Сторінка
4

Дидактична гра як засіб навчання іноземних мов молодших школярів

Широко досліджували гру відомі зарубіжні психологи. Так, Г. Спенсер, К. Бюллер, Ф. Бонтендайк, Ф. Шиллер та інші намагалися вивести першопричину гри з фізіологічних і фізіопсихологічних чинників.

Значний внесок у розроблення теорії гри зробили вітчизняні та зарубіжні психологи Н.П. Анікеєва, Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, Н.В. Кудикіна, О.М. Леонтьєв, А.С. Макаренко, О.В. Малихіна, С.Л. Рубінштейн, Д.Б. Ельконін та ін.

На ранніх етапах становлення суспільства грою у дітей вважався процес наслідування дорослих. З розвитком науки й прогресу виникла необхідність у серйозному навчанні та вихованні підростаючого покоління, а також з’явилися складні соціальні відносини між людьми, а відтак змінилися роль і сутність ігрової діяльності.

Міркування відносно сутності гри на різних етапах розвитку суспільства відображено у теоріях ігрової діяльності. Так, за теорією Штейнталя і Лацаруса, гра – це найбільш активний відпочинок, який має місце в тих випадках, коли людина хоче відпочити від роботи, але ще не потребує повного спокою. Відповідно до змісту цієї теорії гра розглядалась як розвага, антитеза продуктивній діяльності і діяльність, яка не містить пізнавальної інтенції.

Ф. Міллер висунув теорію, яку скорочено називають „теорією надлишку сил", за якою гра – насолода, пов’язана з надлишком життєвих сил.

Н.П. Анікеєва зазначає, що гра для дитини є природним засобом самовираження і дає можливість „програти" свої почуття та проблеми. За цією технологією, дитина може роботи й говорити в ігровій кімнаті все, що хоче. У такій ситуації учень відчуває, що може повністю проявити себе. Йому не треба протистояти іншим силам, таким, як авторитет дорослих чи суперництво з ровесниками, тут він особистість із власними правилами. Завдяки грі дитина досягає емоційної стабільності й стає психологічно більш зрілою.

Досить коротко і влучно висловився Я. Корчак із приводу ігрової діяльності: „Дитячі ігри – наслідування серйозної діяльності дорослих . Наслідування? Ні, щось значно більше і цінніше".

Теорія Спенсера – це теорія надлишку сил, в якій ідеться про те, що для людини характерна наявність надлишку життєвої сили. Однак, людський організм, відпочивши певний час і набувши нової життєвої енергії, прагне знову розвивати свою діяльність, але за відсутності зовнішньої мотивації до відповідної діяльності виникає імітація цієї діяльності (в сучасних термінах також: симуляція), з якої і походить гра в усіх її формах. При цьому в грі відбиваються імітаційно ті дії, що особливо важливі для збереження життя індивіда. На наш погляд, ця теорія має як свої переваги, так і недоліки, оскільки дитяча гра – не завжди імітація. Крім того, неможливо пояснити виникнення гри лише наявністю накопиченого надлишку життєвої енергії та сил. Загальне ставлення до гри, що випливає з зазначеної теорії, полягає в тому, що ігрову діяльність можна використовувати як ефективний засіб досягнення освітніх і дозвіллєвих цілей.

Існують й інші теорії виникнення та розвитку гри:

теорія функціонального задоволення від гри;

теорія відпочинку у грі;

теорія духовного розвитку дитини у грі;

теорія зв’язку гри з мистецтвом і культурою;

теорія виникнення гри з трудової діяльності.

Гра як суспільне явище досліджувалася не тільки психологами, філософами і педагогами, а й письменниками. Наприклад, Марк Твен охарактеризував гру, як усе, що ми незобов’язані робити, тобто усе те, що перебуває за межами реальної дійсності та виникає, зазвичай, певною мірою мимовільно . Зважаючи на це твердження, деякі вчені вважають, що гра – мимовільна, часто без відкритої зовнішньої мети, стимульована внутрішніми проблемами, інтересами, емоціями задоволення й радості, прагненням до активної діяльності. Це основні ознаки, оскільки внесення у процес гри незначної частки зовнішнього примусу, обов’язково перетворює її в інший вид діяльності (навчальне завдання, вправу), яка зовні може мати цікаву барвисту форму, але внутрішньо не сприймається дитиною як розвага та задоволення. Гра для дитини – це середовище, в якому вона почувається вільно, розкуто, емоційно піднесено. Разом із тим, саме у цій невимушеній ситуації, як стверджують психологи й педагоги, непомітно для себе, без напруження і втоми діти набувають соціального досвіду, вчаться думати, працювати, творити.

У визначенні гри дослідники виходили з різних позицій (рис. 1.1).

Отже, вчені розглядали гру в різних аспектах, але більшість визначень доводиться теза про те, що гра насамперед – це вид діяльності. Діяльність людей також дуже різноманітна. Однак, це різноманіття передбачає три основні види: праця, навчання, гра. Праця – це необхідна та найважливіша умова існування і розвитку людства, це засади, на яких здійснюється психічний розвиток особистості. Трудова діяльність – це діяльність, яка спрямована на створення матеріальних і духовних цінностей. Навчання – це своєрідний підготовчий етап до трудової діяльності, це планомірне та систематичне засвоєння знань, умінь і навичок. Психологи відносять гру до основного виду діяльності дошкільнят. У грі, через гру та за допомогою гри дитина пізнає предмети та явища дійсності, готується до навчальної та трудової діяльності. Таким чином, гра як діяльність пов’язана з іншими видами діяльності. У грі розвиваються мислення дитини, пам’ять, увага, уява, здібності, починають формуватися вольові якості особистості, зачатки характеру (детальніше питання впливу дидактичної гри на розвиток психічних процесів у молодшому шкільному віці розглядаються у підрозділі 1.4).

Рис. 1.1. Схема узагальнення трактування поняття „гра"

С.П. Рубінштейн вбачає зв’язок гри з працею у змісті ігор: всі вони, звичайно, відтворюють ті чи інші види практичної неігрової діяльності. Гра пов’язана з працею, але й відрізняється від неї. Їх спільність та відмінність виступають насамперед у їх мотивуванні. Основна різниця між ігровою та трудовою діяльністю – в загальному ставленні до неї особистості.

А.С. Макаренко теж не протиставляв гру праці, більше того, він виступав за їх синтез. У схожості гри та праці А.С. Макаренко виділяв декілька основних моментів. По-перше, у кожній грі є робоче зусилля та зусилля думки. Гра без зусилля – завжди погана. По-друге, гра приносить дитині радість. Це буде чи радість творчості, чи радість перемоги, чи радість естетична. Таку ж радість приносить і робота, і тут проглядається повна подібність. По-третє, дехто вважає, що робота відрізняється від гри тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її немає. Це твердження помилкове, оскільки у грі також є відповідальність, наприклад, за особистий внесок у перемогу власної команди чи групи.

Відмінність гри від праці А.С. Макаренко вбачав у тому, що у праці реалізується суспільна мета – створення матеріальних і духовних цінностей. До суспільної мети гра не має прямого відношення, але має опосередковане. Цю відмінність М.Д. Касьяненко розглядає по-іншому. Він вважає, що гра відрізняється від учіння та праці творчою активністю гравців; високим емоційно-вольовим напруженням; комплексом цілей, серед яких провідною метою є перемога в інтересах усіх і власних; високими можливостями особистісної самореалізації в колективі; проведенням змагання між окремими особами і групами з метою формування позитивних колективістських якостей особистості. У дошкільний період основним видом діяльності дітей є ігрова діяльність. У початковій школі до неї долучаються учіння і праця, котрі в старших класах охоплюють майже весь навчальний час.