Сторінка
1
Перед учителем поставлено важливе завдання – здійснювати розвиток гармонійної компетентної особистості. Змінюються орієнтири освіти – змінюється й учитель, цілі та завдання його освітньої діяльності.
Немає сумніву, що проблема ефективності, результативності педагогічного процесу може бути розв’язана лише за умови забезпечення високої компетентності та професійної майстерності кожного педагога, що є предметом багатьох актуальних досліджень, аналіз яких наведено у статті.
Учитель учиться все життя. Рівень професійної компетентності вчителя – це його знання, уміння, особистий досвід. Бути компетентним означає бути здатним мобілізувати в певній ситуації отримані знання й досвід. Але професійна компетентність учителя потребує постійного розвитку й удосконалення.
Метою даної статті є дослідження теоретичних аспектів розумової сутності педагогічної компетентності викладача іноземної мови. Визначення основних змістовних характеристик досліджуваного поняття.
Досягнення поставленої мети доведено у викладі основного матеріалу.
До галузей розвитку компетентностей належать здібності, постійна робота, турбота про здоров'я, культура, політика, охорона навколишнього середовища тощо.
Зарубіжні науковці визначають «компетентність» у галузі професійної освіти як сполучення шести її складових:
Концептуальної (наукової) – розуміння теоретичних основ професійної діяльності;
Інструментальної – володіння базовими професійними вміннями;
Інтегрованої – здатність поєднати теорію і практику під час вирішення професійних проблем;
Контекстуальної – розуміння соціального і культурного середовища, у якому здійснюється професійна діяльність;
Адаптивної – уміння передбачити зміни й заздалегідь бути до них готовим;
Комунікативної – уміння ефективно використовувати письмові й усні засоби в міжособистісному спілкуванні.
Компетентність – досвідченість у певній галузі, якомусь питанні; повноважність, повноправність у розв’язанні якоїсь справи; поінформованість, обізнаність; авторитетність; коло повноважень (прав і обов’язків) певного органу чи посадової особи, установлених статусом (або іншими положеннями) установами, закладу.
У вітчизняній науковій школі також досліджують структуру професійної компетентності й виділяють такі види педагогічної компетентності:
Спеціальна – у галузі дисципліни, що викладається;
Методична – у галузі засобів формування знань, умінь і навичок;
Психолого-педагогічна – у сфері навчання;
Диференційовано-педагогічна – у галузі мотивів, здібностей, спрямованості тих, кого навчають;
Аутопсихологічна – рефлексія педагогічної діяльності;
Загальнокультурна;
Валеологічна;
Комунікативна;
Діагностична;
Соціальна;
Особистісна;
Компетенція у сфері інформаційних технологій.
Професійна й педагогічна компетентність стали предметом активного дослідження науковців лише з 90-х років минулого століття, що пов’язано, насамперед з визнанням у провідних країнах світу (США, країни західної Європи) значної ефективності компетентнісного підходу у загальній і професійній освіті.
А. Маркова вважає, що компетентність – це поєднання психічних якостей, психічних станів, що дає змогу діяти самостійно й відповідально, оволодіння людиною навичками і вміннями виконувати трудові функції. Дослідниця обґрунтовує, що поняття «компетентність» конкретної особи вужче, ніж професіоналізм. Людина може бути професійною у своїй галузі, але не бути компетентною у вирішенні професійних питань.
Ми вважаємо, що базовим утворенням, котре змістовно включає в себе педагогічну компетентність викладача іноземної мови є професійна компетентність. При цьому ми спираємось на думку В. Сластьоніна, який вважає, що поняття «професійна компетентність» характеризує єдність теоретичної й практичної підготовленості вчителя до педагогічної діяльності і констатує його професійність.
Більшість учених, як вітчизняних, так і зарубіжних, сходяться на думці, що професійна компетентність педагога визначається професійними знаннями і вміннями, ціннісними орієнтаціями в соціумі, мотивами його діяльності, культурою, що виявляється у мові, стилем спілкування, загальною культурою, здібністю до розвитку свого творчого потенціалу, а також володінням методикою викладання предмету, здатністю розуміти і взаємодіяти із студентами, пошаною до них, професійно значущими особистими якостями. Відсутність хоча би одного з цих компонентів руйнує всю систему і зменшує ефективність діяльності педагога.
Ми враховуємо думку В. Лозової, що компетентність викладача має «інтегративну природу, що її джерелом є різні сфери культури (духовної, громадської, соціальної, педагогічної, управлінської, правової, етичної, екологічної тощо), вона вимагає значного інтелектуального розвитку, включає аналітичні, комунікативні, прогностичні та інші розумові процеси».
Враховуючи, що педагогічна діяльність є основним видом професійної діяльності викладача іноземної мови, педагогічна компетентність, на думку І. Колєснікової, є професійно-особистісною характеристикою, яка визначає готовність і здатність виконувати педагогічні функції у відповідності з прийнятими в соціумі нормами, стандартами, вимогами. Отже, предмет дослідження виражає те загальне, що притаманне історично-конкретному носію педагогічної професії, що робить його причетним до педагогічного співтовариства і певної педагогічної культури, цінностей педагогічної діяльності.
Узагальнюючи вищеназвані підходи, ми вважаємо можливим обґрунтувати власне визначення педагогічної компетентності викладача іноземної мови, як цілісне утворення у цілісній професійній структурі особистості, що є одним із проявів його професіоналізму, показником сформованості професійно необхідних якостей і характеристик на засадах системи теоретичних знань і практичного досвіду, що зумовлюють достатній та високій рівень готовності до здійснення педагогічної діяльності, забезпечують високий рівень самоорганізації.
Ми враховуємо думку О. Овчарук, яка досліджуючи теоретичні засади компетентісного підходу у вітчизняній освіті, визначає такі загальні навчально-інформаційні вміння та навички:
Швидко актуалізувати й відтворювати потрібну інформацію;
Самостійно шукати нову інформацію з різних джерел;
Вміння користуватися інформаційно-комунікативними технологіями;
Користуватися каталогами, складати бібліографію;
Користуватися різноманітною довідковою літературою;
Працювати з графіками, схемами, таблицями, картинами;
Знати й застосовувати прийоми швидкого читання;
Використовувати прийоми розуміння тексту;
Досконало застосовувати загально мовленнєві вміння й навички.
Вважаємо, що названі вміння й навички мають бути характерними для педагогічної компетентності будь-якого викладача. Втім, особливості педагогічної культури викладача саме іноземної мови визначаються специфікою професійної діяльності та власне фахового предмета.
Характеризуючи специфіку предмету «іноземна мова», слід зазначити, що процес навчання йому здійснюється в руслі культурологічного, лінгвістичного, лінгвокраєзнавчого, комунікативного і ситуативно-тематичного підходів. Це висуває ряд важливих вимог до педагога у сфері іноземної мови, а саме – бути джерелом достовірних і коректних знань з предмету, носієм іншомовної культури, організатором продуктивної ситуативно-тематичної комунікації, що призводить до розвитку і виховання особистості студентів в цілому і дозволяє виробити особистісні сенси суб’єктів навчально-виховного процесу у ВНЗ і оцінити всю організовану діяльність.
1 2
Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»:
Система педагогічних наук їх та зв’язок з іншими науками
Розвиток функціональних особливостей пам'яті в процесі навчальної діяльності молодшого школяра
Реформування освітньої галузі в наш час
Соціалістичний канон української культури
Роль родинного виховання у формуванні особистості дітей з інтелектуальною недостатністю