Сторінка
6

Характеристика сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

тривале вирішення питання з житлом, меблями, формуванням кошторису (у батьків було власне житло, меблі, але для створення дитячого будинку сімейного типу його було недостатньо);

не готовність місцевої влади до створення прийомної сім'ї (відсутність відповідних юридичних документів на рівні району);

труднощі пов'язані з невідрегульованістю фінансових форм звітності;

відсутність будь – якої інформації на дітей, які плануються взяти в прийомну сім'ю.

Ці проблеми передусім, на мою думку, пов'язані зі стереотипним ставленням державних органів до нового типу виховання дітей. Неодноразово батьками наголошувалося, що більшість державних органів влади зацікавлені в підтримці інтернатної системи виховання і мають скептичне ставлення до прийомного батьківства. Розвиток інституту прийомного виховання потребує додаткового фінансування з обласного бюджету, а також потребує соціального супроводу з боку як місцевої влади, так і з боку соціальних служб. Хоча в той же час є поодинокі випадки, прихильного розуміючого ставлення державних органів влади до сімей, які виявили бажання бути прийомними батьками чи створили дитячий будинок сімейного типу. соціальний правовий дитина сирота

Значна частина батьків – вихователів дитячих будинків сімейного типу та прийомних батьків (особливо тих, хто має стаж цієї діяльності більше 7 років) на момент розміщення у них першої дитини не отримали належної психологічної, педагогічної, юридичної підготовки щодо виховання даної категорії дітей.

Наявність цих знань на початку створення прийомної сім'ї та дитячого будинку сімейного типу та належного соціального супроводу значною мірою підвищили б ефективність батьківської допомоги у подоланні дитиною негативного життєвого досвіду та наслідків депривації, а також дозволили б батькам почуватися юридично захищеними при виникненні суперечок. Серед проблем, з якими стикаються прийомні батьки та батьки вихователі можна виділити такі: агресивна поведінка дітей; наявність шкідливих звичок (паління, вживання нецензурних висловів тощо); брехня, лінощі, неохайність; відсутність елементарних норм поведінки та навичок самообслуговування; крадіжки; відсутність навичок життя у сім'ї; наявність цілого "букету" хвороб; значні відставання у навчанні; психічна і психологічна депривація, ін.

Дані дитячі проблеми не є унікальним навіть для дітей, які є рідними і виховуються в сім'ї, однак брак відповідних знань створює додаткові випробування для прийомної дитини, прийомних батьків та ускладнює встановлення довірливих і сприятливих відносин.

Серед важливих якостей необхідних для прийомного батьківства (та й не лише для прийомного) дослідник О.А. Ліщинська виділила дихотомію, на одному з полюсів якої розміщується інфантильність, а на іншому соціальна зрілість прийомних батьків та батьків – вихователів будинків сімейного типу.

Роль сім’ї для дитини надзвичайно важлива. Батьки дають дітям життя, відповідають за догляд і виховання, беруть на себе фінансову відповідальність, мають юридичні повноваження, у тому числі на право прийняття важливих рішень від імені дітей. Батьки допомагають відчути взаємне тепло й любов, передають дітям досвід поколінь, життєві цінності та духовність, виховують дітей, задовольняють щоденні потреби, надають зразки для наслідування, поступово прищеплюють соціальні й побутові навички, необхідні у самостійному житті. Діти повинні зростати в сім’ях рідних батьків, але коли це неможливо, альтернативою біологічній родині може слугувати інша сім’я.

Потреба змін існуючої опіки та піклування над дітьми в Україні є визнаною широким колом фахівців та державою. Свідченням того є створення та розвиток прийомної сім’ї та ДБСТ, подальше вдосконалення діяльності мережі центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Соціальна підтримка дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківської опіки в сучасних умовах набуває особливої значущості. Її реалізація залежить не тільки від сім’ї, а й від діяльності суспільних інститутів, які сприяють соціалізації, беруть участь у вихованні та навчанні дітей. Важливою умовою успіху на шляху реформування системи опіки та піклування, охорони дитинства є державна соціальна підтримка стосовно сім’ї та дітей.

Держава як головний соціальний інститут повинна захищати права та інтереси дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Основними нормативними актами, які забезпечують питання соціального захисту цієї категорії дітей є перш за все “Конституція України “, Сімейний кодекс України, Закони України “Про охорону дитинства” ,”Про освіту”, “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” та інші .

Найбільш ефективними та гуманними сімейними формами опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення, опіка (піклування), прийомні сім’ї та ДБСТ.

Усиновлення здійснюється стосовно дитини – особи до досягнення нею повноліття з метою реалізації її найвищих інтересів і спрямоване на забезпечення стабільних та гармонійних умов життя.

Встановлення опіки та піклування – це влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ї громадян України, які перебувають переважно в сімейних, родинних відносинах із цими дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів.

Прийомна сім’я – це сім’я , яка добровільно взяла з будинків для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки від 1 до 4 років. Кандидати на створення прийомної сім’ї в обов’язковому порядку мають пройти курс підготовки, спрямований на формування усвідомленого ставлення батьків до соціальної ролі вихователів таких дітей.

Сімейні форми влаштування забезпечують соціальний захист, захист майнових та житлових прав дитини, догляд, виховання, корекцію та компенсацію розвитку, вирішення медичних проблем, подолання психологічних травм, задоволення щоденних потреб дитини – сироти та дитини, позбавленої батьківської опіки, формування її особистості в умовах сімейного піклування.

Під час перебування дитини у прийомній сім’ї держава не тільки фінансує, а й контролює утримання і виховання дитини, надає допомогу у її розвитку, соціалізації, організовує соціальний супровід сім’ї та дитини.

Дитячий будинок сімейного типу та прийомна сім’я є соціальними інститутами становлення особистості дитини, позбавленої батьківської опіки, які виконують соціальні функції, аналогічні до функцій, що їх забезпечує біологічна: виховна, рекреативна, комунікативна, регулятивна, економічна.

Соціально – педагогічні умови виховання дітей у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях потребують відповідної підготовки потенційних батьків – вихователів.

Тенденція передачі дітей в інтернатні заклади, на думку багатьох вітчизняних та зарубіжних експертів, є показником кризи моралі та відповідальності суспільства перед своїм майбутнім. Міжнародний досвід влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, засвідчує поступову відмову держав, що мають гуманістичне спрямування соціальної політики, від інтернат них форм, орієнтацію на створення та підтримку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавленої батьківської опіки.