Сторінка
1
Загальна середня освіта в Україні здобувається у триступеневій системі загальноосвітніх навчально-виховних закладів: початковій школі (І ступінь), основній школі (ІІ ступінь) та старшій школі (ІІІ ступінь). Іноземна мова обов’язкова на всіх ступенях. Ступенева система освіти в середній школі здійснюється на підставі програм. Освітня програма – це перелік обов’язкових та вибіркових навчальних предметів, необхідних для здобуття певного освітнього ступеня, з визначенням кількості годин, відведених на їх опанування, та форм підсумкового контролю. Реалізація загальної середньої освіти проходить на базі освітніх програм початкової, основної та старшої шкіл, а також на базі професійно орієнтованої освітньої програми.
З перетворенням України на самостійну державу виникла потреба у розбудові системи освіти, її докорінному реформуванні. З цією метою розроблена цілісна державна національна програма "Освіта", головною метою якої є визначення стратегії розвитку освіти в Україні на найближчі роки та перспективу XXI століття.
У програмі "Освіта" визначені стратегічні завдання, пріоритети, напрями та головні шляхи реформування освіти, сформульовані принципи освіти. До основних принципів освіти відносять: пріоритетність освіти, демократизацію освіти, гуманізацію освіти, гуманітаризацію освіти, національну спрямованість освіти, відкритість системи освіти, безперервність освіти, нероздільність навчання і виховання, багатокультурність та варіативність освіти.
Державний стандарт загальної середньої освіти – це зведення норм і положень, що окреслюють державні вимоги до освіченості особи на рівні початкової, базової і повної загальної середньої освіти та гарантії держави в її досягненні громадянами.
Зміст загальної середньої освіти в Україні складається з державного, регіонального і шкільного компонентів.
Освітній стандарт навчального предмета чи галузі знань – це характеристика базового змісту освітньої галузі і система вимог, що визначають обов'язковий для досягнення кожним учнем рівень його засвоєння.
Державний стандарт з навчального предмета "Іноземна мова" має три складники:
1) загальна характеристика,
2) базовий зміст,
3) вимоги до мінімально необхідного рівня підготовленості учнів.
До державного стандарту додаються зразки тестових завдань для визначення рівня володіння учнем іншомовними навичками і вміннями.
Відповідно до державного стандарту метою навчання іноземної мови у межах базового курсу є оволодіння учнями основами іншомовного спілкування, у процесі якого здійснюються освіта, виховання і розвиток особистості.
Держстандарт визначає базовий рівень оволодіння іноземною мовою учнів в області аудіювання, усного мовлення, читання і писемного мовлення.
Мінімізація змісту у навчанні ІМ виражається у кількісному обмежені мовного матеріалу, сфер і ситуацій спілкування, тематики мовлення. Програми і підручники з ІМ повинні відповідати Держстандарту з ІМ.
Методика навчання іноземних мов як наука та її зв'язок з іншими науками
Методика викладання іноземних мов – це наука, яка вивчає цілі, зміст, методи і засоби навчання, а також способи навчання і виховання на матеріалі іноземної мови. Об'єктом методики викладання іноземних мов є навчання, а її предметом – метод навчання. Між об'єктом і предметом існує двосторонній зв'язок. У методиці навчання іноземних мов виділяють дві функціонально різні методики: загальну та спеціальну. Загальна методика займається вивченням закономірностей та особливостей процесу навчання будь-якої іноземної мови. Спеціальна методика досліджує навчання конкретної іноземної мови у певному типі навчального закладу з урахуванням мовних і мовленнєвих особливостей рідної мови.
Постійний розвиток методичної науки зумовлює появу самостійних відгалужень загальної методики, наприклад:
- історичної методики (аналіз методичних концепцій минулого);
- експериментальної методики (розробка теорії реалізації наукових методичних досліджень);
- порівняльної методики (дослідження особливостей навчання іноземних мов у різних країнах), методики використання технічних засобів навчання тощо.
Зв'язок методики з іншими науками: англійська мова; граматика, фонетика. Кожна наука має свої вузькі завдання, свої способи та об'єкти дослідження. На основі багаторічних досліджень процесу навчання іноземних мов фахівці дійшли висновку, що, спираючись на основні принципи педагогіки, на лінгвістику та психологію і розвиваючись у тісній взаємодії з ними, методика викладання іноземних мов має всі визначальні ознаки, які характеризують будь-яку самостійну науку. Вона має теоретичний фундамент, експериментальну базу, свої об'єкти дослідження, цілі та завдання, свою структуру і систему понять.
Методи дослідження в методиці викладання іноземної мови
Методи дослідження мають на меті одержання наукових даних про закономірності навчання іноземних мов, про ефективність навчальних матеріалів, що використовуються, способів і форм навчально-виховного процесу.
Науковий пошук починається з чіткого визначення проблеми, цілей і завдань дослідження. Коректно сформульована проблема зумовлює правильний напрям і вибір методів дослідження. Успіх наукового дослідження повністю залежить від обов'язкового врахування таких положень:
а) об'єктивності дослідження явища;
б) врахування всебічних зв'язків, притаманних явищу, яке вивчається;
в) бачення даного явища у розвитку.
В сучасній методиці навчання іноземних мов використовуються основні та допоміжні методи дослідження. До основних методів відносять;
1) критичний аналіз літературних джерел (в тому числі ретроспективне вивчення вітчизняного й зарубіжного досвіду);
2) вивчення та узагальнення позитивного досвіду роботи вчителів, які досягли видатних результатів у навчально-виховному процесі;
3) наукове спостереження;
4) пробне навчання;
5) експеримент;
6) дослідне навчання.
Допоміжні методи охоплюють:
1) метод інтерв'ю;
2) анкетування,
3) тестування;
4) бесіду,
5) хронометрування,
6) метод експертів тощо.
Критичний аналіз літературних джерел як метод дослідження. В одних випадках цей метод може бути самостійним, наприклад, коли вивчаються методи навчання іноземних мов минулого. В інших він є складовою частиною деяких основних методів дослідження, коли виникає необхідність робити огляд відповідної наукової літератури, щоб не витрачати часу і зусиль на "відкриття", які вже давно зроблені.
Вивчення та узагальнення позитивного досвіду роботи вчителів є також надзвичайно важливим методом дослідження, тому що майстри педагогічної праці нерідко знаходять прийоми та методичні рішення, використання яких значно підвищує ефективність навчального процесу.
Наукове спостереження має цінність лише тоді, коли воно підпорядковане певній меті. Спостереження мають бути цілеспрямованими. Особливої цінності набувають спостереження, зафіксовані за допомогою технічних засобів. Результати зафіксованих спостережень можуть доповнюватися контрольними роботами, стандартизованими та не стандартизованими тестами, протокольними матеріалами. Пробне навчання – це дослідження, побудоване переважно на ерудиції та педагогічній інтуїції вчителя, який здійснює науковий пошук. У цьому випадку вчитель, спираючись на власний досвід, без глибокого і тривалого вивчення проблеми здійснює пошук, завдяки якому підтверджується або спростовується висунуте і первинно обґрунтоване допущення, спрямоване на удосконалення окремих аспектів процесу навчання іноземної мови.
Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»:
Роль практичних методів у навчально-виховному процесі
Способи організації самостійної роботи в малокомплектній початковій школі
Особливості дидактичного забезпечення уроку біології в 11 класі
Моніторинг діяльності навчально-виховних комплексів
Розробка методики формування в учнів системи знань і вмінь з технології обробки металу не верстатах на заняттях з трудового навчання у 9 класі