Сторінка
13

Дидактична гра як засіб навчання іноземних мов молодших школярів

За свідченням окремих науковців, учні початкової школи дуже неуважні. Вони швидко відволікаються, забувають те, що слухали, часто припускаються помилок, замислюються над чимось стороннім, втрачаючи послідовність розв’язання поставлених перед ними завдань.

Увага виявляється в умінні людини зосередитися на якому-небудь одному чи декількох подразниках, виділяючи їх з усього потоку подразників, які щохвилини діють на нервову систему людини . У цьому разі, подразник, що перебуває у центрі уваги, сприймається найбільш ясно. Такий виділений подразник, займаючи головне, домінуюче положення, створює у корі головного мозку найбільш сильне вогнище нервового збудження – домінанту.

Важливим чинником, який підтверджується дослідженнями у галузі вікової психології є те, що, окрім різкого подразника і вольового зусилля, джерелом уваги може бути й інтерес, тобто таке ставлення людини до певного предмету, діяльності, чи розв’язання поставлених завдань, яке виявляється у бажанні задовольнити власні пізнавальні інтереси. А це означає, що такі чинники, як радість пошуку, гордість відкриття, азарт змагання, бажання перемогти у грі, бути першим викликають та підтримують увагу дітей молодшого шкільного віку. Такий вид уваги психологи називають вторинним (післядовільним), оскільки він виникає у тому разі, коли людина спочатку докладає зусилля для того, щоб зосередитись, а потім захопившись своєю діяльністю, працює вже без вольового напруження (С.Л. Рубінштейн та ін.).

Ми погоджуємося з тими дослідниками, які вказують, що в учнів початкових класів переважає мимовільна увага. А це означає, що все нове, яскраве одразу привертає або зацікавлює їх. У зв’язку з цим, стає очевидною дидактична доцільність застосування дидактичної гри, у багатьох випадках як засобу збудження інтересу учнів до навчальної діяльності.

Разом із цим, серед загальних ознак уваги молодших школярів необхідно зазначити малу силу її концентрації, слабку стійкість, труднощі, що виникають в учнів під час зосередження. Стійкість уваги дітей цієї вікової категорії пов’язана із значущістю навчального матеріалу, доступністю пропонованих завдань. Спираючись на це твердження, можна припустити, що було б логічним урізноманітнювати види дидактичних ігор у процесі навчання, оскільки учні початкової школи ще не володіють уміннями тривалий час зосереджувати увагу на одному виді діяльності, яким би цікавим він не був на початку.

За свідченням деяких психологів, дуже значним для концентрації та розподілу уваги є фактор утоми, перевантаження враженнями та емоційними переживаннями (П.Д. Білоус, О.І. Компанець, Н.Д. Корольов та інші). Відомо, що стан здоров’я, способи навчання, праці та відпочинку мають вирішальний вплив на характер і розвиток уваги учнів. У цьому розумінні застосування дидактичної гри є цілком виправданим, оскільки, як нами вже зазначалося, у навчальному процесі цей засіб успішно реалізує оздоровчу і релаксаційну функції.

За результатами досліджень психологів, перша функція, що починає формуватись у дитини ще в ранньому віці, це – сприймання (А.В. Антонов, С.П. Баранова, Л.С. Виготський, В.І. Слободчиков, Е.А. Фарапова та інші). Сприймання, як його розуміють фахівці, це процес відображення людиною предметів і явищ навколишнього світу при безпосередньому їх впливі на органи чуття. Незважаючи на те, що дитина вже з перших днів свого життя може дивитись на предмети, рано виявляє чутливість до звуків, у тому числі й до голосів людей, її потрібно систематично вчити розглядати, слухати і розуміти те, що вона сприймає. Механізм сприймання вже достатньо сформований, але користуватись ним дитина ще не вміє.

Початковим ступенем пізнання дитини є її повсякденне життя, в якому вона непомітно і швидко вчиться сприймати предмети свого оточення. Але для того щоб сприймання стало могутнім засобом подальшого пізнання навколишньої дійсності, його розвиток повинен продовжуватись. Цей процес починає удосконалюватись у шкільному віці, і на його розвиток помітно впливають мислення і рівень досконалості уваги. На перших порах навчання, сприймання майже завжди мимовільне. Діти помічають у предметах не головне або суттєве, а скоріше те, що виділяється на тлі інших предметів, те, що приваблює їхню увагу . Сприймання молодших школярів характеризується недостатньою диференційованістю: діти можуть неправильно ідентифікувати літери чи слова, що сприймаються ними на слух, роблять помилки у правописі. Серед причин слабкої диференційованості відзначається також недосконалість аналізу у процесі сприймання. Його ситуативність виділяється у неспроможності учнів абстрагуватися від окремих стереотипів. Незважаючи на те, що дитина до школи невпинно сприймала навколишній світ усіма органами чуття, вона це робила на відповідному їй рівні розуміння, не вдаючись до аналітичної діяльності. Варто зазначити, що дитина не народжується з готовим умінням сприймати що-небудь. Однак, як зазначають психологи, поступово у процесі навчальної діяльності змінюється роль слова у сприйманні, спостерігається перехід від фрагментарного сприймання до повного (А.Н. Левітов). Як свідчать дані психології, сприймання молодших школярів тісно пов’язане з діями учнів. Відповідно до цього дидактичні ігри, що використовуються на уроках, повинні бути цікавими, емоційно насиченими, а також супроводжуватися руховою діяльністю.

Іншим психічним процесом, який відіграє важливу роль у пізнанні навколишнього світу, є пам’ять. Розвиток пам’яті є однією з головних ознак готовності дитини до школи. Характеризуючи пам’ять учня початкових класів, варто зазначити, що вона настільки суперечливо й непропорційно розвивається у напрямі своїх вищих форм, що водночас діти можуть користуватися різними її видами. Якщо проаналізувати відповідні дослідження у цій галузі, то можна дійти висновку, що молодші школярі запам’ятовують швидше мимовільно, ніж довільно (Л.І. Божович). Іноді важко зрозуміти, як вони це роблять (раціонально чи нераціонально, свідомо чи несвідомо), але показники продуктивності пам’яті дітей цієї вікової категорії у процесі мимовільного запам’ятовування можуть бути вищими, ніж в учнів середньої школи (К.П. Мальцева, Н.В. Матюхіна, Т.С. Міхальчик). Однак, нам уявляється більш виваженою позиція, за якої перевага дитячої пам’яті тільки удавана. Насправді, діти дійсно легко запам’ятовують, але далеко не будь-який матеріал, а лише той, який їм чимось цікавий і викликає у них позитивні емоції. Молодших школярів приваблюють та інтригують незрозумілі слова, ігри, пісні, тексти та інший матеріал, який стає у чомусь значущим для дитини. Цілком можливо, що незрозуміле виділяється на тлі зрозумілого й тим привертає до себе увагу. Крім того, учені визначають перевагу молодших школярів у потенційно великих можливостях довготривалої пам’яті, що пояснюється наявністю явища "імпритингу", тобто закарбування мовного або мовленнєвого матеріалу у свідомості за умови необхідної мотивації.

Відомо, що у процесі пізнання навколишньої дійсності у молодших школярів переважає діяльність першої сигнальної системи (Л.С. Виготський, Г.С. Костюк та ін.). У зв’язку з цим у них більш розвинена наочно-образна пам’ять. Тому у процесі відбору дидактичних ігор потрібно надавати перевагу тим, у змісті яких передбачено чітке визначення ролей учасників гри та зрозуміло і доступно обгрунтовано її правила. Окрім того, ми припускаємо, що доцільно використовувати і різного виду наочність, організовуючи дидактичну гру (іграшки, картинки, ілюстрації тощо). Такий підхід дозволить викликати у молодших школярів зацікавленість до участі у навчально-ігровій діяльності, а відтак забезпечить краще запам’ятовування навчальної інформації.