Сторінка
1
На цей час в Україні в умовах економічної кризи, політичної і нестабільності постає проблема щодо необхідності розробки нових форм утримання та виховання дітей, які перебувають у особливо складних умовах. Перш за все це стосується дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
В останні десять років кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування значно зросла. Сьогодні за офіційною статистикою в Україні загальна кількість таких дітей складає більше 100 000 осіб. Переважна більшість цих дітей влаштовані в інтернатні заклади. Вихованці такої форми виховання відрізняються від дітей, які виховуються в сім’ях, станом здоров’я, розвитком інтелекту й особистості в цілому.
Питання соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, хвилює багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. В цьому напрямку працюють відомі науковці Г.М. Бевз, А.Й. Капська, С. Мещерякова, І.В. Пєша , І.М. Трубавіна, Н.М. Комарова та інші.
В літературі висвітлено проблеми соціалізації та формування особистості в умовах інтернатних закладів. Цим питанням займалися вчені – психологи на чолі з Р.Б. Брахманом, представлено результати обстеження прийомних сімей, що дозволяє зробити певні висновки щодо особливості впровадження цієї форми соціальної підтримки (І.В. Пеша «Соціальне становлення дітей в дитячих будинках сімейного типу»). Але, слід зазначити, що така форма соціальної адаптації дітей, позбавлених батьківського піклування, як прийомна сім’я, в сучасній літературі описана недостатньо, висвітлено лише загальні напрямки роботи з прийомними сім’ями.
Вивчення проблем влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування довело, що сімейне виховання, безперечно, виступає пріоритетною формою в Україні.
Найбільш ефективним, що може сприяти вирішенню проблем соціального становлення, різнобічного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, є передача їх на виховання у сім’ю. Саме в ній формуються світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири дитини, тобто ті якості, які згодом становитимуть основу її особистості.
В Україні існує чотири форми сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. За їх пріоритетністю перелік таких – усиновлення, піклування, прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу.
Досвід європейських країн, які вже давно відмовились інтернатної системи переконує, що запобігти негативним явищам у виховному процесі підростаючого покоління можна. Потрібно лише посилити державну підтримку сімей з дітьми та інвестувати кошти в розвиток, соціалізацію дітей, які потребують особливої уваги.
Мета дослідження – проаналізувати сімейні форми виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Об’єкт дослідження – опіка дітей як соціально – педагогічна проблема.
Предмет дослідження – сімейні форми виховання як альтернатива влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Виходячи із поставленої мети дослідження, ставимо наступні завдання:
проаналізувати стан соціально – правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
ознайомитись з сімейними формами виховання дітей – сиріт;
визначити соціально – психологічні характеристики дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
оцінити готовність дитини до переходу в іншу сім’ю;
виявити потреби та проблеми батьків – вихователів дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей.
Сучасний стан соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
Законодавчу базу щодо вирішення в Україні проблем дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, складають положення Конституції України, Кодексу про шлюб і сім'ю України, Житлового, Цивільного, Кримінального, Адміністративного кодексів України, а також норми Законів України "Про освіту", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та "Про охорону дитинства". Останніми роками прийнято низку Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України.
Положення статті 52 Конституції України вказує, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь – яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом.
Утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.
Цивільний та Житловий кодекси України регулюють деякі майнові інтереси дітей, їх правонаступництво, а також питання дієздатності та правоздатності. Норми Кримінального та Адміністративного кодексів України визначають підстави кримінальної чи адміністративної відповідальності за правопорушення та злочини стосовно дітей.
Основні положення щодо влаштування дітей, які за певних обставин не можуть виховуватись у власній родині (смерть батьків, позбавлення батьківських прав або засудження батьків, асоціальні умови виховання у рідній родині тощо), містяться у Кодексі про шлюб та сім'ю України та в Законі України "Про охорону дитинства". Стаття 61 і стаття 12 означеного Закону визначають права та зобов'язання батьків, які вони не можуть здійснювати в суперечності з інтересами дітей. Кодекс про шлюб та сім'ю України, Закон України "Про охорону дитинства" передбачають декілька форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення (удочеріння), передача їх під опіку (піклування), на виховання в сім'ї громадян України та на повне державне утримання до навчально-виховних закладів.
Виявлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, а також неповнолітніх, які перебувають у неблагополучних умовах життя, є одним із основних завдань і обов'язків органів опіки та піклування. Стаття 134 Кодексу про шлюб та сім'ю України та стаття 24 Закону України "Про охорону дитинства" поширюють такий обов'язок на всіх громадян. Вони встановлюють, що заклади та особи, яким стане відомо про неповнолітніх сиріт та тих, хто залишився без батьківського піклування, або про зловживання батьківськими правами, зобов'язані сповістити про це органи опіки та піклування за фактичним місцезнаходженням осіб, які підлягають опіці та піклуванню. У свою чергу органи опіки та піклування це завдання повинні виконувати в координації з іншими зацікавленими органами та службами, тобто кримінальною міліцією у справах неповнолітніх, службою у справах неповнолітніх, закладами освіти, охорони здоров'я, житлово-комунальними органами тощо.
Згідно із статтею 139 Кодексу про шлюб та сім'ю України, якщо над дітьми, які знаходяться у дитячих державних закладах, не встановлено опіку чи піклування, то функції опікуна, піклувальника виконує дитячий заклад. Існуюча в Україні система державної опіки над дітьми – сиротами та дітьми, які лишились без батьківського піклування, функціонує понад 80 років.