Сторінка
3

Дидактична гра як засіб навчання іноземних мов молодших школярів

Сформульовані у дослідженні теоретичні положення і висновки, одержані експериментальні дані дозволяють осмислити ефективність застосування дидактичної гри у навчанні іноземних мов молодших школярів та прогнозувати доцільні напрями її дальшого вдосконалення.

Розроблену педагогічну технологію дидактичної гри у навчанні іноземних мов молодших школярів упроваджено у навчальний процес Кагарлицького районного ліцею, Кагарлицької ЗОШ І-ІІІ ступенів №1, Слобідської ЗОШ І-ІІІ ступенів, Переселенської ЗОШ І-ІІІ ступенів Київської області (Довідка №04/22-147 від 25.05.2006 р.), Першої міської гімназії м. Черкас (Довідка №02/26-345 від 29.05.2006 р.), Нововолинського навчально-виховного комплексу „спеціалізована школа І-ІІІ ступенів - колегіум" (Довідка №1364 від 29.05.2006 р.).

Вірогідність результатів наукового дослідження забезпечено комплексним використанням методів і методик, адекватних меті й завданням дисертації, якісним та кількісним аналізом одержаних даних, результатами експериментального навчання, використанням методів математичної статистики.

Апробація результатів наукового дослідження. Основні положення і результати наукової роботи викладено на засіданнях лабораторії навчання іноземних мов Інституту педагогіки АПН України (2002–2006), науково-практичних конференціях і семінарах: "Використання сучасних технологій у навчанні іноземних мов" (Київ, 2002), "Актуальні проблеми теорії та практики навчання іноземних мов та літератури" (Херсон, 2002), "Зміст і технології шкільної освіти" (Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2005), а також на семінарах для учителів іноземних мов (м. Кагарлик, Київської області, 2003–2006).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 6-ти одноосібних публікаціях, чотири з яких – у фахових виданнях, затверджених ВАКом України та у тезах двох наукових конференцій.

У цьому розділі аналізуються чинні підходи до використання дидактичних ігор у процесі навчання іноземних мов молодших школярів; розглядаються принципи, на основі яких конструюється навчальний процес і які є найбільш значущими під час застосування дидактичних ігор на уроках іноземних мов у початковій школі; досліджуються проблеми класифікації цього засобу навчання, його функції у навчально-виховному процесі та можливості дидактичної гри для розвитку уваги, уяви, фантазії, мислення, роботи пам’яті, пізнавальної та комунікативної ініціатив учнів молодшого шкільного віку.

Поняття дидактичної гри у науковій літературі

Визнання на державному рівні доцільності вивчення іноземної мови з другого класу загальноосвітньої школи підтверджує вагомість цього навчального предмета для реформування змісту початкової освіти, його значення для реалізації перспективних завдань розвитку особистості: підвищення рівня освіченості, загальної культури, формування готовності до міжнаціонального та міжкультурного співробітництва, сприяння практичному оволодінню іноземною мовою. Крім того, такий підхід змушує замислитися над завданнями раннього навчання іноземних мов й можливостями їх реалізації. Серед завдань, які потребують розв’язання, є вибір ефективних і оптимальних засобів навчання молодших школярів. Одним із них є дидактична гра, яка на межі дошкільного і молодшого шкільного віку залишається домінантним видом діяльності дітей цієї вікової категорії.

Поняття "гра" досить багатогранне. З точки зору психологів і фізіологів, вона є основною формою активної діяльності дитини, покликаною задовольняти її біологічні потреби:

реалізувати вихід надлишкової енергії та бажання стати лідером;

проявити себе як особистість;

перевірити власні можливості у колективній діяльності;

певним чином виявити себе серед ровесників;

задовольнити потребу у відпочинку тощо (П.П. Блонський, Л.І. Божович, Д.Б. Ельконін, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв та ін.).

Гра як засіб підготовки учнів до вивчення нового – це інструмент розв’язання суперечностей між характером мотивацій, пізнавальною спрямованістю особистості та об’єктивною необхідністю оволодіння новими знаннями, між сприйняттям явищ та усвідомлення їх як наукових фактів, між знаннями, що мають учні, і тими, що повинні бути, між усвідомленням окремого і загального, елементарного та систематичного.

О.М. Леонтьєв зазначав, що у процесі діяльності дитини виникає протиріччя між бурхливим розвитком у неї потреби взаємодіяти з предметами, з одного боку, та способами реалізації цієї взаємодії – з іншого. Вона намагається сама виконати певні дії, але не володіє тими операціями, які потрібно здійснювати відповідно до реальних предметних умов реалізації цих дій. Це протиріччя може бути розв’язане лише в одному виді діяльності, а саме – у грі. Тільки в ігровій діяльності необхідні операції можуть бути замінені іншими операціями, а її предметні умови – іншими предметними умовами, причому зміст самої дії зберігається. Гра, на думку Д.Б. Ельконіна, сприяє розвитку: мотиваційної сфери дитини, розумових дій, довільної поведінки, а також засобом пізнання дитиною навколишнього світу.

Гра – форма вільного самовиявлення людини, яка передбачає реальну відкритість світу можливого й розгортається або у вигляді змагання, або у вигляді зображення (виконання репрезентацій) якихось ситуацій, станів.

С.У. Гончаренко зазначає, що ігрова діяльність – різновид активної діяльності людини (дитини), у процесі якої відбувається оволодіння суспільними функціями, відносинами та рідною мовою як засобом спілкування. Це дитяче моделювання соціальних відносин. Правильне та вміле керівництво ігровою діяльністю з боку дорослих формує емоційну, моральну та інтелектуальну сфери дитини, розвиває її уяву, сприяє фізичному вдосконаленню, виховує волю до дії та здатність до гальмування – якості, необхідні людині в трудовій і суспільній діяльностях.

Явище гри здавна привертало увагу вчених-філософів, психологів, педагогів, мистецтвознавців, методистів тощо. Можливо, така різногалузевість вивчення призвела до того, що сьогодні єдиного визначення гри ми не знаходимо, оскільки його наявність мала б свідчити про розуміння природи цього явища, а саме це і є в наш час основною проблемою для вчених, які досліджують феномен гри.

Ще давньогрецькі натурфілософи (Арістотель, Сократ) обґрунтували значення активного і самостійного оволодіння дитиною знаннями, яке відбувається у процесі гри. Платон першим почав розглядати дитячі ігри як засіб підвищення ефективності навчання, пізнавальної активності учнів, формування у них соціальних якостей і бажання систематично трудитися.

Філософське поняття такого явища як "гра" було ґрунтовно досліджено голландським ученим Й. Гейзінгом [54]. Він припускав, що гра виникла раніше, ніж культура, оскільки наявність культури можлива лише у людському суспільстві, а тварини зовсім не чекали людину, яка навчила б їх гратися. Окрім того, дослідник указував на те, що всі відомі концепції гри орієнтуються на один із основних філософських напрямів – ідеалізм чи матеріалізм. Ідеалісти вважали, що гра – це породження душі, яке сприяє розвитку і прояву піднесеності особистості. Матеріалісти розглядали гру як своєрідну репетицію трудових стосунків і суспільних відносин.