Сторінка
14

Дидактична гра як засіб навчання іноземних мов молодших школярів

Міцність пам’яті, тобто тривалість збереження сприйнятого, його повнота, осмисленість, відтворення у різних умовах у дітей значно слабша, ніж у дорослих. Основною якістю людської пам’яті є здатність людини вибірково використовувати колись сприйнятий матеріал у нових обставинах, тобто продуктивно застосовувати одержані знання. Пам’ять дорослої людини виявляється більш розвиненою у цьому аспекті, ніж пам’ять дитини. Уміння добирати потрібний матеріал, аналізувати й групувати його невластиве молодшим школярам. Окрім того, недосконалість дитячої пам’яті виявляється ще й у змісті того, що дитина запам’ятовує. П.П. Блонський зазначає, що найперше, що діти зберігають у пам’яті, це виконані ними рухи, потім запам’ятовуються пережиті почуття й емоційні стани. На наступному етапі доступними збереженню у пам’яті стають образи предметів, і лише на найвищому, останньому рівні дитина може запам’ятати і відтворити зміст сприйнятого, виражений словами. З невеликими розбіжностями такий хід розвитку пам’яті підтверджується й іншими психологами. Як показали дослідження, розвиток пам’яті у дітей молодшого шкільного віку не проходить прямолінійно, а являє собою досить складний процес.

Згідно з результатами досліджень, проведених А.А. Смірновим, тільки окремі учні у цьому віці використовують елементарне групування, категоризують, виділяють головне і другорядне. Арсенал прийомів, до яких удаються молодші школярі є дуже невеликим: повторення, шаблонне групування, виділення смислових опор. Дослівність запам’ятовування, на думку Г. С. Костюка, може також бути обумовлена малим життєвим досвідом молодшого школяра, перевантаженістю окремих навчальних предметів, вибором засобів навчання, які не відповідають психологічним особливостям, віковим можливостям дітей цього віку та неволодінням раціональними прийомами навчання .

Переважною більшістю психологів зазначається, що на продуктивність запам’ятовування можуть впливати різні чинники:

увага і сприймання;

ступінь володіння учнями мислительними операціями;

яскраве зорове унаочнення навчального матеріалу;

висока частотність змін форм і видів роботи на уроці;

форма і зміст навчального матеріалу;

доступність навчального матеріалу, що вивчається на уроці (що особливо характерно для дидактичної гри) тощо.

Досліджуючи особливості розвитку пам’яті молодшого школяра, С. Бархатова дійшла висновку, що значною мірою саме процес навчання позитивно впливає на її розвиток. Під його впливом помітно зростає продуктивність запам’ятовування. Цей факт дозволяє припустити, що обсяг запам’ятовуваного великою мірою залежить від ефективності навчального процесу, рівень якого, на нашу думку, може бути підвищений за умови використання на уроках, окрім традиційних методів навчання, також й різного виду ігрових форм роботи.

Значну роль у досягненні ефективності навчальної діяльності відіграє розвиток мислення учнів. Л.С. Виготський називає мислення "новоутворенням" у психіці дитини 7-10 років, оскільки воно характеризується своєрідними рисами, притаманними лише цій віковій категорії. Невипадково у працях із психології питанню особливостей мислення учнів початкової школи відводиться значне місце. Мислення молодшого школяра характеризується наочно-дійовим характером: його мислительні операції ґрунтуються переважно на безпосередніх спостереженнях. Досить часто цей процес ускладнюється тим, що учні початкової школи не уявляють наочно колір, розміри чи інші ознаки предмета, які повинні стати об’єктом їхньої думки. Діти нерідко судять про предмети і ситуації дуже однобічно, на основі якоїсь однієї, часто неістотної ознаки.

Мислення і мовлення молодших школярів становить тісний функціональний зв’язок. Аналізу цього твердження присвячена чимала кількість досліджень (П.П. Блонський, Л.С. Виготський, В.В. Давидов, А.З. Зак, Г.С. Костюк та інші). Переважною більшістю науковців зазначається, що вирішальну роль у розвитку мислення відіграє навчання і виховання, за умов єдності біологічних та соціальних чинників (Г.С. Костюк, О.О. Леонтьєв). Своєрідність рим мовлення дітей 7–10-річного віку обумовлена фактичним станом їхнього психічного і фізичного розвитку. Хоча мислення дітей молодшого шкільного віку відтворює якісний крок у порівнянні з мисленням дошкільника, воно залишається відносно недосконалим і нерозвиненим логічно. Психологи характеризують мислення учнів початкової школи як докатегоріальне, зазначають низький рівень розчленування та з’єднання, розрізнення суттєвого й випадкового (П.П. Блонський, Т.В. Косма та ін.). Науковці залишаються одностайними, характеризуючи сферу думок дітей молодшого шкільного віку як обмежену у часовому, просторовому та причинному відношеннях. Мислення їх інертне, думки про різні об’єкти не перетинаються, не зближаються внутрішньо (П.П. Блонський). Інертність мислення полягає і особливо проявляє себе у взаємодії з новим завданням. Учені погоджуються з тим, що у переважній більшості випадків міркуванням дітей цього віку не доступні як абстрактні, так і наукові категорії. Це положення загальної психології навчання у початковій школі розповсюджується й на навчальний процес з іноземної мови.

Відповідно до охарактеризованих вище особливостей розвитку пізнавального інтересу, уяви, уваги, сприймання, роботи пам’яті й процесів мислення учнів молодшого шкільного віку ми дійшли висновку, що для ефективної організації навчального процесу у початковій школі та якісного розвитку зазначених психічних процесів доцільно обирати й використовувати такі засоби навчання, які:

відповідають фізіологічним потребам, психологічним особливостям та віковим можливостям молодших школярів;

стимулюють розвиток пам’яті, мислення, уяви, сприймання, пізнавального інтересу, фантазії;

викликають і підтримують увагу учнів;

адекватні інтересам та бажанням дітей цієї вікової категорії;

умотивовують навчальну діяльність у початковій школі.

Перелічені вище умови, на наше переконання, повинні враховуватись під час формування змісту й технологій проведення навчальних занять з усіх предметів шкільного циклу, у тому числі й з іноземної мови.

Одним із таких засобів навчання є дидактична гра. Учні початкової школи активно грають, але характер цієї гри може змінюватись під впливом навчання (В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, Т.В. Косма та ін.). Діти пізнають навколишній світ у процесі навчальної діяльності й, зокрема, у дидактичній грі. За нашими спостереженнями, особливо їм подобається гра за ролями, у процесі якої вони обирають поведінку (у тому числі й мовленнєву) певного персонажу, чи уявної особи. Останній чинник можна широко використовувати у процесі навчання іноземних мов. Якщо діти охоче вживаються у різні образи, то відповідним чином можна побудувати процес навчання, задовольняючи дитячу потребу грати, пропонуючи їм різного виду дидактичні ігри.

Окрім того, за нашими припущеннями, існує взаємодія між дидактичною грою, навчальною діяльністю та розвитком психічних процесів у молодшому шкільному віці

Її можна представити у вигляді схеми.