Сторінка
4
Отже, думка, що цементує групу взаємозв’язаних речень, переходить із речення у речення, кожне наступне речення повторює частину попереднього і додає щось нове про предмет висловлювання. Проникнення частини попереднього речення в наступне забезпечує смисловий зв'язок між ними, який передається різними мовними засобами. Зачин і кінцівка нерідко добре співвідносяться між собою за змістом та основною метою. Завершеність тесту залежить від наявності та відсутності в ньому кінцівки.
Зв’язність тексту - це одна з найважливіших категорій лінгвістики тексту. Вона полягає у наявності зв’язків між окремими реченнями, абзацами та складовими частинами. Отже, ознайомлення з текстом допоможе досягненню найголовнішої кінцевої мети розвитку мовлення – навчити старших дошкільників будувати зв’язні висловлювання, які були б зорієнтовані на тему, мету, адресата висловлювання і враховували б ситуацію.
Характеристика різних типів текстів
За функціонально - смисловим призначенням тексти поділяються на три типи: опис, розповідь, міркування. У тексті-розповіді відтворюється хід зображувальних подій, викладається, як розвивалася подія. Текст-опис створює загальне уявлення про явище, предмет. Текст-міркування на початку містять тему(твердження), а далі – доведення чи спростування.
Розповідь – це повідомлення про події, що розгортаються в часі. Головна увага тут надається фактам, подіям, переживанням. Матеріал у ній викладається на основі тих смислових зв’язків, які підказані життєвою ситуацією. У розповіді діють персонажі, а також може бути і діалог. Структура розповіді жорстка, вона вимагає певної послідовності, не дозволяє перестановок. Загальна схема розповіді така: початок дії, розвиток дії, кінець події. Дошкільників із порушеннями мовлення навчають двом основним типам монологів – самостійній розповіді та переказу, здебільшого на основі наочності. У першому випадку дитина навчається відбирати зміст для висловлювання і оформлювати самостійно, в іншому, матеріалом для висловлювання слугує художній твір.
Композиційні схеми опису та розповіді в свою чергу визначають і мовні засоби, за допомогою яких розкривається зміст. Розповідь завжди насичена іменниками та дієсловами. Здебільшого використовують наявні слова, які вказують на послідовність виконуваних(або виконаних) дій: спочатку, потім, тоді, після цього, пізніше, наступного дня.
Прийоми навчання розповідання в загальній педагогіці виділені у працях Є.Тихеєвої, Є.Фльоріної, М.Кроніної, О.Ушакової, Н.Орланової, А.Богуш та інших і апробовані у багаторічній практиці. У спеціальній педагогіці своєрідність використання прийомам навчання різним видам монологічного мовлення розкрита в роботах В.Глухова, С.Миронової, І.Марченко.
Поєднане розповідання . Цей прийом передбачає поєднану побудову коротких висловлювань, коли вихователь починає фразу, а дитина її закінчує. Зразок розповіді – це короткий живий опис предмета або викладення будь - якої події, яке є доступним дітям для наслідування і запозичення. Він також використовується на перших етапах навчання дітей монологічного мовлення. Зразок підказує дитині орієнтовний зміст, послідовність і структуру монологу, його обсяг, полегшує підбір словника. Зразок належить до прямих форм навчання і використовується на початку заняття і за його ходом для корекції дитячих розповідей.
План розповіді - це 2-3 питання, які визначають її зміст і послідовність. Спочатку він використовується разом із зразком, а потім стає провідним прийомом навчання. План розповіді використовується у всіх видах розповідання. На початкових етапах проводиться колективне, разом з вихователем,складання плану майбутньої розповіді.
Колективне складання розповіді здебільшого використовується на початкових етапах роботи над зв’язним монологічним мовленням. Діти продовжують речення, розпочаті вихователем чи дітьми. Цінність цього прийому полягає в тому, що він дозволяє наочно уявити весь механізм складання зв’язного тексту, активізувати мовлення всіх дітей.
Складання розповіді по частинах є різновидом колективного розповідання. Кожен з оповідачів утворює частину тексту, а потім різні частини за допомогою вихователя об’єднуються в єдине ціле. Цей прийом доречно використовувати під час складання розповіді за багатофактурними картинами, під час переказу літературних творів.
Таким чином, прийоми навчання зв’язного розповідання достатньо різноманітні. Вони використовуються в залежності від етапу навчання, виду розповіді і завдань, рівня мовленнєвих умінь і навичок дітей, їхньої активності і самостійності.
Опис – це висловлювання про певні властивості предмета чи явища. В описі дається характеристика предметів,людей, явищ, природи шляхом перерахування їх основних,суттєвих ознак. Найголовніше в описі – дати точне і яскраве уявлення про предмет. В описі спочатку називається об’єкт, потім іде характеристика суттєвих і другорядних ознак, якостей, дій. Завершує опис підсумкова фраза, яка виражає оцінне ставлення до предмета. Структура опису не "жорстка", дозволяє варіювати, переставляти місцями його компоненти. Для такого тексту часто використовується променевий зв'язок, коли називається предмет, а потім кожна якість або ознака предмета , як промінець,приєднується до характеристики предмета. У дошкільному закладі дітей навчають описувати картинки, іграшки, предмети, явища природи, людей. Опис є основою зв’язної розповіді.
Основним завданням опису є створення словесного образу об’єкта, при цьому ознаки об’єкта розкриваються у певній послідовності. Опису притаманні основні характеристики зв’язного розгорнутого висловлювання: тематична і структурна єдність, адекватність змісту поставленому комунікативному завданню, довільність, плановість і контекстність викладу, логічна завершеність, граматична зв’язність. Описи сприяють сенсорному розвитку дітей, розвитку психічних процесів мислення, уяви, уваги, пам’яті, спостережливості. Діти вправляються в розумових операціях, аналізу, синтезу, порівняння, навчаються помічати красу та своєрідність кожного предмета, явища, а їхні уявлення стають дедалі більш цілісними, яскравими, естетично оформленими. Вони навчаються уміння виділяти та співвідносити суттєві ознаки предметів, використовують для їх позначення необхідні лексеми, речення відповідної структури, об’єднують речення у зв’язне послідовне повідомлення. В описах, як правило, немає дійових осіб, отже, немає і прямого мовлення, а діти вправляються у використанні прикметників, епітетів, порівнянь.
Основний зміст опису – виділення характерних ознак якогось предмета, іграшки, явища, події і словесне відображення їх. Розповідь повинна бути послідовною, логічною: спочатку дитина повинна розповісти про головне, суттєве, а потім поступово додавати другорядні деталі предмета, котрий описує.
У загальній та спеціальній літературі розглядаються різноманітні методики навчання дошкільників складання описів – фактичних, порівняльних, творчих (К.Аніканова, Н.Виноградова, І.Марченко). Навчання зв’язного описового мовлення дітей здійснюється поетапно і складається з таких основних видів роботи: