Сторінка
1

Теоретико-методичні засади фізичного виховання молоді у працях С. Гайдучка та братів Франків

Історія фізичної культури і спорту українців довгий час перебувала поза увагою серйозних дослідників.

Нині, будуючи систему фізичного виховання незалежної України, ми мусимо вдивлятись не тільки в майбутнє, де вже вирисовуються обриси XXI століття, але й у минуле. Саме в минулому черпаємо натхнення, знаходимо мудрість, запозичуємо досвід. Адже те, що ми переживаємо, творимо, виборюємо, вже не раз в інших історичних умовах робили наші батьки і діди. Тепер їхній досвід стає для нас доступним і, нарешті, по-справжньому беремося за його вивчення. Беремося, на жаль, занадто пізно, коли деякі важливі документи вже назавжди втрачені і встановлювати історичні факти буде нелегко.

Відсутність історичного підґрунтя, без якого не можуть бути сформовані, ідейно-теоретичні засади української фізичної культури, боляче відгукується в практиці. Бо вона, практика, досі оперта майже виключно на радянський спортивний досвід. То ж спроба продовжувати будувати спортивний СРСР в одній, окремо взятій, республіці Україна, неминуче мусить закінчитись невдачею. Бо національна культура (а спорт – це таки культура!) може і повинне розвиватись лише на національному ґрунті. А власний досвід, тобто історія вітчизняної фізичної культури є елементом цього підґрунтя.

Історія тіловиховання на українських теренах має давні й глибокі корені, традиційно пов'язана з військовою справою, побутовими й релігійними мотивами. Підвалини сучасного національного тіловиховання і спорту закладалися в тій невеличкій частині України, якій судилось на початку XX ст. стати збудником українського відродження – в Галичині. На відміну від Наддніпрянської України, де панував нічим не обмежений самодержавний режим Російської імперії, в Галичині, в умовах, конституційної Австро-Угорської монархії, протягом декількох десятиліть склались доволі сприятливі умови для потужного сплеску національного життя. Спортивно-гімнастичний рух в Західній Україні поруч з просвітянським і кооперативним рухом був одним з вагомих його складників.

Правдива історія західноукраїнських земель складна й тривалий час була в забутті. Малодосліджені є сторінки розвитку різних сфер життя на теренах краю в період до вересня 1939 р., а спортивно-гімнастичний рух в Західній Україні – одна з галузей, яку практично не зачіпали дослідники.

Беручись вивчити і проаналізувати зародження та розвиток усього спектру спортивно-гімнастичного руху на західноукраїнських землях, сподіваємося, що це додасть знань, ідей, практичного досвіду в розбудові та організації сучасної системи фізичної культури в Україні.

Територіальні межі нашого дослідження означуємо умовним терміном «Західна Україна». Це поняття природно охоплює, окрім Галичини, такі регіони, як Буковина, Закарпаття, Волинь.

Однак, через об'єктивні обставини, усі вони мали різний історичний розвиток. Тому основна увага нашого дослідження сконцентрована на розвитку спортивно-гімнастичного руху в Галичині – краї, де цей рух був найвиразнішим, найзмістовнішим, а саме на територіях сьогоднішніх Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської областей України, а також Перемищини, що тепер перебуває у складі сучасної Польщі.

Мета курсової роботи – зробити поверхневе дослідження праць видатних постатей вітчизняного тіловиховання Степана Гайдучка, Тараса і Петра Франків.

Предмет роботи – історія тіловиховання Західної України.

Об’єктом роботи є праці з теорії та методики фізкультури Степана Гайдучка, Тараса і Петра Франків.

Таким чином, дослідження історії спортивно-гімнастичного руху в Західній Україні з кінця XIX ст. до кінця 30‑х років XX ст. є достатньо важлива і актуальна проблема, що розглядає зародження, становлення й функціонування національного спортивно-гімнастичного руху в умовах боротьби за українську державність. Саме аналіз цих питань дає змогу орієнтуватися в особливостях нинішнього спортивно-фізкультурного руху, тенденціях, шляхах та перспективах його розвитку.

Штрихи біографії Степана Гайдучка та Тараса і Петра Франків

Аналіз праць відомих теоретиків та методистів не можливий без певного аналізу підґрунтя їхньої роботи. Такі основи можна знайти в деяких рисах біографії вчених. Нижче будуть наведені штрихи біографії Степана Гайдучка та Тараса і Петра Франків.

Народився С. Гайдучок 13 березня 1890 року на Львівщині, в с. Підтемному Щирецького (нині Пустомитівського) району в селянській родині. Був у сім'ї наймолодшою дитиною. Залишившись дуже рано без батька, Степан швидко привчився до самостійного життя. Після початкової школи в рідному селі, закінчив українську гімназію у Львові. Вже в старших класах гімназії заробляв на своє утримання, активно включившись у роботу спортивно-руханкового товариства «Сокіл-Батько» .

Цей період був, мабуть, найважливішим у формуванні поглядів молодого Степана Гайдучка. Юнацьке захоплення ідеями всебічного фізичного виховання стало згодом основою усього його життя. Український «Сокіл» у перші десятиліття XX ст., в час хвилі національного піднесення, став однією з найдієвіших виховних інституцій, практично зав'язком українського війська. З іншого боку, доля подарувала Степанові незрівнянного таланту вчителя.

Не останню роль у формуванні світоглядних позицій С. Гайдучка мав основоположник національної фізичної культури професор Іван Боберський. «Боберський мав на мене в гімназії найбільший вплив», – визнавав пізніше С. Гайдучок. В учнівському спортивному гуртку під орудою проф. Боберського (який вже на той час був головою львівського «Сокола»), разом з Петром і Тарасом – синами Івана Франка, набуває перших теоретичних і практичних знань провідника руханки і Степан Гайдучок.

Тоді ж починає С. Гайдучок свої перші кроки як публіцист. Він активно співпрацював з багатьма західноукраїнськими газетами і часописами. Його матеріали друкувалися – в «Ділі», «Громадському Віснику», «Новому Часі», «Раді», «Новій Хаті»; в перших спортових виданнях Галичини «Вістях з Запорожа», «Сокільських Вістях», «Нашій Батьківщині» та ін., а також в закордонних українських виданнях «Канадійський Фармер», «Український Сокіл» (Прага).

У двадцятилітньому віці С. Гайдучок вступає до Університету на медичний факультет. Щоб мати змогу заплатити за навчання і заробити на прожиття, викладає руханку в жіночих школах Українського педагогічного Товариства у Львові та в гімназії сестер Василіянок. Не покидає праці і в «Соколі-Батьку».

За пропозицією свого духовного наставника учні І. Боберського восени 1911 року утворили окремо від «Сокола» Спортивне Товариство Студентів вищих шкіл «Україна». В далекому 1911 році, коли українська національна ідея тільки формувалася, відкриття спортивного товариства з омріяною назвою «Україна», було сміливим кроком молодих студентів в процесі національного самоствердження. Серед організаторів і перших членів товариства був і Степан Гайдучок. На перших Загальних Зборах СТ «Україна» його обирають «начальником змагової комісії».

Виділявся активністю С. Гайдучок і при створенні першого на західноукраїнських землях спортивно-гімнастичного часопису «Вісти з Запорожа» (1911) – органу українського сокільства. На сторінках цього видання з'являється чимало думок, пропозицій і зауважень молодого автора.