Сторінка
15

Розвиток зв'язного мовлення молодших школярів

Матеріалом для такої роботи може бути навчальний або художній текст, який дає можливість ставити запитання різних типів.

Прийом «Віднови текст».

Учні працюють у парах. Вони отримують кілька карток, на яких подано частини тексту. Діти читають мовчки (або упівголоса один одному) всі фрагменти й обговорюють, у якому порядку їх треба розташувати, щоб скласти цілісний текст.

Учням пропонуються запитання, які можуть допомогти їм прийняти рішення:

• чи може цей уривок бути першим, чому?

• Чи може цей уривок бути останнім, чому?

• Що може бути в уривку, який іде після цього?

• Чому цей уривок не може бути раніше попереднього?

Прийом «Мозаїка».

Це ускладнений варіант роботи з відновлення деформованого тексту. Його особливість і важливість полягають у тому, що виконання спільного завдання залежить від уміння кожного переказувати свій фрагмент тексту, з яким не знайомі інші учасники групи. Відновити текст можна лише після з'ясування всіма учасниками змісту всіх уривків на основі переказів «експертів» з окремих фрагментів.

Організація роботи така: діти об'єднуються в групи, у кожній з яких стільки учасників, скільки фрагментів у тексті (це так звані «домашні», початкові групи). Далі учасники такої групи розраховуються за номерами і переходять у робочі групи: окремо збираються перші номери, другі і т. д. Учитель дає кожному учневі аркуш з текстом, призначеним для цієї групи (на аркуші вказано його номер), і всі члени робочої групи читають цей уривок (бажано читати його самостійно, але можливий варіант, коли один читає упівголоса, а інші слухають). Прочитавши, вони обговорюють зміст тексту і розмірковують, чи може цей уривок бути першим або останнім в оповіданні. Крім того, вони готуються переказати свою частину тексту в «домашній» групі: виділяють ключові слова, обговорюють, що в уривку найважливіше та ін.

Після цього всі повертаються в «домашні» групи і по черзі розповідають зміст своїх уривків. Той, хто розповідає, може підглядати у свій аркуш, але, за правилами гри, не показувати його іншим учасникам. Вислухавши всі перекази, діти вирішують, у якому порядку мають іти уривки, щоб вийшов цілісний текст. У ході обговорення їм радять використовувати ті самі запитання, що й у прийомі «Віднови текст».

Наведемо приклад тексту для «Мозаїки» (оповідання Леоніда Вишневецького «Вишеньки» – для учнів З–4-х класів).

(Т) – А тому, синку, що сніг засипав усю землю навкруги, і голодні пташки ніякої поживи з-під нього дістати не можуть, – відповіла мати.

Андрійко подумав трохи і притьмом кинувся до хати.

(2) Ходить Андрійкова мама по рипучому снігу навколо вишеньки і журиться:

– Ой лихо, горобці подзьобали усі бруньки на деревах!

(3) Незабаром повернувся із куснем хліба, покришив його і розсипав по снігу довкола вишні. І припрошує пташок:

– їжте, горобчики, їжте, сіренькі, на здоров'ячко! |

(4) Андрійко стоїть у маминих слідах і бачить на снігу луску від вишневих бруньок.

– Мамо, – питає хлопчик, – а чому горобці унадились до нашої вишні?

(Відповідь: 2, 4, 1, З,.)

Робота з деформованим текстом подобається учням, але є непростою для них. У цілому, близько 70% учнів 3–4-х класів виконують це завдання на коротких, нескладних текстах, але, як правило, вони не можуть пояснити запропоновану ними послідовність розвитку подій. Наприклад, в одному уривку говориться про те, що мама ходить по снігу, а в іншому – про те, що Андрійко стоїть у маминих слідах, які вона лишила в снігу. Або інший варіант: в одному уривку розповідається, що хлопчик побіг до хати, а в іншому – що він повернувся з куснем хліба.

Прийом «Позначки».

Усі учні самостійно читають текст, а потім кожен має поміркувати, новим чи вже відомим для нього була та чи інша частина змісту прочитаного, і зробити спеціальні позначки на полях тексту. Потім діти працюють у парах: показують один одному позначки, обговорюють, чому вони зроблені саме так. Після цього один з пари учнів має розповісти про цю роботу. Заздалегідь дітям потрібно пояснити, що розповідатиме один, але про обох, і при цьому бажано сказати, що виявилося спільним в їх роботах, а чим вони відрізнялися.

Але, не дивлячись на таке роз'яснення, майже всі школярі спочатку говорять лише про себе: «Я відмітив .», «Я не знала .», «Мені було цікаво .» тощо. Після наполегливих нагадувань учителя з'являються висловлювання, які складаються з двох частин: делегований від пари розповідає спочатку про себе, а потім, тримаючи аркуш однокласника перед очима і, як правило, не пам'ятаючи, що там відмічено, про його роботу. Регулярне застосування такої роботи призводить до активного використання учнями висловлювань на кшталт: «У мене ., а у Марійки .» (з часом і «У Марійки ., а в мене .»), «У нас обох .», «Виявляється, Владислав знав, що ., а я ні», «Оля розповіла, як вона одного разу .» тощо.

Значною перепоною під час парної і групової роботи є те, що багато учнів не вміють обходитися без щохвилинної допомоги вчителя, діяти без його прямого керівництва. Часто вони навіть не можуть приступити до роботи в парі чи групі, зробити зусилля, щоб зрозуміти завдання, спробувати його виконати (наприклад, самостійно прочитати невеликий уривок тексту і переказати його). Вони чекають роз'яснень учителя і для висловлення «своєї» думки. Успіх групової роботи значною мірою визначається вмінням учасників працювати самостійно, тому що об'єднання зусиль двох учасників, які не вміють працювати самостійно, зазвичай не дає позитивного результату.

Размещено на Allbest.ru