Сторінка
4

Взаємозв’язок школи та сім’ї у виховані дитини з порушеннями зору

Головними специфічними завданнями батьківського виховання сліпих та слабозорих дітей є забезпечення повноцінного психічного і фізичного розвитку дитини. Батьки повинні сприяти підтриманню і розвиткові інтересу дітей до навколишнього, створенню повноцінних образів об’єктів зовнішнього світу, людей, їх особистісних відносин і соціально прийнятної поведінки, створенню і засвоєнню дітьми моральних цінностей сучасного суспільства, усвідомленню цінностей людської особистості.

В педагогіці виділяють біологічну, соціальну та економічну функції сім'ї, які стосовно сліпих та слабозорих дітей набувають певної своєрідності.

Біологічна функція сім'ї полягає в народженні здорової дитини. Це найголовніша функція, оскільки реалізація усіх інших залежатиме від того, наскільки батьки були психологічно і фізіологічно готові до виконання своєї соціальної ролі.

Вже на початку виконання біологічної функції батьки несуть відповідальність за долю своєї ще ненародженої дитини. Майбутні батьки повинні усвідомлювати загрозу для здоров'я дитини наявності в їхньому організмі шкідливих речовин (алкоголю, наркотичних препаратів, інших хімічних сполук), які викликають мутацію генно-хромосомних систем і впливають на задатки.

Велика відповідальність матері за виконання її біологічної функції, коли ембріон є частиною її організму. Майбутня мати повинна пам'ятати, що кожна її дія відбивається на організмі дитини і дотримуватись належної культури поведінки (правильно харчуватись, не перевантажуватись, звести до мінімуму вживання ліків та ін.)

Соціальна функція реалізується батьками шляхом створення оптимальних умов для соціального розвитку дитини. Дитина має успадкувати від батьків не лише біологічні риси, але й соціальні, моральні, які вона засвоює в сімейному колі, такі, як чесність, доброту, справедливість, доброзичливість, охайність, позитивні звички. Саме батьківська школа лежить в основі їх формування, адже сенситивним для цього їх періодами є 6–7 річний вік дитини, коли вона переважно знаходиться в сім'ї. У реалізації соціальної функції батьків поганий зір їхньої дитини не відіграє вирішальної ролі. Якщо батьки правильно ставляться до цієї проблеми своєї дитини, вірять у великі потенційні можливості її розвитку, якщо в сім'ї існують високі моральні стосунки, дитина набуває позитивного соціального розвитку незалежно від стану її зору.

Особливе значення у батьківському вихованні відіграє економічна функція. Вона пов'язана з соціальною функцією і передбачає створення матеріальних умов для життя і розвитку дитини. Йдеться про наявність відповідних житлових умов, харчування, іграшок, книжок та ін. Зрозуміло, що мова йде про забезпечення дітей матеріальними благами на рівні достатку родини, але ці питання повинні стояти на першому плані при розрахунку сім'єю свого бюджету.

В тифлопедагогіці виділяють три типи взаємостосунків батьків і дітей, які негативно відбиваються на формуванні особистості вихованців.

1. Ліберальний, безмежно допомагаючий, опікуючий тип.

В сім'ях, які зайняли позитивну позицію по відношенню до дитини найчастіше спостерігаються стабільні відносини між батьками, низький рівень конфліктності, загальний позитивний емоційний фон сімейних відносин, емоційна підтримка з боку інших членів сім'ї самої дитини, установка на взаємодопомогу між членами родини, що в цілому знижує негативний вплив зорового дефекту на розвиток соціальної активності дитини.

Проте, на загальному позитивному фоні можуть спостерігатись такі особливості в ставленні до дітей з порушеннями зору, коли їх надмірно опікують. Дітям не встановлюються будь-які обмеження, тому вони схильні до неслухняності та агресивності, на людях ведуть себе неадекватно і імпульсивно, невимогливі до себе, хоча спостерігаються випадки, коли діти стають активними, рішучими і творчими людьми.

Атмосфера надмірної опіки, в якій дитина сприймається батьками не просто як цінна, а як понад цінна, або як жертва, як скривджена долею істота також шкодить вихованню. При цьому часто батьки відчувають свою провину перед дитиною і намагаються компенсувати її, приносячи себе в жертву дитині.

В такій сім'ї дитину не навчають самообслуговуванню, безмірно пестять, поводячись з нею як із беззахисною, такою, що не здатна до самостійності. Надмірна опіка батьків спрямована на те, щоб уберегти дитину від будь-якого ризику, вони балують своїх дітей, потураючи їх примхам. Інколи це супроводжується розхвалюванням дитини, переоцінкою її здібностей, що в майбутньому може призвести її до серйозних розчарувань.

При такому характері взаємостосунків дитина починає диктувати свою волю. Несформованість у дитини звички і потреби до простих видів праці, небажання самостійно щось зробити для себе і батьків створюють обстановку панування дитини, а сама вона перетворюється в пестуна, зніжене, егоїстичне створіння, яке не готове до майбутнього самостійного життя. Такі, оточені надмірною турботою діти, дивляться на своїх батьків зверхньо. Інколи вони свідомо або несвідомо знаходять своєрідне задоволення у тому, щоб пред’явити своїм батькам нерозумні вимоги, а потім відчувати, як стараються і мучаться їх близькі, намагаючись виконати кожне бажання дитини.

Часто таке ставлення батьків призводить до того, що з віком дитина намагається від них відсторонитися, висловлює претензії за те, що її нічому в житті не навчили.

2. Нетерпимий, суворий, авторитарний, вимогливий тип стосунків батьків з дитиною.

Взаємостосунки у сім’ї в таких випадках будуються на страху дітей перед дорослими. Тип спілкування в сім'ї в значній мірі визначається особистісними особливостями батьків, як правило,- одного з них.

Такі батьки на перше місце у вихованні ставлять суворість, твердість, жорстокість. Вони прагнуть досягти порядку і дисципліни не переконаннями, добротою, а примушенням і тиском. Безсердечна жорстокість викликає у дитини неприязнь, намагання досягти хорошого ставлення батьків за допомогою обману, в душі у неї формується негативне ставлення до батьків, страх і душевна тривога, що виникають у дитини з порушенням зором при пред’явленні до неї нереальних вимог, руйнують її нервову систему.

3. Байдужий тип.

Несприятливе ставлення батьків до дітей з порушеннями зору іноді характеризується загальним емоційним відчуженням, розривом духовної близькості з дитиною. Члени такої сім’ї живуть своїм відокремленим життям незалежно один від одного. Незряча дитина в такий сім’ї живе своїми вузькими інтересами, у неї свій світ, в який вона не пускає батьків, а батьки і не прагнуть її зрозуміти, це для них неможливе і непотрібне. При вступі дитини до школи такі батьки перекладають всі свої батьківські обов’язки на вчителя і вихователя, оскільки віддають до спеціальних шкіл для сліпих і слабозорих інтернатного типу.

Таке ставлення батьків до дитини призводить до небажаних наслідків виховання. Коли батьки замкнені для спілкування, внаслідок обтяженості власними проблемами, у них не залишається сил на виховання дітей. Якщо байдужість батьків глибоко переживається дитиною, у неї можуть виникнути суїцидальні думки, схильність до девіантної поведінки.