Сторінка
8
На другому етапі учні вчаться самостійно будувати висловлювання понадфразового рівня. Навчання монологічного мовлення на цьому етапі здійснюється за допомогою різних опор, зображальних, вербальних, комбінованих.
У ролі зображальної опори можуть виступати окремі малюнки, слайди, тематичні та сюжетні картини, композиції на магнітній дошці, кодограми. Вони допомагають створити навчально-мовленнєву ситуацію, а також варіювати її і, відповідно, мовлення учнів.
Важливим видом вербальної зорової опори є підстановча таблиця, яка здатна забезпечити логічний зв'язок речень, їх граматичну правильність, належний вибір усіх необхідних мовних засобів для побудови власного висловлювання. Наприклад: Опишіть одного із членів своєї сім'ї, користуючись таблицями.
У навчанні монологічного мовлення широко використовується така ефективна вербальна опора як логіко-структурна схема, яка забезпечує логічну послідовність висловлювання і створює можливості для варіювання змісту в залежності від реальних обставин.
Поряд з такими таблицями і схемами застосовуються також ілюстративні невербальні опори, які лише підказують тематику, певний зміст і послідовність висловлювань.
Різновидом повної вербальної опори може слугувати висловлювання-зразок у звуковому (фонограма, мовлення учителя) чи зоровому (друкований текст) варіанті.
З метою навчання усного мовлення доцільніше використовувати звуковий зразок (фонограму), в якому після кожної фрази передбачена пауза для висловлювання учнів за аналогією. Проте слід пам'ятати, що поступово опори обов'язково усуваються.
Головне завдання третього етапу – навчити учнів створювати монологічні висловлювання текстового рівня різних функціонально-смислових типів мовлення в такому обсязі, який передбачено програмою для даного класу.
Третій етап навчання монологічного мовлення характеризується розвитком умінь виражати своє особисте ставлення до фактів чи подій, про які висловлюється учень; формулювати критичну оцінку і доводити правильність будь-якого факту; включати до свого мовлення елементи розмірковування, аргументації. Одночасно повинно відбуватися збільшення обсягу висловлювання. Учні повинні заздалегідь засвоїти ряд словосполучень і штампів, характерних для монологічного мовлення. Включення подібних словосполучень до монологічного висловлювання дає можливість учням передати своє особисте ставлення до обговорюваних подій та фактів. Завдання на цьому етапі формулюються таким чином, щоб учень не міг обмежитись двома-трьома реченнями.
Згідно з трьома етапами формування умінь монологічного мовлення виділяють три групи вправ для навчання цього виду МД:
І група – вправи на об'єднання ЗМ рівня фрази у понадфразову єдність (ПФЄ);
II група – вправи на створення власного монологічного висловлювання понадфразового рівня;
III група – вправи на створення власного монологічного висловлювання текстового рівня (відповідно до вимог чинної програми для даного класу).
Цілі та зміст навчання діалогічного мовлення
Діалогічне мовлення – це процес мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець. Таким чином діалог – це така форма мовлення, у процесі якої відбувається безпосередній обмін взаємопов’язаними і взаємозумовленими висловлюваннями.
Мета: формувати компетенції вести розмову у зв’язку з прочитаним, прослуханим або побаченим у межах мовленнєвих ситуацій, визначених програмою, самостійно використовувати програмний мовний матеріал для реалізації завдань, найбільш типовими серед них є :
Розпитати Запропонувати Заперечити Повідомити Уточнити Уявити Оцінити Обґрунтувати
Є ще також фрази мовленнєвого етикету: діалогічна єдність – сукупність реплік, що характеризується структурною, семантичною та інтонаційною завершеністю.
Особливості: Психологічні: Вмотивованість, Зверненість, Спонтанність, Емоційна забарвленість, Лінгвістичні: Наявність готових мовленнєвих одиниць, Ситуативність, Можлива неповнота речень, Вживання стягнених форм.
Основними якісними показниками сформованості загального вміння вести діалог іноземною мовою є такі спеціальні вміння:
1) уміння починати діалог, вживаючи відповідну ініціативну репліку (повідомлення, спонукання, запитання);
2) уміння швидко реагувати на репліку співрозмовника, використовуючи репліки, що мають різні комунікативні функції;
3) уміння підтримувати розмову, додаючи до репліки-реакції свою ініціативну репліку;
4) уміння стимулювати співрозмовника до висловлювання, виражаючи свою зацікавленість за допомогою реплік оцінювального характеру;
5) уміння продукувати ДЄ різних видів;
6) уміння продукувати діалоги різних функціональних типів на основі запропонованих навчальних комунікативних ситуацій (в межах тематики, мовного і мовленнєвого матеріалу, визначених чинною програмою для даного класу і типу школи);
7) уміння в разі необхідності (нерозуміння репліки співрозмовника чи утруднення при висловлюванні своєї думки) ввічливо перервати розмову і звернутися за допомогою до партнера або навіть до довідника (розмовника, словника).
Державний освітній стандарт з іноземної мови (загальна середня освіта) після закінчення 9-го класу передбачає оволодіння такими типами діалогу:
1) діалог етикетного характеру
2) діалог-розпитування
3) діалог-домовленість
4) діалог-обмін думками, повідомленнями.
Лінгвістичні та психологічні характеристики діалогічного мовлення
Діалогічне мовлення характеризується певними психологічними й лінгвістичними особливостями. Діалогічне мовлення – це процес взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець.
З психологічної точки зору діалогічне мовлення:
1. вмотивоване, тому необхідно створити умови, в яких у школярів з’явилося б бажання та потреба щось сказати. Сприятливий психологічний клімат на уроці, доброзичливі стосунки, зацікавленість у роботі сприятимуть вмотивованості діалогічного мовлення;
2. звернене: діалог передбачає зорове сприйняття співрозмовника і певну незавершеність висловлювань, які доповнюються мімікою, жестами, контактом очей тощо;
3. ситуативне: у процесі навчання нас цікавлять ситуації, які спонукають до говоріння, тобто мовленнєві або комунікативні, або природні ситуації. Тому вчителі іноземної мови спеціально створюють комунікативні ситуації, моделюючи природні. Компонентами комунікативної ситуації є:
- комуніканти і їх стосунки (суб’єкти спілкування);
- об’єкти (предмет) розмови;
- відношення суб’єкта або суб’єктів до предмета розмови;
- умови мовленнєвого акту.
Навчальні комунікативні ситуації створюються за допомогою вербальних і різних невербальних аудіовізуальних засобів.
4. емоційне забарвлене: справжній діалог містить репліки подиву, захоплення, розчарування та ін.;
5. спонтанне: його неможливо спланувати заздалегідь. Обмін репліками відбувається й зумовлює непідготовленість мовленнєвих дій, потребує високого ступеня автоматованості й готовності до використання мовного матеріалу;