Сторінка
1

Самостійна учбова діяльність молодших школярів

Перебудова системи освіти України, подальше удосконалення навчального процесу в загальноосвітній, в тому числі і в початковій школі ставить питання про удосконалення перш за все організаційних форм і методів навчання. В свою чергу методам навчання, від яких залежить немалий успіх роботи учителя і школи в цілому, теж присвячений не один десяток фундаментальних досліджень як в теорії педагогіки, так і в приватних методиках викладання окремих навчальних предметів.

Проблемами удосконалення організаційних форм і методів самостійної роботи займалися Я.А. Коменський, Й. Песталоцці, Г.С. Сковорода, О. Ващенко. В останні роки питання вдосконалення організаційних форм і методів навчання розглядалися в роботах А.М. Алексюк, Ю.К. Бабанського, В.О. Онищука, О.Я. Савченко, І.Ф. Варламова.

Якість педагогічного процесу не можна забезпечити лише методичною його досконалістю, працездатністю вчителя, добрим обладнанням тощо. Чи не найголовнішими результатами навчання є виховання сумлінного творчого ставлення учня до праці, його позиція на уроці, бажання та прагнення бути кращим, самостійно працювати, тобто позитивні зміни в самій особистості дитини.

Навчання по-різному впливає на розумовий розвиток залежно від того, наскільки успішно воно виховує в учнів повноцінні мотиви учіння. Дослідні дані свідчать, що структура навчальної діяльності, яка адекватна цілям навчання, є фактором формування в учнів не лише систем операцій і знань, а й навчальних, пізнавальних інтересів, бажання вчитися допитливості, любові до книги, прагнення до самоосвіти. Позитивні сили для всього дерева учіння йдуть насамперед від почуттів маленького школяра, від того, як його зустрічають школа і перший вчитель. Якщо справдилися надії малюка на радість від шкільного життя, тоді зміцнюється допитливість, виникає інтерес, який і є сильним мотивом учіння.

Актуальність проблеми організації самостійної роботи на уроках в початкових класах, її недостатня наукова розробка послужили причиною вибору теми курсової роботи.

Об’єкт дослідження – організація самостійної роботи учнів в початковій школі.

Предмет дослідження – педагогічні умови удосконалення організаційних форм та методів навчання самостійної роботи учнів.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати шляхи вдосконалення форм та методів організації самостійного навчання в початковій школі.

Завдання:

- проаналізувати літературу з даного питання;

- вивчити передовий педагогічний досвід;

- виявити основні характеристики організації самостійної роботи учнів в початковій школі.

Методи дослідження:

- аналіз літератури;

- спостереження;

- бесіда;

- порівняння.

Щодо структури нашої курсової роботи, вона складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. Робота насичена таблицями та схемами.

Самостійність як джерело активізації учіння молодших школярів

Самостійність учнів у навчанні є найважливішою передумовою повноцінного оволодіння знаннями, уміннями і навичками.

Самостійність – це одна з властивостей особистості. Характеризується двома факторами по-перше, сукупністю засобів – знань, умінь і навичок, якими володіє особистість, по-друге, ставленням особистості до процесу діяльності, її результатів і умов здійснення, а також зв’язками з іншими людьми, які складаються в процесі діяльності.

Формування самостійності в процесі навчання – одне з основних завдань шкільного навчання. Відповідно, аналіз умов такого формування – одне із завдань педагогічної науки.

Проблема самостійності є актуальною не тільки в наш час, а й великого значення їй надавалося на початку XX ст. Зокрема, ще К.Д. Ушинський висловив думку, яка і нині є найважливішою для теорії і практики навчання: «Слід постійно пам’ятати, що треба передавати учневі не тільки ті чи інші знання, але й розвивати в ньому бажання і здатність самостійно, без вчителя, засвоювати нові знання».

Помітним явищем в теорії розвитку самостійності учнів були роботи Є.Я. Голанта, в яких учений визначив три види самостійності школярів:

організаційно-технічна самостійність;

самостійність у практичній діяльності;

самостійність у процесі пізнавальної діяльності.

Одним з перших дослідників розвитку пізнавальної самостійності був відомий дидакт М.О. Данилов. Він зазначав, що її суть виявляється в потребі й умінні учнів самостійно мислити, в здатності орієнтуватися в новій ситуації самому бачити питання, задачу і знайти підхід до їх розв’язання. Пізнавальна самостійність виявляється, наприклад, в умінні самостійно аналізувати складні навчальні задачі і виконувати їх без сторонньої допомоги та характеризується певною критичністю розуму школяра, здатністю висловлювати свою думку незалежно від суджень інших.

Всебічного розгляду питання самостійної діяльності школярів здобули в працях П.І. Підласистого, М.І. Махмутова, І.Я. Лернера. У більшості досліджень пізнавальна самостійність учня визначається як сформованість прагнення й уміння пізнавати в процесі цілеспрямованого пошуку.

Таким чином, пізнавальна самостійність пов’язана з різними важливими сторонами навчального процесу, тому взаємозв’язки її різноманітні. У навчанні вона виявляється одночасно в різних планах. У процесі формування всебічно розвиненої особистості як мета навчання, у процесі засвоєння знань, умінь і навичок – як засіб підвищення усвідомленості та дійовості засвоюваного матеріалу. Водночас дидактика розглядає пізнавальну самостійність учня як результат ефективно організованого навчального процесу.

Численні дослідження проведені відомими вченими (Л.В. Занковим, В.О. Люблінською, Н.О. Менчинською, М.М. Скаткіним, М.І. Махмутовим та ін) показали, що тільки активна діяльність самого школяра є запорукою успішного розвитку. Особливо важливою значення потрібно надавати формуванню самостійності учнів уже у молодшому шкільному віці. Молодший шкільний вік – це перехідний період у якому поєднуються риси дошкільного дитинства і типові особливості школяра, він багатий прихованими можливостями розвитку, які важливо своєчасно помітити і підтримати. Отже, пізнавальна самостійність школяра формується не внаслідок дії якогось одного ефективного засобу, а є закономірним результатом досконалої системи навчання й виховання учнів на уроці, спрямованої на всебічний розвиток самостійності думки і самостійності як риси характеру дитини.

Самостійна робота учнів як метод навчання

Самостійність навчанні – найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями, вміннями й навичками. Часто і правильно застосована робота розвиває довільну увагу дітей, виробляє в них здатність міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань і взагалі формує самостійність як рису характеру. Це зумовлює обов’язковість і різноманітність самостійних робіт.

На кожному уроці можуть бути самостійні роботи різного дидактичного призначення, такі як:

перевірні;

підготовчі;

навчальні.

Основна функція перевірних самостійних робіт – контролююча, хоча і їм теж властиві елементи навчання.