Сторінка
1
У 1896 р. М. Монтессорі закінчує університет і стає першою в Італії жінкою - доктором медицини. Вона могла вибирати різні шляхи, але зупиняється на самому невдячній: створює спеціальну школу, а потім і медико-педагогічний інститут для розумово відсталих дітей з бідних сімей та сиріт, де розробляє і застосовує різноманітний дидактичний матеріал, який увійшов в історію як "золотий матеріал" Монтессорі . Завдяки йому знедолені діти могли вчитися так само успішно, як і нормальні школярі.
У 1900 р. на проведеній у Римі своєрідною олімпіаді учнів початкової школи вихованці Монтессорі перевершили дітей зі звичайних шкіл з письма, рахунку та читання. Це було громом серед ясного неба. Результати багаторазово перевірялися і перевірялися, однак спростувати їх було не можна. "Справжнім дивом" назвав цю подію англійський посланник у доповіді британському Міністерству закордонних справ.
Ще більше сум'яття це подія внесло в життя М. Монтессорі. Вона залишає роботу з аномальними дітьми і присвячує свою діяльність звичайним дітям, які перебували в школах у положенні набагато гіршому, ніж її вихованці, що страждали відхиленням в розвитку.
Монтессорі хотіла будувати свою методику на спостереженнях за дитиною в природних умовах і розумінні його таким, як він є, а не тим, яким повинна стояти формується особистість в очах дорослих. З цією метою М. Монтессорі відвідує безліч початкових шкіл, уважно придивляючись до методів навчання, і все більше відчуває почуття гіркоти й розчарування. Як можна спостерігати дитини, якщо він, як автомат, виконує лише те, що пропонується викладачем! Діти не мають можливості виявляти себе, і тому зовсім неможливо пізнати справжню природу їх успішного навчання.
Так, поступово, у М. Монтессорі формується її перше педагогічне кредо: гуманна педагогіка можлива тільки тоді, коли дитині надається свобода дій, а стримують його лише в особливих випадках. Звідси вона робить закономірний висновок: якщо не можна вивчати учня, зв'язаного по руках і ногах шкільної дисципліною, то як же його можна утворювати і виховувати! Замість того щоб сприяти фізичному розвитку дитини, школа затримує його і майже не дає проявлятися вільній ініціативі. М. Монтессорі приходить до висновку, за її висловом, "глибоке, як натхнення", що методи, які застосовувалися нею настільки ефективно для навчання аномальних вихованців, можуть бути продуктивно використані і для розвитку нормальних дітей.
У 1907 р. Едуард таламо - італійський мільйонер і талановитий інженер, директор "Товариства дешевих квартир" - зважився на соціальний експеримент. Він запропонував М. Монтессорі створити в 58 переобладнаних цим товариством будівлях новий тип дошкільного закладу - денний притулок, школу для дітей, що отримала назву "Будинок дитини" (Casa dei Bambini).
На цій своєрідній "експериментальному майданчику" педагог-гуманіст розробила спеціальне середовище, навколишнє дитини, стимулюючу його природний розвиток. Діти в "Будинку дитини" знаходилися з 9 год ранку до 16 год і поєднували вільні ігри з молитвами, а різноманітну пізнавальну діяльність - зі співом. Тут все було пристосоване до того, щоб привчити дитину до самостійності та сприяти його різнобічного вдосконалення.
Система М. Монтессорі охоплює концепцію і технологію виховання й навчання дітей віком від 2,5 до 12 років. Найвищий інтерес викликають її положення, що стосуються навчання, виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.
Провідна ідея вчення М. Монтессорі полягає в необхідності створення педагогом предметно-просторового середовища, в якому дитина могла б найповніше розкрити свій внутрішній потенціал у процесі вільної самостійної діяльності. Це середовище має забезпечити розвиток кожної дитини за її індивідуальним темпом. Завдання педагога полягає насамперед у наданні дитині засобів для саморозвитку і розкритті правил їх використання. Такими засобами є автодидактичні (самонавчаючі) Монтессорі-матеріали, з якими дитина працює, спочатку наслідуючи педагога, діючи за зразком, а потім — самостійно виконуючи різноманітні вправи. На цій підставі у педагогічній системі Монтессорі можна виокремити такі ключові моменти:
1) навколишнє підготовлене середовище і вправи для розвитку моторики, сенсорики (лат. sensus — відчуття) та інтелекту;
2) педагог, який створює, готує розвивальне середовище.
Філософія виховання М. Монтессорі заснована на власних спостереженнях за дітьми, гуманістичних традиціях Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, Ф. Фребеля, які визнавали особливу значущість вродженого потенціалу дитини, її здатності розвиватися в атмосфері свободи й любові. Своєрідність педагогічної філософії М. Монтессорі полягає в тому, що дитинство, на її погляд, є не просто періодом життя, а іншим полюсом природи людини і що дорослий залежить від дитини настільки, наскільки дитина залежить від нього.
М. Монтессорі вірила у безмежні можливості дитини, яка «вступає до світу, щоб відновити людство», вважала, що дитина володіє унікальною здатністю до самобудівництва. Аналізуючи цей феномен, вона дійшла висновку, що ще до народження дитина має в собі духовний зародок — модель власного психічного розвитку, який, будучи вродженою її психічною сутністю, виявляє себе лише у процесі розвитку.
Не менш важливу роль відіграє в її розвитку всотуючий розум — здатність дитини вчитися, прагнення до навчання, реалізація яких забезпечується сприятливим навколишнім середовищем. Дитина здатна сприйняти і засвоїти будь-які об'єкти середовища (як предметного, так і соціального), наприклад просторові й часові зв'язки, соціокультурні особливості, відносини між людьми тощо. Функціонування цієї здатності обмежене в часі, але цього часу достатньо, щоб дитина отримала необхідний обсяг знань про навколишній світ. Усе це відбувається з нею на підсвідомому рівні, за участю всотуючого розуму, притаманного лише дітям дошкільного віку. Тому дорослі повинні створити для дитини таке середовище, в якому вона могла б знайти все необхідне й корисне для свого розвитку, отримати різноманітні сенсорні (чуттєві) враження, «всмоктати» правильну мову, соціально прийнятні способи емоційного реагування, раціональної діяльності з предметами, зразки позитивної соціальної поведінки. У процесі розвитку розум дитини поступово трансформується в розум дорослого. Стаючи свідомою істотою («людиною розумною»), дитина втрачає унікальну здатність мислити природно і без зусиль абсорбувати (поглинати) знання про зовнішній світ. Безсвідоме сприймання дитини дошкільного віку і свідому інтелектуальну діяльність дорослого М. Монтессорі ілюструє відмінностями між засвоєнням дитиною рідної мови та вивченням іноземної мови дорослим.
З огляду на цю здатність дитини М. Монтессорі виокремлює тимчасові фази (сенситивні періоди) її особливої сприйнятливості до конкретних аспектів навколишнього середовища. Відповідність кожного такого періоду атрибутам середовища забезпечує необхідну ефективність виховання та навчання. Знаючи про ці періоди, дорослі повинні передбачати їх настання, відповідно готуючи навколишнє середовище, засоби навчання, яких дитина об'єктивно потребує на конкретний момент. Важливо також аналізувати симптоми кожного періоду для оцінювання актуального розвитку дитини.