Сторінка
3

Розвиток зв'язного мовлення молодших школярів

Способи керівництва пізнавальною та мовленнєвою діяльністю передбачають поетапний характер управління, загальну спрямованість на зону найближчого розвитку (Л. Виготський), будуються з позицій педагогіки співробітництва (Ш. Амонашвілі).

Єдність розглянутих змістового, процесуального та мотиваційного аспектів вивчення рідної мови у контексті мовленнєвої діяльності знаходить вираження в тому, що комплексні вправи будуються за сукупністю означених параметрів і поділяються на такі види.

Такий системний підхід до організації навчально-виховного процесу програмує виділення відповідно до Державного стандарту початкової загальної освіти чотирьох змістових ліній – лінгвістичної, культурологічної, комунікативної, діяльнісної та реалізацію цих чотирьох змістових напрямків у їх взаємодії і взаємозумовленості.

Організація емоційно-образної діяльності учня в процесі опанування мовних знань

Розробляючи мотиваційну основу пізнання рідної мови в контексті мовленнєвої діяльності, виходимо із закономірностей розвитку пізнавальних процесів та емоційно-вольової сфери молодших школярів (В. Вернадський, О. Потебня, І. Огієнко, К Ушинський, В. Сухомлинський, Н. Маслова).

Для дитини стимулом розумових дій не може стати кінцева мета – оволодіння знаннями (як у дорослих). Джерело бажання вчитися – в емоційному забарвленні думки. її розум виховується серед наочних образів, насамперед серед природи – серед луків, лісів, полів.

Природа мозку дитини потребує переключення з конкретного образу на обробку інформації про нього. Тому навчання рідної мови в початкових класах має бути невіддільним від фантазії, гри, духовного спілкування з природою, самобутньої творчості, зокрема словесної.

Отже, духовне життя дитини, різні види її діяльності і передусім словесна творчість, стають засобами пізнання законів рідної мови.

Такий діяльнісний, комунікативний підхід до організації лінгвістичного матеріалу дає можливість представити мовні явища (фонетичні, лексичні, граматичні, інтонаційні) у процесі пізнання як функціонуючі. Завдяки цьому значно підсилюється функціонально-семантичний аспект характеристики мовних знань.

Під час формування мовних понять маємо змогу одночасно:

– вести спостереження за тим, як взаємодіють фонетичні, лексичні, граматичні засоби в процесі комунікації, яка їхня роль у вираженні думки;

– навчати дітей добирати влучні мовні засоби з огляду на мету та умови спілкування.

Цим досягається стійкий пізнавальний інтерес до опанування граматичних умінь та правописних навичок, бажання вчитися.

Основним засобом організації мовленнєвої діяльності дітей на уроці є тексти трьох джерел:

– народна мудрість, виплекана віками – казки, міфи, легенди, пісні, думи, загадки, прислів'я, приказки;

– натхненне, пристрасне слово майстрів української літератури – Г.Сковороди і Т.Шевченка, І. Франка і Лесі Українки, Б. Грінченка І Олени Пчілки, М. Коцюбинського і В. Винниченка, О. Олеся і М. Вороного, Л. Костенко і В. Стуса, О. Гончара і Г. Тютюнника, В. Симоненка і В. Сухомлинського;

– майстерні, захоплюючі зразки науково-пізнавальної літератури.

Матір'ю навчання стають, таким чином, не розрізнені слова і речення, а самі взірці красного письменства, одухотворені ідеалами правди, добра, краси, істини. Від уроку до уроку змінюється зміст граматичних знань, які опановують діти. Незмінною ж залишається владна сила художнього образу як втілення віри народної в торжество добра над злом. Цей могутній емоційно-естетичний струмінь викликає те почуття радісної схвильованості, без якого не може повноцінно розвиватися думка дитини, йти від наочних образів-до абстрактних узагальнень, успішно долати шлях від явища до сутності. Бажання вчитися, мотиваційний аспект пізнання значно підсилюється також завдяки тому, що тексти, дібрані для створення мовленнєвих ситуацій та побудови комплексних вправ, поєднуються з різними видами діяльності, в яких найповніше розкриваються нахили, інтереси дітей молодшого шкільного віку (грою, драматизацією, спостереженнями за довкіллям, дослідницькою діяльністю та художньою).

Введення у навчальний процес системи комплексних вправ за способами інтеграції видів емоційно-образної діяльності:

– забезпечує постійну взаємодію слова й унаочнення, слова та дії, завдяки чому долається не диференційованість сприймання дітей, активізується уява, успішно проходить процес абстрагування від лексичного значення конкретних слів і виділення в них загального, граматичного;

– дає можливість педагогові глибше індивідуалізувати навчання, спираючись на природні здібності, нахили дітей, особливості сприймання, уяви, пам'яті.

Спираючись на ці величезні розвивальні та креативні можливості емоційно-образних засобів впливу на особистість дитини, організовуємо систему спостережень за явищами природи, суспільними, мистецькими, літературними та систему дослідницької діяльності, за матеріалами спостережуваного.

Така цілеспрямована організована діяльність учнів ґрунтується на фундаментальному положенні К.Д. Ушинського: «Слово має виростати з думки, а думка – із спостережень за природою, самим собою та іншими людьми».

Зміст спостережень та дослідницької діяльності визначається у світлі ноосферної освіти (В. Вернадський, Н. Маслова), програмується чотирма етапами сприймання та переробки інформації (Ж. Піаже) (схема І).

Схема І

Управління складними процесами сприймання, уваги, мислення, уяви у процесі спостережень та дослідницької праці вчитель здійснює через систему пізнавальних проблемних завдань.

Зумовлюються вони:

Структурою мовленнєвої діяльності (О. Леонтьев), її основними, взаємопов'язаними етапами (схема II):

Схема ІІ

та структурою уяви, основними етапами переробки сприймань (Л. Виготський).

Дидактичні й розвивальні цілі системи пізнавальних і проблемних завдань представлені в таблиці 3.

Організована система спостережень та дослідницької діяльності є невід'ємною складовою навчально-виховного процесу з української мови І мовлення.

Плануючи вивчення тієї чи іншої теми, розділу програмового матеріалу, учитель визначає:

- об'єкт спостережень та дослідницької діяльності;

– проблемні запитання й завдання;

– способи фіксації спостережуваного та досліджуваного (виконання малюнків, аплікацій, виробів, – добір до них образних заголовків чи віршованих рядків, загадок);

– коло позакласного читання (довідкової літератури, словників, енциклопедій, науково-популярної, художньої, періодичних дитячих видань, слухання теле- та радіопередач);

– способи організації художньої діяльності (виготовлення композиції із аплікацій, природного матеріалу, виразне декламування, мелодекламація, драматичні, пластичні етюди, драматизація, інсценізація).

Здобутий дітьми чуттєвий досвід, знання про довкілля, сформовані способи творчої діяльності та прийоми розумових дій актуалізуються на уроках української мови на рівні міжпредметних зв'язків та засобів інтеграції. Учитель проектує на різних етапах уроку такі прийоми, організаційні форми на матеріалі спостережень та дослідницької праці: