Сторінка
1
Інтеграція національної освіти, зокрема навчання іноземних мов, у світову систему освіти та європейські заклади освіти пов’язані з навчанням іноземних мов, здійснюється з урахуванням основних принципів державної політики в Україні.
Пріоритетність освіти;
Демократизація;
Гуманізація та гуманітаризація;
Національна спрямованість;
Неперервність системи освіти;
Нероздільність навчання і виховання.
Загальна стратегія навчання іноземних мов визначається потребами сучасного суспільства та рівнем розвитку лінгвістичних, психолого – педагогічних та суміжних наук. Цією стратегією є комунікативний підхід, який зумовлює практичну межу навчання і вивчення іноземних мов, а саме: оволодіння іншомовним, між культурним спілкуванням, шляхом формування і розвитку вмінь навичок діалогічного спілкування.
Для навчання діалогічного спілкування, слід зазначити особливості комунікативного підходу до навчання іншомовного спілкування. Серед них зазначимо наступні:
Мова розглядається як засіб спілкування. Перевага віддається оволодінню поняттями та функціями.
Мова вивчається через особисту діяльність учнів. Вони є головними автономними суб'єктами навчання, які володіють когнітивними й метакогнітивними стратегіями та прийомами оволодіння мовою й іншомовним спілкуванням та відповідають за свої успіхи і невдачі.
Основними цілями є соціальна відповідність та прийнятність.
Урок іноземної мови розглядається як діяльність спілкування. Це означає відмову від домінування на уроках формальних мовних вправ на користь діяльнісно й інтелектуально-орієнтованих завдань, які дають змогу вивчати іноземну мову як основний засіб міжкультурного спілкування в процесі цього спілкування.
Навчання видів мовленнєвої діяльності відбувається інтегровано.
Типопивими завданнями е заповнення інформаційних програм, розв'язання проблем, рольова гра, симуляція.
Типовими формами інтерактивності є групова і парна робота.
Змінюється роль вчителя в процесі навчання. Вчитель сприяє спілкуванню, допомагає учням досягти автономії у визначенні цілей та шляхів вивчення іноземної мови, оволодіти мовленнєвими, мовними, невербальними засобами комунікації.
Змінюється ставлення до помилок. Вони неминучі і розглядаються, як свідчення процесу навчання.
Рідна мова використовується зрідка, де необхідно, коли це виправдано складною ситуацією.
Питання комунікативного підходу до навчання іншомовного спілкування, зокрема навчання діалогічного мовлення, є дуже актуальним для освіти в сучасній школі. Адже, як відомо з власних спостережень, у школі на уроках іноземної мови далеко не всіх умов додержуються як вчителі так і учні. Дуже часто зустрічається такий вид роботи, як «вчитель – учні», а не «учні – учні»; матеріал використовується штучний і не веде до створення життєвих умов та ситуацій спілкування. Важливим недоліком у вивченні іноземної мови та іншомовного спілкування є використання не іноземної мови, а рідної, що не веде до ефективного сприйняття та подальшого використання іншомовного матеріалу.
Звідси, актуальність нашого дослідження полягає у наступному: з одного боку, дискусія є ефективним засобом розвитку непідготовленого іншомовного спілкування, з іншого боку, проблема визначення шляхів навчання діалогічного мовлення у контексті комунікативного підходу не достатньо розроблена у методиці викладання іноземних мов у школі.
Об’єкт дослідження – процес визначення та встановлення шляхів навчання діалогічного мовлення. Предмет дослідження – зміст і комплекс вправ для навчання діалогічного мовлення з використанням різних шляхів та аспектів.
Мета дослідження полягає в розробці методики навчання діалогічного мовлення з використанням різних шляхів до навчання цього виду мовлення.
Завдання дослідження:
Уточнити психологічні особливості учнів середнього шкільного віку для навчання діалогічного мовлення;
Визначити особливості навчання діалогічного мовлення та його функції;
Вивчити різні шляхи для навчання діалогічного мовлення;
Розробити комплекс вправ для оволодіння вмінь і навичок діалогічного мовлення.
Методи дослідження:
Узагальнення досвіду викладання англійської мови в середніх навчальних закладах України;
Опрацювання наукових джерел з методики навчання іноземної мови;
Лінгвометодичний аналіз автентичного діалогу;
Створення шляхів та системи вправ для навчання діалогічного мовлення;
Запропонування комплексу вправ з використанням різних шляхів з для навчання діалогічного мовлення.
Курсова робота складається із вступу, теоретичної та практичної частин, висновків та бібліографії і налічує 34 сторінки друкованого тексту.
Психологічні особливості учнів середнього шкільного віку для навчання діалогічного мовлення
Підлітковий вік охоплює період розвитку дитини від 12 – 15 років. Учні на цьому етапі розвитку навчаються в середніх класах загальноосвітньої школи, тому цей період називають середнім шкільним віком. Цей період називають перехідним, тому що в цей час відбувається перехід від дитинства до юності в фізичному, психічному і соціальному відношеннях. Значних змін зазнає психічна діяльність підлітка. Народжуються нові ідеї та інтерес, змінюються стосунки з дорослими і товаришами. Яскраво виявляється прагнення до самостійності властивих дорослих форм поведінки. Ці зміни часом проходять досить бурхливо.
Нові інтереси і прагнення підлітка бувають мінливими. Стосунки із старшими, зокрема з батьками і педагогами, стають складнішими, особливо, якщо старші не розуміють змін, які відбуваються в особистості підлітка і продовжують ставитися до нього, як до дитини. Це часто створює складні ситуації. Частішими стають прояви негативізму, неслухняності та інші порушення норм поведінки. Тому нерідко й називають підлітковий період важким, критичним віком.
Цей період у житті дитини може стати й часто стає важким у виховному відношенні, якщо батьки та й інші дорослі, що оточують підлітка, не обізнані з особливостями його розвитку, не зважають на них і продовжують виховувати його так, як виховали у молодшому шкільному віці, або ж навпаки, ставлять до нього такі вимоги, як до дорослого. Підлітки прагнуть самостійного процесу мислення, довільно й свідомо керувати ним. Мислення стає об'єктом їх самосвідомості.
У підлітків формуються такі якості мислення, як послідовність, гнучкість, точність, самостійність критичність. Вони виявляються в тому, наскільки доказово, системно викладають учні свої думки, зберігаючи їх логічну зв'язність і стрункість, як швидко переходять від одного виду мислительної діяльності до іншої (наприклад, від математичної до граматичної), якої допомоги потребують у розв'язанні задач різної складності. Самостійність мислення проявляється в спроможності підлітка розв'язувати задачі, доступні для учнів даного віку, без сторонньої допомоги, розбиратись в нових фактах, явищах, подіях, спираючись на наявні знання. Самостійність тісно пов'язана з критичністю, з прагненням підлітка мати власне судження з певних питань, свою думку про ту чи іншу подію, не покладатися повністю на авторитет учителя, батьків. Підліток часто "знаходить помилки" (так йому здається) у висловлюваннях старших, він сильний до дискусій, до категоричних стверджень чи заперечень. Самостійність мислення підлітка проявляється у творчому підході до виконання навчальних завдань, зокрема завдань літературного, технічного характеру.