Сторінка
1
Виключно важливі завдання з підготовки підростаючого покоління до оволодіння технікою спортивних рухів покладаються на вчителя фізичної культури. Досить важливим питанням якісної підготовки учнів з оволодіння даною технікою є якість методичної підготовки занять вчителем фізичної культури.
Мета дослідження: розглянути в чому полягають позитивний та негативний педагогічний ефект від навчання техніці рухів.
Робоча гіпотеза: зміст та характер діяльності кожного вчителя визначається його професійною підготовленістю та знаннями з техніки руховий дій, що виявляється у ефективності освоєння учнями даної техніки.
Завдання дослідження:
Розкрити зміст та особливості навчання техніці спортивних рухів.
Охарактеризувати педагогічний ефект навчання техніці спортивних рухів.
Охарактеризувати позитивні та негативні фактори при навчання рухових дій.
З`ясувати можливості усунення негативних факторів.
Мета та організація дослідження.
Аналіз наукової і науково-методичної літератури.
Анкетування.
Педагогічне спостереження.
Аналіз та обробка результатів.
На захист виносяться: результати аналізу та осмислення факторів позитивності та негативності педагогічного ефекту при навчанні техніці рухів в роботі вчителя фізичної культури.
Наукова новизна. У результаті проведеного дослідження визначені значення і місце в системі формування позитивного ефекту від навчання техніці рухів має раціональна організація навчальної діяльності на уроці фізичної культури.
Практична значимість. Матеріали роботи можуть бути використані при розробці програм з курсу спортивного удосконалювання. Рухові дії — це чудовий матеріал для вивчення і демонстрації загальних принципів і прийомів навчання. Навчання про планомірне, поетапне формування дій можна розглядати як продовження теорії Н. А. Бернштейна убік подальшої розшифровки високих регуляторів руху.
Загальні поняття про техніку рухових дій
У кожному довільному руховому акті є рухове завдання і спосіб, яким воно буде вирішуватись. Так, наприклад, стрибок у висоту можна здійснити з прямого і косого розбігу, відштовхуючись ближчою і дальшою від планки ногою. Співставляючи ці варіанти між собою, можна знайти більш або Менш ефективні способи. Ті способи виконання рухової дії, за допомогою яких рухове завдання вирішується з відносно більшою ефективністю, прийнято називати технікою фізичних вправ.
Техніка фізичних вправ постійно розвивається: удосконалюється звична техніка, іноді відмирають старі способи виконання вправ, народжуються нові. Процес цей зумовлений низкою причин:
• постійним зростанням вимог до рівня спортивних результатів;
• використанням наукових даних, які сприяють знаходженню більш досконалих способів виконання дій;
• виготовленням нового, досконалішого спортивного інвентарю та обладнання.
Водночас, на певному відтинку часу техніка виконання вправи лишається сталою і характеризується раціональною основою виконання, притаманною багатьом виконавцям, тому вона отримала назву "стандартна техніка".
Стандартна техніка не виключає можливості індивідуальних відхилень у деяких елементах виконання, зрозуміло, в межах, які не спотворюють основу дії. Індивідуалізація техніки здійснюється за двома напрямами: а) шляхом типової індивідуалізації, коли в межах стандартної техніки вносяться деякі зміни згідно з особливостями конституції тіла і фізичної підготовленості окремої групи учнів; б) шляхом персональної індивідуалізації, з урахуванням особливостей кожного учня.
Компоненти техніки фізичних вправ
Значення рухів, які входять до складу рухової дії, неоднакове, тому прийнято розрізняти основу техніки рухів, головну (визначальну) ланку і деталі.
Основа техніки рухів — це сукупність тих ланок і рис структури рухів, які, безумовно, необхідні для вирішення рухового завдання у певний спосіб (почерговість прояву м'язових зусиль, основні моменти узгодженості рухів у просторі і за часом та ін.). Вилучення хоча б одного з цих компонентів або порушення співвідношення в даній сукупності рухів робить неможливим вирішення рухового завдання.
Визначальна ланка техніки — це найважливіша частина способу вирішення рухового завдання. Наприклад, при стрибках у висоту з розбігу — це відштовхування, поєднане із швидким і високим махом ногою; в метаннях — фінальне зусилля; при підйомі розгином на гімнастичних снарядах — своєчасне й енергійне розгинання в кульшових суглобах з наступним гальмуванням ніг та синхронним напруження м'язів рук. Виконання рухів, що складають визначальну ланку, зазвичай відбувається за порівняно короткий проміжок часу і вимагає максимальних м'язових зусиль.
Деталі техніки — це другорядні особливості рухової дії, які не порушують її основного механізму. Деталі техніки можуть бути різними у різних виконавців і, здебільшого, залежать від їх індивідуальних особливостей (наприклад, відмінності у співвідношенні довжини і частоти кроку в бігу зумовлені відмінностями в довжині кінцівок; неоднакова глибина підсіду при підніманні штанги — різним ступенем розвитку гнучкості та силових здібностей тощо).
Необмірковане сліпе копіювання індивідуальної техніки відомих спортсменів може негативно позначитись на результатах виконання рухового завдання. У висококваліфікованих спортсменів техніка має високу стійкість і водночас гнучкість у пристосуванні до умов виконання. Наприклад, при повторному виконанні однієї і тієї ж рухової дії за однакових умов спостерігається схожість їх малюнка. А в несприятливих умовах (наприклад, в разі необхідності метнути диск проти вітру або розбігтися по слизькому ґрунті) спортсмен успішно виконує і це рухове завдання, попередньо внісши корективи в деталі виконання рухової дії, а інколи навіть і в основу техніки.
Фази виконання фізичних вправ
Рухи, що входять до складу рухової дії (фізичної вправи), виконуються у певній послідовності і їх можна умовно поділити на три фази: підготовчу, основну (або головну) і заключну. Всі три фази взаємопов'язані, протікають плавно і обумовлюють одна одну.
У підготовчій фазі — створюються найсприятливіші умови для виконання рухів основної фази. Це досягається, наприклад, за допомогою виконання ряду послідовних рухів у вигляді розбігу, стрибка або обертових рухів, напрямок яких наближається до напрямку рухів в основній фазі. Але є рухові дії, підготовча фаза яких пов'язана з рухами, напрямок яких протилежний рухові в головній фазі. Наприклад, завдяки замаху в метаннях, опорних стрибках і ударних рухах розтягуються ті м'язи, які в головній фазі повинні сильно і швидко скоротитися. Ефективність такої підготовчої фази полягає і в тому, що вона сприяє збільшенню амплітуди робочого руху.
Рухи в основній фазі спрямовані безпосередньо на вирішення основного рухового завдання. З біодинамічної точки зору найважливішим у цій фазі є раціональне використання зусиль у потрібному місці, напрямку і в необхідний момент. Наприклад, передчасний активний робочий рух руки при плаванні кролем викличе піднімання тіла над водою і утворення хвиль.
Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»:
Вивчення тексту в початковій школі
Розвиток творчого мислення молодших школярів в процесі навчання
Педагогічний досвід роботи по проведенню і підготовці свят в спеціальних установах для дітей з порушеним слухом
Виховання в сім’ї як першооснова інтелектуального розвитку особистості молодшого школяра
Позаурочна виховна робота в освітній системі сучасної школи