховані дитини з порушеннями зору.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні співпраці школи та сім’ї у системі виховання дітей з порушеннями зору.

Реалізація поставленої мети передбачала вирішення таких завдань:

ü провести аналіз загальної та спеціальної літератури з проблеми взаємозв’язку школи і сім’ї у вихованні дітей;

ü визначити особливості організації взаємодії школи і сім’ї у вихованні дітей.

Джерелознавчу базу складали психолого-педагогічні джерела: монографії, наукові статті, навчальні та методичні посібники, навчально-програмні документи.

Взаємодія сім’ї та школи в історії загальної та спеціальної педагогіки

Взаємодія спеціалістів та батьків є невід’ємною частиною навчально-виховної роботи як у загальноосвітніх закладах так і в спеціальних навчальних закладах. Зокрема, у Законі України «Про освіту» зазначено про важливість проведення соціально-педагогічного патронажу соціальними педагогами. Наголошується на можливості здійснення батьками фінансових внесків. Чітко вказано про відповідальність, яку несуть батьки за розвиток дитини. Висвітлюється значення виховання дитини у сім’ї. Вказані права та обов’язки батьків. Говориться про допомогу, яку отримують батьки від держави.

Вітчизняна педагогічна думка значну увагу приділяє дослідженню спадщини В. Сухомлинського. Важливими, на наш погляд, є дослідження науковців М. Антонця, М. Библюк, С. Денисюк, Н. Дичек, І. Зязюна, Б. Лихачова, О. Коваль, В. Кумаріна, О. Пшеврацької та інших, які критично та творчо оцінюють педагогічний доробок В. Сухомлинського [2, с.10], порівнюючи його погляди з іншими педагогічними концепціями. Дослідженням історії розвитку родинного виховання в Україні, впливу виховних традицій на становлення характеру громадянина, проблемою формування педагогічної культури сучасних батьків, основними напрямами співпраці родини, школи, громадських організацій займалися Т.Алексєєнко, А.Марушкевич, В.Постовий та інші. Зокрема, вони порушили важливе нині питання професійної спрямованості молоді засобами родинно-шкільного впливу. Шляхи взаємодії сім’ї з іншими соціальними інститутами досліджувала Т. Кулікова. Сім’ю як соціальний інститут становлення особистості розглядали у своїх роботах А. Ганічева та О. Звєрєва.

У корекційній педагогіці було проведено ряд досліджень щодо змісту й методики роботи з батьками дітей з психофізичними порушеннями. Результати досліджень висвітлені у працях Т. Ілляшенко, В. Линн, І. Підласного та інших. Дослідження присвячені роботі спеціальних закладів з батьками, що виховують дітей з фізичними і психічними вадами. Також цією проблемою займались Л. Солнцева, О. Литвак, Л. Плаксіна та Т. Головіна. Дослідження були присвячені виховній роботі родин та розробці рекомендацій батькам, які включали раціональну організацію режиму дня, допомогу у навчанні і дотримання рекомендацій соціально-психологічної служби. Даний напрям також розроблявся у працях В. Феоктистової та С. Хорош. У роботах цих дослідників розкривається вплив на психічний розвиток дитини з вадами зору стилю сімейного виховання та батьківської позиція по відношенню до неї.

Про важливість співпраці та об’єднання зусиль педагогів та батьків задля підвищення якості життя дитини з особливими потребами наголошували у своїх роботах С. Гайдукевич, З. Єрмолович, П. Жиянова, А. Конопльова, Р. Леняш, Т. Лещинська, М. Малофеєв, Є. Мастюкова, Л. Солнцева.

У корекційній педагогіці цим питанням займалися В. Синьов, В. Бондар. Вони вказували на те, що переважна більшість дітей раннього та дошкільного віку із порушеннями психофізичного розвитку утримується у сім'ї, де стимулювання їхнього психічного розвитку обмежене, а надання абілітаційних, корекційних та реабілітаційних послуг за якістю розвивальних впливів на дитину є незадовільним. Також слід звернути увагу на той факт, що такі діти часто виховуються у проблемних сім'ях. А роль мікросередовища, сім'ї та сімейного виховання в формуванні особистості дитини є надзвичайно впливовою. Вчені наголошують на те, що сім'я займає важливе місце у комплексній діагностиці та корекції відхилень у розвитку дитини. Як стверджує Д. Ісаєв, неможливо досягнути значного успіху у корекційному педагогічному процесі, допомогти дитині із порушеннями психофізичного розвитку реалізувати свої потенційні можливості і досягнути максимуму можливого розвитку без правильного і адекватного ставлення до неї власної сім'ї.