Сторінка
1

Розвиток зв'язного мовлення молодших школярів

Розвиток мовлення є провідним принципом навчання рідної мови в початкових класах, який пронизує і об’єднує всі сторони мовленнєвої діяльності учнів.

З перших уроків української мови діти в доступній для них формі засвоюють основні функції мовлення. Мовлення є важливим засобом спілкування, обміну думками й почуттями між людьми, передачі й засвоєння певної інформації, колективного досвіду людства.

У розвитку мовлення чітко визначаються такі лінії: удосконалення звуковимови і культури мовлення, робота над збагаченням, уточненням і активізацією словника, удосконалення граматичного ладу мовлення, робота над зв’язним мовленням.

Термін “розвиток мовлення” використовується також у вузькому методичному значенні – це спеціальна навчальна діяльність учителя і учнів, направлена на оволодіння мовленням. Основними умовами успішного розвитку мовлення учнів у школі є розвиток фізіологічних механізмів мовлення; потреба спілкування, вираження думки; наявність мовленнєвого середовища, що живить розвиток мовлення дитини; оволодіння культурою мовлення. Розвиваючи мовлення розвивається мислення.

Учені-методисти розробили систему розвитку мовлення учнів, яка широко використовується в школі. Вона включає організацію мовних ситуацій, мовного середовища, словникову роботу, синтаксичні вправи, роботу над текстом, інтонаціями, над виправленням і вдосконаленням мовлення. Вся робота з розвитку мовлення спирається на курс граматики, лексики, фонетики, словотворення, стилістики, а також на теорію мовлення і тексту, яка не входить в програму школи, але використовується як основа методики розвитку мовлення учнів.

Сьогодні проблема розвитку мовлення учнів у школі є дуже актуальною. Оскільки діти не завжди можуть чітко висловити свої думки, їм бракує активного словникового запасу. Отож, завдання школи полягає у забезпеченні можливості розвивати своє мовлення на уроках.

Проблемою розвитку зв’язного мовлення займалося багато вчених, зокрема: Львов М.Р., Горошковська О.Н., Лідман-Орлова Г.К., Рамзаєва Т.Г., Ладиженська Т.А., Каніщенко А.П., Мельничайко О.І., Пентилюк І.І. А.А, Венгер, П.П. Блонський, Л. С. Виготський, Л. Р. Войтко, Д. Б. Ельконін, О.О. Леонтьєв, Р.Р. Лурія, Г.О.Люблінська, В.О. Біль та інші.

Проте, дана проблема не є науково обґрунтованою у повному обсязі і тому залишається актуальною, що визначається і потребою сучасної початкової школи, оскільки проблема розвитку зв’язного мовлення учнів молодших класів, а саме збагачення словникового запасу завдяки ілюстративному матеріалу була, є і буде визначати формування мовно-національної свідомості дитини, основи якої закладаються на уроках рідної мови.

Об’єктом дослідження – є мовленнєва ґенеза молодших школярів

Предмет дослідження – шляхи розвитку зв’язного мовлення учнів початкових класів.

Мета дослідження – розробити теоретичні і практичні засади ефективних прийомів навчання у процесі розвитку мовлення молодших школярів.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати науково-методичну літературу з проблем розвитку мовлення молодших школярів.

2. Визначити психологічні та лінгвістичні умови розвитку мовлення молодших школярів.

3. Дослідити особливості монологічного та діалогічного мовлення.

4. Здійснити методичний аналіз методичних шляхів розвитку зв’язного мовлення.

5. Розробити комплекс вправ і завдань для розвитку мовлення молодших школярів.

Методи дослідження :

вивчення та аналіз психолого-педагогічної і методичної літератури;

аналіз власного та вивчення передового педагогічного досвіду вчителів;

бесіда;

метод експертних оцінок (експертами виступали методист районного відділу освіти та вчителі початкових класів ЗОШ І-ІІ ступенів с. Ігровиця).

Основні напрямки з розвитку мовлення молодших школярів

Реформування загальноосвітньої школи в особистісно-орієнтовану, розвивальну зумовлене потребами цивілізованого демократичного суспільства в Україні.

У контексті цих суспільних потреб особливо значущою є основна мета початкової мовної освіти, яка визначається провідною функцією рідної мови як навчального предмета: плекання національно свідомої, духовно багатої, творчої особистості учня, що володіє вміннями комунікативно доцільно вживати мовні засоби у різних сферах і видах мовленнєвої діяльності

Сформувати таку людину неможливо без оволодіння мовою як засобом спілкування, пізнання, впливу, прилучення до духовної скарбниці рідного народу, самоствердження в житті, творчого самовираження.

Мова – система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування.

У визначенні функцій мови єдності немає. У працях з мовознавства спостерігаємо єдність у таких функціях: інформаційна, комунікативна, емотивна, когнітивна.

1. Інформаційна функція полягає в тому, що мова є засобом пізнання, збирання й оформлення всіх тих знань, які накопичені людьми в процесі їх свідомої діяльності. Різновидами цієї функції є функція збереження інформації, контактна функція, функція оформлення культурних цінностей.

2. Комунікативна функція реалізується у спілкуванні, розмовах, діалогах, полеміці. Вона створює суспільство як соціум. Комунікативна функція може виступати як самовираження особистості.

3. Емотивна функція охоплює величезний діапазон у мовленнєвій поведінці людини. Ця функція мови реалізується в художній літературі, ораторському мистецтві, у дискусійному мовленні – суперечці, полеміці, пісні, опері тощо.

4. Когнітивна функція. Це і спогади, роздуми у хвилини відпочинку, підготовка до усних висловлювань і формування письмового тексту, творча діяльність та ін.

Мовлення – це спілкування, контакт між людьми, обмін думками і почуттями, інформацією. Спілкування здійснюється не тільки через мовлення, але й за допомогою немовних знаків, які вивчає семіотика (міміка, жести, дотик). Мовлення ж – вербальне спілкування за допомогою мовних знакових одиниць: слів, синтаксичних конструкцій, тексту, інтонацій, часто за підтримки невербальних засобів. У межах такого терміна “мовлення” досліджуються: а) фізіологічні основи мовлення, мовленнєвої діяльності; б) механізми мовлення за його видами: механізм говоріння (усне мовлення), механізм аудіювання (сприйняття і розуміння усного мовлення) і т.д.; в) кодові переходи; г) взаємозв'язок мислення й мовлення; ґ) реалізація функцій мови в мовленні; д) взаємодія мов у мовленнєвій діяльності білінгва; е) процес оволодіння мовленням у дитини і надалі; є) формування “мовного чуття” (інтуїції) на різних вікових етапах тощо.

Психологи виділяють такі органи мовлення та їх функції: пам'ять репрезентує процеси збереження минулого досвіду, що дають можливість ще раз використати відоме вже в діяльності, у свідомості. У пам'яті зберігається інформація, закодована у формі образів і у формі мовних кодових одиниць і правил. Механізми пам'яті характеризуються такими властивостями: 1) запам'ятовування; 2) збереження; 3) розуміння (усвідомлення); 4) відтворення. Пам'ять існує у двох формах: довготривалої і короткочасної пам'яті.