Сторінка
3

Розвиток зв'язного мовлення

Зокрема текст – це продукт, результат мовленнєвої діяльності, синонім термінів "висловлювання" та " зв’язне мовлення". Він має свою тему – задум; певну завершеність; синтаксичну, композиційну та логічну внутрішню будову. У процесі загальномовленнєвого розвитку дитина засвоює мову від близьких дорослих, наслідуючи їх або інтуїтивно вдаючись до методу спроб та помилок. Це спонукає її до пошуку, коли відбувається своєрідне пристосування до умов та мети цієї діяльності – так утворюється мовна навичка. Надалі мова засвоюється вже усвідомлено, набута навичка автоматизується і входить у складнішу дію, її ми називаємо власне мовленням.

Здійснюючи когнітивну мовну підготовку дошкільників, доцільно,насамперед, виробити в них елементарні вміння спостерігати й аналізувати явища мови. Для цього треба поступово вчити дітей розуміти зміст істотних ознак, мовленнєвих понять (мовних одиниць), щоб кваліфіковано підвести до глибинного усвідомлення їх у школі. Зауважимо: когнітивна мовна підготовка не є прямим вивченням мови: це пропедевтика наукових знань про неї, поступове привчання об’єктивувати звуки, слова, речення, тексти. Текст є одиницею мови, її найвищим рівнем поняття після звуків мовлення(фонем), морфем, слів, словосполучень і речень. Крім цього, він є також основною одиницею мовлення, що виражає завершення висловлювання.

В останні десятиліття в лінгвістиці активно розробляється теорія тексту, яка дає можливість методистам трансформувати її для розробки методики навчання дітей усних і письмових висловлювань, для вироблення в них спеціальних комунікативно – мовленнєвих умінь, що ґрунтуються на теорії тексту. Це вміння визначати найважливіші текстові характеристики і враховувати їх при побудові власних висловлювань. На сьогодні не тільки сучасні теоретичні дослідження, а й досить широка практика довели доцільність і можливість ознайомлення дошкільників з поняттям "текст" та деякими його ознаками.

Враховуючи, що діти дошкільного віку оволодівають лише усним мовленням (яке набуває ознак писемного в ситуації, коли дитина свідомо довільно надиктовує дорослому певний текст, піклуючись про його відповідне оформлення),спеціалісти з лінгводидактики останнім часом послуговуються терміном "дискурс", який характеризує продукт саме усного мовлення. Науковці визначають дискурс як зв’язний текст у поєднанні з екстралінгвістичними (прагматичними, соціокультурними, психологічними) чинниками, тобто текст, узятий у процесуальному контексті (О.Мельничук).

У процес реалізації мовленнєвої діяльності додають зв’язні відповіді на поставлені запитання. Результатом цієї діяльності є текст (продукт мовлення,що використовується як синонім до слова висловлювання, переважно писемного). Вивчення української мови в школах усіх типів спрямоване на формування в учнів уміння правильно передавати думки в усній чи писемній формі,тобто компонувати текст. Тому основу розробки розвитку зв’язного мовлення складає теорія лінгвістики тексту. Вихователь, який прагне систематично і цілеспрямовано розвивати мовлення дошкільників, повинен бути обізнаний з найголовнішими досягненнями лінгвістики і враховуючи їх, організувати роботу по засвоєнню способів творення тексту, зв’язку його частин, частотні вживання одиниць різних рівнів мови залежно від стилю мовлення, відповідних життєвих ситуацій.

Поняття "текст" належить до багатогранних мовних явищ. Це зумовило появу в сучасній мовознавчій літературі різних його тлумачень: складне синтаксичне ціле, синтаксична єдність, компоненти тексту, контекст. Підпорядковуючи визначення цього терміна провідній меті навчання рідної мови в дитячому садку – навчити дошкільників самостійно будувати зв’язні висловлювання, можна зупинитися на трактуванні його, сформульованому більшістю методистів: текст – це одиниця вищого, ніж речення, порядку; об’єднання кількох речень, що характеризуються смисловою структурною, граматичною завершеністю і відповідним ставленням мовця до змісту висловлювання.

Текст може бути надрукований, написаний чи зафіксований на магнітофонній стрічці, платівці, в пам’яті або імпровізований усно. Але незалежно від форми вираження він завжди повинен мати смислову цілісність, завершеність, взаємозв’язок і взаємообумовленість усіх його компонентів. Ці основні ознаки тексту притаманні не лише творам великого розміру(роман, повість, монографія), а й невеликим зв’язним висловлюванням, які використовуються як дидактичний матеріал на мовленнєвих заняттях у ДНЗ та на уроках мови в школі.

Загальновідомо, що основою будь-якого тексту є його семантика, пов’язана, насамперед, з поняттям тема. Кожен текст, висвітлюючи якусь тему, містить певний обсяг фактів, певну інформацію. Те про, що говориться в тексті, називається темою. Вона найчастіше відображена у заголовку. Тема – ознака будь якого тесту. Крім того, в тексті є основна думка, те головне, заради чого твориться текст. Зміст - конкретна реалізація теми. Ідея - головна думка твору. Правильно оформлений текст завжди відзначається цілісністю теми, змісту й головної думки. У ньому теза виражається через систему інших думок (суджень) їх послідовність і взаємозв’язок.

Текст є засобом відтворення зв’язного мовлення. Завдання і зміст монологічного мовлення в дошкільному закладі визначаються особливостями розвитку зв’язного мовлення дітей та особливостями зв’язного висловлювання. Будь-яке зв’язне монологічне висловлювання характеризується низкою ознак, як-от: цілісність(єдність теми, відповідність усіх мікротем головній думці); структурне оформлення (початок,середина, кінець); зв’язність (логічні зв’язки між реченнями); плавність(відсутність подовжених пауз у процесі висловлювання).

Для досягнення зв’язності необхідно формувати у дітей такі уміння: уміння розуміти і усвідомлювати тему, визначити її межі, відбирати необхідний матеріал, розташувати його у необхідній послідовності,користуватися засобами мови у відповідності з літературними нормами і завданнями висловлювання. Крім цього, важливо повідомити дітям елементарні знання про побудову тексту і способи зв’язку речень. Велику роль в організації зв’язного висловлювання відіграє інтонація,тому формування уміння правильно використовувати інтонацію окремого речення сприяє оформленню структурної єдності смислової завершеності тексту в цілому.

Структура тексту. Текст складається з трьох структурно-смислових частин: зачину, основної частини, і кінцівки. Знання цих частин важливе для формування вмінь будувати власні висловлювання. Структурні компоненти тексту-розповіді – зав’язка, розгортання подій, кульмінація та розв’язка. Вони прямо співвідносяться з одиницями тексту - зачин, основна частина і кінцівка.

Перше речення – зачин, стисло називає предмет (тему) висолювання, вводять у ситуацію мовлення. Наступні ж речення становлять основну частину тексту – розробку, виклад та реалізацію теми.

Вони конкретизують, пояснюють, розгортають думку, накреслену зачином, так що ми наочно уявляємо зображені події,предмети, явища. Заключне речення інтонаційно завершує повідомлення, підкреслює подальший розвиток.