Сторінка
1

Процес навчання діалогічному мовленню

Мовне спілкування здійснюється в формі усного діалогічного та монологічного мовлення. Обидві форми усного мовлення (діалог та монолог) мають характерні особливості і відмінності. Слід зазначити, що навчання усного мовлення варто розпочинати спершу, з розвитку навичок і умінь монологічного, переходячи до розвитку діалогічного мовлення.

Навчання усного мовлення здійснюється на основі ряду вправ. В його ході необхідно реалізовувати один з принципів комунікативного навчання.

Комунікативна діяльність включає ряд механізмів. По-перше, це змістовна організація вербального матеріалу. При навчанні іноземної мови вчитель повинен певним чином (на основі самостійної подібності організувати змістовно лексику, яка вводиться на уроці). Другим важливим механізмом в процесі оволодіння іноземною мовою являється пам’ять.

Мовленнєва діяльність є невід’ємною формою виявлення сутності людини, передумовою та частиною її як суспільної істоти. Починаючи з того моменту, коли дві людини почали взаємодіяти, вони повинні були створити собі засіб, який би сприяв їхньому порозумінню. Таким засобом стала мова.

Мовленнєва діяльність людини носить універсальний характер, адже в житті людини навряд чи знайдеться що-небудь, що не мало б відношення до мови. Між носіями мови та соціально-економічними, історичними та культурними умовами життя існує взаємозалежність в тому плані, що хоча мова й формується її носіями, але ці процесі завжди обумовлені конкретною соціально-економічною, історичною та культурною ситуацією.

Успішний розвиток комунікативного мовлення значною мірою визначається наявністю сприятливих умов. Відомо, що ми завжди більше уваги приділяємо тим питанням і тій діяльності, які відповідають нашим громадським чи особистим інтересам. Щодо іноземної мови, то вивчення її дається легко, якщо воно входить в сферу інтересів особи, яка прагне оволодіти нею. "Ми вчимось краще, коли хочемо навчитись", - сказав П. Хегболдт.

Характеристика діалогічного мовлення

Діалогічне мовлення характеризується визначними комунікативними, психологічними і лінгвістичними особливостями. Діалогічне мовлення – це об’єднання ситуативно-тематичної сукупності і комунікативними мотивами співвідношення усних висловів які послідовно виникли між двома і більше співбесідниками в безпосередньому акті спілкування. Діалогозовання – процес мовної взаємодії, який передбачає обмін реплік, недосягаючих об’ємів монологічних висловів. Під терміном “діалог” розуміється як сам процес діалогозування, так і його результат – текст. Діалог, як і любий комунікативний акт, протікає в конкретній ситуації мовлення (спілкування) і є його продуктом. Ситуація розмови (мовлення) повинна включати чотири компоненти: обставину, відношення між комунікантами, мовне бажання і сам процес діалогозування.

Діалогічній мові властиві звертання до співбесідника. Система навчання складається із таких положень.

Комунікативний напрям

Моделювання типових комунікативних ситуацій

Навчання діалогу як мовномислячу діяльність

Навчання діалогічного мовлення як форма соціального мовлення

Комплекс вправ

Мета, зміст і засоби навчання діалогічному мовленню на іноземній мові

При навчанні іноземної мови ставлять дві мети: комунікативна – формування вміння користуватися вивченням іноземної мови як засіб спілкування і науково-виховна – забезпечує загальну освіту і виховання дітей.

Включення іноземної мови в навчальний план визначається політикою правлячого класу. Термін практичне володіння мовою означає в іноземній мові формування умінь і навичок розуміння думок других людей (в усній і письмовій формах) і висловлювання своїх думок (також в усній і письмовій формах). Ціллю навчання усної мови тобто формування умінь звичок практичного володіння мовою. Ціль навчання в загально навчальних школах не може бути розвиток вміння і навичок розмовної мови, так як ця ціль не враховує конкретні умови викладання, а особливо вимагає спеціального вивчення стилю іноземної мови. В зв’язку з цим задача навчання учнів середньої школи усної мови повинна бути конкретизована по двох напрямках: в напрямку вивчення мовлення і навчання розуміння мови на слух.

До змісту навчання діалогічного мовлення відноситься той навчальний матеріал, який викладається на уроках і є основою для свідомих дій. Під змістом навчання розуміється визначені цілі і задачі визнання характеру і об’єму знань, умінь і навичок, які одержують учні того чи іншого типу школи. Таким чином зміст навчання складається із двох частин: знання з одної сторони, і вміння і навички з другої. Мовна комунікація – мовна діяльність – здійснюється з допомогою мовних сигналів, знаків. У вивченні іноземної мови таке знання є тільки необхідними передумовами для формування умінь і навичок користуванням цими знаками, бо якщо не знаючи матеріалу, неможливо навчитися користуватися ним для прийняття або передачі інформації. Таким чином першою складовою частиною змісту навчання іноземної мови є знання конкретного мовного матеріалу, лексики, граматики, фонетики, орфографії. Другою частиною змісту навчання іноземних мов є уміння і навички. Отже із вищевказаного виходить що: зміст навчання іноземної мови включає в себе: Лексичний, граматичний і фонетичний матеріал, уміння і навички усної мови, читання і письма, тексти як зразки звучної і написаної мови, тематику, на основі якої ведеться навчання усної мови їх читання, а також мовні поняття, як відсутні в рідній мові.

Успішність практичного оволодіння іноземною мовою в середній школі, залежить від того, наскільки воно мотивовано в очах учнів. Мотивація може бути природної і штучної. Природна мотивація може бути створена тільки в старших класах (VIII— X), коли учні вже засвоять основи мови і зможуть користуватися ними у своїй практичній діяльності — читати літературу іноземною мовою і слухати мова в грамзаписі, по радіо і телевізорові.

У V-VII класах мотивація повинна створюватися штучним шляхом, а саме інтересом до самого процесу навчання. Цей інтерес може включати три складових: заохочення у виді гарної оцінки, інтерес до предмета, до процесу оволодіння новими знаннями, уміннями і навичками і зв'язана з ними задоволеність отриманими результатами.

Заохочення по іноземній мові нічим не відрізняється від заохочення по інших предметах і тому не вимагає ніяких додаткових пояснень.

Інтерес до предмета «іноземна мова» має свої особливості. По інших гуманітарних предметах інтерес викликає зміст досліджуваної науки, нехай і препарованої для навчання в школі в навчальний предмет. Наука ж про мову (загальне або частка мовознавство) у школі не вивчається, а ті теоретичні зведення по фонетиці, граматиці і лексикології, що повідомляються учнем, гранично короткі і схематичні і тому, мабуть, не викликають у них великого інтересу. Але викладаючи мову, ми прилучаємо учнів і до визначеної діяльності, заняття якої може викликати інтерес в учнів, якщо вчитель застосовує відповідні методичні прийоми, і учні відчувають результати своєї діяльності. Отже, інтерес до цієї діяльності можуть викликати визначені прийоми і спеціально розроблена система вправ.