Сторінка
3

Процес навчання діалогічному мовленню

Слід зазначити, що таку форму роботи, як непідготовлена навчальна бесіда, доцільно використовувати в основному в старших класах. Це пояснюється непростою структурою навчальної бесіди як прийому, з залученням в роботу відносно складного мовного матеріалу. Проведення як умовної, так і довільної бесіди передбачає володіння учнями певними навичками і вміннями, а також володіння рядом форм висловлювання таких як ключової фрази та вирази, сталі вирази, тощо. Навчальну бесіду рекомендується проводити у другій половині уроку, оскільки на початку заняття спостерігається певна скутість учнів. Бесіда ж потребує спонтанності, ініціативності, свободи дій.

Основні методичні положення. Принципи навчання усно мовному спілкуванню іноземною мовою, що застосовуються рівною мірою для розвитку діалогічної і монологічної мови, досить докладно

освітлені в методичній літературі. Тут ми розглянемо лише деякі відомі положення стосовно до системи навчання, що пропонується в посібнику.

Комунікативна спрямованість. Це ведучий принцип навчання діалогу, як і усного мовлення в цілому. Він включає цілий ряд приватних вимог, у тому числі:

а) комплектування лінгвістично виправданого мінімуму язикового інвентарю, що забезпечує рівень комунікативної достатності;

б) оцінку кожного мовного добутку, що включається в програму, з погляду реальності його появи в природних актах усного спілкування;

в) формування ситуативно-тематичного мінімуму з урахуванням інтересів і майбутніх потреб тих, яких навчають;

г) комунікативність мовних операцій при роботі над язиковим матеріалом (у всіх випадках, коли це можливо);

д) створення визначеної системи роботи, мотивованою потребою в мовному спілкуванні досліджуваною мовою.

(Розглянутий принцип зберігає свою дієвість у будь-яких умовах. Однак оскільки мова йде про середню школу, то методику навчання ДР варто конкретизувати, більш жорстко підійти до добору лексико-граматичного матеріалу, необхідно також врахувати вікові особливості учнів, визначити цікавлячі їхні мотиви й об'єкти, що можуть бути ефективними компонентами комунікативної моделі реального спілкування в навчальних умовах.

Комунікативна спрямованість має дві основні форми реалізації. Перша — інтернаціональне спілкування.

Для вчителя однією з найскладніших проблем, пов’язаних з навчанням усного мовлення, є розвиток в учнів вміння складати діалоги, самостійно розвивати думку бесіди, змінювати текст складеного діалогу.

В методичній літературі існує два шляхи, які ведуть до самостійного діалогу: варіативність та перетворення завченого базисного діалогу та складання діалогу за окремими репліками.

Розгорнутий процес складання діалогу включає наступні фази:

1) проектування діалогу;

2) його ситуативна експозиція;

3) розвиток реплік та управління діалогом в ході його проведення;

4) фіксація складеного діалогу в пам’яті;

5) його розігрування.

На початковому етапу навчання діалогічного мовлення вчитель повинен мати повне уявлення про даний діалог. Це проект діалогу, він служить орієнтиром для направлення дій при складенні діалогу (учням він не повідомляється). На початковому етапі навчання складання діалогу вчитель прагне до того, щоб учні подавали репліки, які передбачені проектом.

Експозиція називає діючі особи, умови та обставини, в яких проходить бесіда, відношення співрозмовників до предмету бесіди. В процесі розвитку діалогічних вмінь ініціативна експозиція ускладнюється і деталізується.

Навчання діалогічного мовлення на елементарному рівні - це, в першу чергу, колективне формулювання реплік під керівництвом вчителя. З часом форми навчання парного діалогу стають більш еластичними.

Після того, як діалог складений, відбувається його фіксація в пам’яті і його розігрування. Як правило, повторне розігрування без змін швидко (зазвичай після третього повторення) призводить до послаблення інтересу учнів, зате з більшим пожвавленням проходить робота по видозміненню складених діалогів.

Навчання монологічного мовлення є одним із завдань, яке стоїть перед вчителями-предметниками в процесі розвитку мовленнєвої діяльності в загальноосвітній школі.

Якщо ми говоримо про навчання даного виду мовлення, то маємо на увазі його наступні види:

опис - розповідь про кого-небудь чи що-небудь з детальним описом його особливостей;

повідомлення - об’єктивний виклад фактів;

характеристика - розповідь про специфіку, якості кого-небудь;

біографія - розповідь про чиєсь життя в хронологічний послідовності;

розповідь: - повідомлення, яке містить сюжет;

звіт - повідомлення про результати виконаної роботи.

Необхідно, щоб школярі протягом року вчилися кожному з перерахованих видів мовлення.

При розробці тематичного плану вчитель кожен раз зазначає собі, який види мовленнєвої діяльності потрібно розвивати. Сама тема підказує вчителю вид роботи, який відповідатиме змісту вибраної ним теми. Одні тексти можуть служити для опису людини, інші - ландшафту. Є тексти, які сприяють складанню характеристики, інші допомагають скласти біографію.

В процесі навчання зв’язним видам мовлення, вчитель повинен: ставити одну конкретну і невелику ціль; поєднувати практичну та виховну мету в єдності; розвивати як усне, так і письмове мовлення. Для того, щоб роботи проходила ефективно, потрібна ретельна підготовка. Необхідно, по-перше, підібрати мовний матеріал та засоби унаочнення, по-друге, встановити, з якими труднощами учні можуть стикнутися і як їх подолати; по-третє - накреслити для себе чітку послідовність роботи в класі. Вона, як правило, буде містити наступні етапи:

1) Визначення і пояснення завдання. Повідомлення про характер заключної письмової роботи.

2) Робота над текстом, який використовується в якості опори для даного виду роботи.

3) Постановка основних питань, які сприяють розкриттю змісту тексту.

4) Створення мовної бази. Повторення пройденого матеріалу та подача нового, необхідного для виконання даного завдання.

5) Усне виконання завдання, спочатку в колективній формі, потім індивідуально.

6) Письмова робота протягом 5-15 хвилин.

7) Обговорення роботи.

8) Заключна розповідь. Після виправлення помилок вона повинна бути зроблена в швидкому темпі й без помилок.

Повідомленням вважають:

1) Повідомлення, пов’язані з роботою в класі. Учень (черговий) повідомляє про готовність класу д уроку; про відсутніх і причини їх відсутності; про домашнє завдання.

2) Повідомлення про події в класі, в школі, дома. Наприклад, прийшовши в клас, вчитель дізнається, що учні писали на попередньому уроці контрольну роботу з математики. Вчитель пропонує завдання: Учні:

3) Повідомлення, пов’язані з подіями, які відбуваються в місті, країні, за кордоном. Даний вид повідомлення є найбільш складним, оскільки в учня немає готового зразка. Тут необхідно застосувати знання, отримані раніше.

Такий вид роботи дає вчителю можливість розширити кругозір учнів.

Мовні вправи, контроль і оцінка вмінь в діалогічному мовленні