Сторінка
8
Лише комплексний підхід до словникової роботи сприятиме запам’ятовуванню слів, розвитку умінь користуватися словом.
Організовуючи систематичну, цілеспрямовану роботу над поповненням і активізацією словникового запасу учнів необхідно будувати урок так, щоб робота над словом органічно зливалася з тими граматичними темами, які вивчаються, а не була чимось штучним, окремим, нав’язаним дітям. Плануючи урок, визначаючи його мету, рекомендується зазначити, з якими новими словами учні ознайомляться на уроці, як буде побудовано процес їх засвоєння і активізації. Лиши за таких умов словникова робота буде ефективним засобом в оволодінні українським мовленням.
Робота над словосполученнями та реченнями. Ефективне засвоєння граматичних форм слова відбувається лише на основі вправ, які мають мовленнєву спрямованість. Зокрема, така точка зору є пануючою в методиці навчання мови.
Аналізуючи вправи з граматики, Б.А.Лапідус розділяє їх на два типи. Перший – чисто тренувальні вправи і другий – мовленнєві вправи. Чисто тренувальні мовні вправи використовуються на етапі початкового засвоєння граматичного матеріалу і становлять першу і невід’ємну частину системи граматичних вправ. Автор підкреслює, що вони корисні саме на початковому етапі засвоєння знань. На етапі ж формування граматичних умінь ефективні тренувальні вправи, які мають мовленнєву спрямованість, тобто такі, в процесі виконання яких активізуватимуться засвоєнні форми слів під час цілеспрямованого усного висловлювання.
Ці види вправ він називає комбінованими, оскільки вони підпорядковані завданням актуалізації теоретичних знань і формуванню вмінь користуватися ними в процесі мовлення, але зауважує, що ця назва умовна. Інші автори називають такі вправи умовно-мовленнєвими або ситуативними. Прикладом цього виду вправ можуть бути завдання, які потребують відповіді на запитання, вживаючи опорні слова у потрібних граматичних формах; висловлення у зв’язку з проханням чи спонуканням вчителя, певною ситуацією.
Якщо проаналізувати вправи з граматики, які найчастіше вміщуються у шкільних підручниках, то можна виділити:
вправи на списування із зміною граматичної форми слова або дописуванням закінчень іменників, прикметників, дієслів у заданій граматичній формі відповідно до змісту речень та словосполучень;
вправи на утворення словосполучень за зразками;
вправи-відповіді на запитання з використанням опорних слів;
складання речень з поданих слів;
складання текстів за малюнком, малюнком і опорними словами, малюнком і поданим планом.
Ці вправи, користуючись термінологією Б.А.Лапідуса, можна розділити на дві групи:
Безпосередньо мовні тренувальні вправи, спрямовані на активізацію граматичного матеріалу, або вправи першого рівня, оскільки потребують не формального підходу, як, наприклад, завдання змінити іменники за відмінками або дієслова за особами, а вимагають ще й уваги до змісту висловленого.
Елементарні комбіновані вправи. До них можна віднести завдання, що вимагають відповіді на поставлені запитання, використовуючи опорні слова – вправи другого рівня; і вправи на складання текстів – вправи третього рівня.
Як ми уже зазначали, для засвоєння граматичних знань і формування умінь найбільш ефективними є комбіновані вправи.
Оскільки граматичні форми слова мають свій вияв лише у зв’язку з іншими словами, вони повинні сприйматися і засвоюватися не на окремих словах, а в словосполученнях і реченнях. Той факт, що, як правило, граматичні форми – відмінкові закінчення іменників, прикметників та більшість особових дієслів мають фонетичний характер, ставить завдання спеціального відпрацювання вимови граматичних форм як однієї з умов успішного оволодіння ними в усному і писемному мовленні.
Робота над зв’язним висловлюванням. Важливе значення має робота над формуванням умінь правильно користуватися опрацьованим на уроках мовним матеріалом у процесі зв’язного мовлення, насамперед усного, оскільки саме воно займає провідне місце в процесі навчання і є основним засобом спілкування людей.
Однак, дослідники зазначають, що на уроках граматики і правопису рідної мови “учителі рідко навчають молодших школярів усного конкретного мовлення, розглядаючи цю роботу лише як підготовку до написання переказів та творів і цим самим зовсім не враховують усного мовлення і ті труднощі, які стоять перед учнем у процесі складання усної розповіді”.
У чому ж полягають ці труднощі? М.І.Жинкін, досліджуючи це питання, встановив, що вони пов’язані насамперед з бідністю активного словника і з слабо розвиненою пам’яттю, функція якої полягає в тому, щоб під час усного складання речень утримувати в пам’яті сказані слова і попереджати ті, які треба вимовити.
Саме тому в усних учнівських розповідях так багато повторів, інверсій, не правильно вживаних слів, які досить часто виправляються самим учнем у процесі висловлення.
Дбаючи про розвиток мовлення дітей, необхідно так побудувати навчальний процес на уроках граматики, щоб завжди знаходилось місце для вправлянь у зв’язному мовленні.
К.С.Баринова зазначає, що зв’язне мовлення – це мовлення змістовне, тематично спрямоване, логічно послідовне, оформлене у відповідності з прийнятими в мові нормами, а також метою і умовами мовленнєвої комунікації. Розвивати мовлення, – підкреслює дослідниця, – це значить безперервно удосконалювати уміння користуватися мовними засобами в процесі говоріння, доводити ці уміння до такого рівня, за якого засоби вираження думки використовується тим, хто говорить або пише у повній відповідності з законами мови.
Г.К.Лідман-Орлова підкреслює, що для успішної роботи з розвитку зв’язного мовлення важливе значення має забезпечення таких умов, як створення відповідного мовного середовища; увага до мовлення дітей з боку вчителя, оцінка мовлення; вправи у зв’язному монологічному висловленні.
Способи організації системи уроків української мови та розвитку зв’язного мовлення в умовах диференційованого навчання
Одним з найважливіших показників рівня культури людини, її мислення, інтелекту є її мовлення. Вперше виникнувши у ранньому дитинстві у вигляді окремих слів, що не мають ще чіткого граматичного оформлення, мовлення поступово збагачується і ускладнюється. Дитина оволодіває фонетичними і лексичними знаннями, практично засвоює закономірності зміни слів та їх сполучення, логіку і композицію висловлювання, розвивається влучність і виразність її мовлення. Всім цим багатством дитина оволодіває не пасивним, а активним – в процесі своєї мовленнєвої практики.
Добре розвинене мовлення служить одним із найважливіших засобів активної діяльності людини у сучасному суспільстві, а для школяра – засобом успішного навчання в школі.
Щоб мовлення дитини розвивалося перш за все треба збагачувати її словниковий запас.
Слово – найважливіша одиниця мови. Слова вказують на конкретні предмети і поняття, що виражають почуття і наміри, словами також виражаються емоції. Будь-яке мовленнєве висловлювання складається із слів (і їх словосполучень), що вистроєні у певній послідовності у відповідності із задумом і зв’язаних між собою граматично. Чим більш багатий словник людини, тим у неї ширші можливості вибору і більш точного, більш оригінального і виразного оформлення думки. Тому об’єм словника, його різноманітність, його готовність і рухомість розглядаються у методиці як важлива умова успішного розвитку мовлення.