Сторінка
1

Розвиток зв'язного мовлення

Актуальною проблемою сучасної дошкільної освіти є проблема розвитку зв’язного мовлення у дошкільників.

Мова – це основний засіб спілкування і порозуміння між людьми. Від знання рідної мови, вміння нею користуватись залежить внутрішня культура особистості, її моральні засади, суспільні та естетичні ідеали.

Тому виховання особистості неможливе без опори на знання рідної мови, зокрема її словника, граматики та зв’язного мовлення. Рідна мова є загальною основою навчання і виховання дітей у дитячому садку. Оволодіння рідною мовою як засобом пізнання є найбільш вагомим досягненням дошкільного дитинства. Адже психофізіологами доведено, що саме дитячий вік (до 6-7 років)є найбільш сприятливим для оволодіння рідною мовою. Важливим напрямком роботи сучасних дошкільних закладів освіти є формування зв’язного монологічного мовлення дітей, яке порівняно з діалогічним вимагає більш складних умінь. За допомогою добре розвиненого зв’язного мовлення дитина навчається чітко та ясно мислити, легко встановлювати контакт з оточуючими .

Становлення, розвиток і формування зв’язного мовлення дошкільників було предметом дослідження вчених різних галузей: психологія (Л.Виготський, О.Лурія, Г.Леушина, С. Рубійштейн), психолінгвістів (М. Рождественский, Л.Щерба), педагогів (В.Захарченко, Е.Короткова, Н.Кузіна, Є. Тихеєва), лінгводидактів (А. Богуш, Д.Фесенко, О. Біляєва, Л.Паламар).

Досліджено такі аспекти зв’язного мовлення дітей дошкільного віку: навчання розповідання за дидактичними картинками (Е.Струніна. Н.Смольнікова, Н.Виноградова), іграшками (А.Бородич), навчання описових розповідей (В.Гербова, С.Ласунова), переказування художніх творів (Р.Боша, О.Лещенко, Н. Маліновська, Н.Орланова), навчання творчих розповідей(Л.Березовська,Н Водолага,Л.Ворошніна, Н.Гавриш).

Аналізуючи мовленнєву діяльність, психологи та психолінгвістики виділяють такі основні види, як слухання, говоріння, читання, письмо. Говоріння і письмо – це види мовленнєвої діяльності, пов’язані з усною та писемною формую. Зв’язне мовлення – це процес, мовленнєва діяльність і певний продукт мовленнєвої діяльності. Для старшого дошкільного віку характерним є слухання і говоріння, які здійснюються в усному зв’язному мовлені.

Основна функція зв’язного мовлення – комунікативна. Вона здійснюється у двох основних формах – діалозі та монолозі. Кожна з форм має свої особливості, які визначають характер спеціальної методики їх формування.

Монологічне мовлення є відносно розгорнутим видом мовлення. Воно вимагає більшої напруженості пам’яті, уваги до змісту і форми мови. Монологічне мовлення спирається на мислення, яке логічно більш послідовне, ніж у процесі діалогу.

В основі монологічного розгорнутого мовлення лежить і самостійний мотив, і самостійний задум, які повинні бути достатньо стійкими, визначити утворення програми активного самостійного мовленнєвого висловлювання. Якщо внутрішній мотив відсутній, або якщо у суб’єкта порушена мотиваційна сфера, або якщо первинний задум не утримується,самостійне розгорнуте монологічне мовлення не може бути реалізоване, хоча прості форми діалогічного мовлення зберігаються. Фрази які включені у склад розгорнутого мовленнєвого висловлювання, завжди даються у певному практичному або мовленнєвому контексті, який повинен відповідати не тільки задуму того, хто говорить, але й ставленню до цього висловлювання того, хто слухає.

Висловлювання, яке складається з кількох речень, і має певну змістовну і структурну завершеність називають текстом. Це фактично сукупність речень, що пов’язані і змістом, і мовними засобами. У кожному наступному реченні використана попередня інформація, що і становить змістовний зв'язок між його частинами. Мовні засоби тексту – узгодження форм часу і способу дієслів, займенники, синоніми, сполучники.

Для досягнення зв’язності мовлення необхідно формувати у дітей такі уміння:

· Уміння розуміти і усвідомлювати тему;

· Визначати її межі;

· Відбирати необхідний матеріал;

· Розташувати його у необхідній послідовності;

· Користуватися засобами мови у відповідності з літературними нормами і завданнями висловлювання ;

· Будувати мовлення обумовлено і довільно.

Крім цього, важливо повідомити дітям елементарні знання про будову тексту і способи зв’язку речень.

За функціонально-смиловим призначенням тексти поділяються на два типи: розповідь, опис, міркування.

У тексті-розповіді відтворюється хід зображуваних подій, викладається, як розвивалася подія. Текст-опис створює загальне уявлення про явище, предмет. Текти-міркування на початку містять тезу, а далі доведення чи спростування.

1. Мета: розробити методику розвитку у дітей старшого дошкільного віку структури зв’язного висловлювання.

2. Об’єкт дослідження: навчально-мовленнєва діяльність старших дошкільників.

3. Предмет дослідження: процес навчання старшого дошкільного віку зв’язного висловлювання.

4. Завдання дослідження:

1. Вивчити стан проблеми розвитку структури зв’язного мовлення дітей в умовах дошкільного закладу.

2. Розробити апробувати методику розвитку у старших дошкільників структури зв’язного висловлювання.

3. Методичних підходів до розвитку у старших дошкільників структури зв’язного висловлювання.

Гіпотеза дослідження: розвиток структури зв’язного висловлювання у дітей старшого дошкільного віку відбуватиметься успішно, якщо забезпечити: свідоме засвоєння дошкільниками елементарних знань про текст і на цій основі оволодіння способом побудови відповідного висловлювання; формування емоційно-позитивного фону занять; здійснення індивідуального підходу у навчанні.

Експериментальна база досліджень – дослідження проводилося у старшій групі ДНЗ №23 "Берізка" м. Рівного.

Особливості зв’язного мовлення у дошкільному дитинстві

Провідну роль у процесі мовленнєвого розвитку дошкільників відіграє розвиток зв’язного мовлення, оскільки доведено (С. Рубінштейн, А.Леушина), що не слово, а саме речення(зв’язне висловлювання) є комунікативною одиницею мовлення. Аналізуючи мовленнєву діяльність психологи та психолінгвісти виділяють такі її основні види, як слухання, говоріння, читання, письмо. Говоріння і письмо – це види мовленнєвої діяльності, пов’язані з усною та писемною формою. Навчання усного та писемного мовлення називається розвитком зв’язного мовлення.

Зв’язне мовлення – це процес, мовленнєва діяльність і певний продукт мовленнєвої діяльності. Доведено,що для старшого дошкільного віку характерними є слухання і говоріння, які здійснюються в усному зв’язному мовленні.

У новому тлумачному словнику української мови слово "зв’язний" пояснюється як послідовний, логічний хід думок.

Зв’язне мовлення – це розгорнутий виклад певного змісту,який відбувається логічно, послідовно і точно, граматично правильно і образно. Ступінь зв’язності мовлення насамперед залежить від його завдань, ситуації, в якій відбувається спілкування, та від його змісту.

Зв’язне мовлення – це мовлення, яке може бути цілком зрозуміле на основі його власного предметного змісту. Основна функція зв’язного мовлення – комунікативна. Воно здійснюється у двох основних формах – діалозі та монолозі. Кожна з форм має свої особливості, які відзначають характер спеціальної методики їх формування.