Сторінка
7

Дидактична гра як засіб навчання іноземних мов молодших школярів

О.І. Удальцова стверджує, що дидактичні ігри, в яких відсутній яскраво виражений елемент гри (тобто її розважальний компонент), перетворюються на звичайні навчальні завдання. Разом із тим, вони застерігають, що недоцільно занадто захоплюватись іграми у процесі навчання, оскільки в цьому разі гра перестає цікавити учнів, що знижує інтерес до навчання.

Деякі вчені, зокрема, Г.В. Рогова, І.С. Ладенко, уважають, що під час організації дидактичної гри учні оперують лише знаннями, якими вони вже володіють, а відтак її можна використовувати тільки з метою закріплення набутих учнями раніше навичок і вмінь. Ми не зовсім погоджуємося з цією думкою, а поділяємо погляди іншої групи науковців, які вказують на те, що на початковому етапі навчання саме під час використання дидактичних ігор найбільш ефективно засвоюються нові знання, формуються і розвиваються навички та вміння. На користь цього твердження свідчить також і власний педагогічний досвід навчання учнів початкової школи. Окрім того, за нашими спостереженнями, розвиткові творчих здібностей та яскравому прояву особистості в цьому віці сприяє підвищений емоційний рівень навчання (позитивні емоції, враження, переживання…), який створюється саме у процесі дидактичної гри, адже, використовуючи традиційні методи, прийоми та засоби навчання (вправи, бесіди, пояснення тощо), позитивна емоційність з боку учнів або відсутня взагалі, або перебуває на досить низькому рівні. Цей факт підтверджується й результатами наукових досліджень В.С. Шубинського. Він зазначав, що 85 % навчальної діяльності в школі здійснюється у репродуктивних, нетворчих формах, а це означає, що особливого значення набуває гра, виступаючи одним із важливих засобів розвитку творчості учнів. Окрім того, ігрова діяльність є могутнім інструментом, який здатний викликати зацікавленість школярів на уроці, а вона, у свою чергу, – це механізм, з якого виникає мотивація учіння. Підтримання мотивації учнів у процесі навчання засобами гри сприятиме швидкому та якісному засвоєнню знань, формуванню умінь і навичок.

Приєднуємося до думки тих науковців, які вважають, що дидактичні ігри забезпечують максимальне емоційне залучення учасників до навчальної діяльності. Перевага гри над традиційними засобами навчання полягає також і в тому, що дидактичні ігри потребують активності з боку кожного учасника, захоплюють сильніше та знімають емоційні бар’єри.

Під час гри учасники навчального процесу знаходяться в інших умовах, ніж за традиційного навчання. Учням надається максимальна свобода інтелектуальної діяльності, яка обмежується лише визначеними правилами гри. Вони мають змогу самі обирати роль, висувати припущення щодо подальшого розвитку подій, створювати проблемну ситуацію, шукати шляхи її розв’язання, брати на себе відповідальність за обране рішення. Зазначені можливості дозволяють якомога глибше пізнати ті явища й події, які необхідні у процесі вивчення навчального предмета. Крім того, учасники гри пізнають самих себе, розкривають нові риси та якості, які раніше були невідомі.

Ф. Фребель став основоположником поняття "дидактична гра". Він першим класифікував її як педагогічне явище, а також довів, що гра може цілком реально виконувати навчальні функції.

Відрізняються погляди вчених і на сутність поняття "дидактична гра" з точки зору діяльнісного підходу. Досить часто її ототожнюють з ігровою діяльністю. Таке формулювання уявляється нам дещо поверховим, оскільки існує суттєва відмінність між поняттями "дидактична гра" та "ігрова діяльність". Відомо, що дидактична гра це обов’язково сукупність двох взаємозалежних видів діяльності – навчальної й ігрової, причому реалізація однієї з них – навчальної, здійснюється засобами іншої – ігрової. Інколи досить складно визначити, де чітко простежується навчальна, а де ігрова діяльність. Ігрова діяльність, за визначенням психологів, це основа розвитку життєвого досвіду дитини, її фізичних, розумових і духовних здібностей, діяльність, засобами якої у ранньому дитинстві активізується процес пізнання нового та невідомого (Л.С. Виготський). А це означає, що такий вид діяльності може здійснюватись не лише в навчальних цілях і в навчальному процесі, а й тоді, коли діти розважаються.

Іншою відмінністю також є і те, що однією з неодмінних умов здійснення навчальної діяльності є участь у ній вчителя. Відповідно до цих міркувань, ми вважаємо доцільнішим термін – навчально-ігрова діяльність. Такий термін, на наш погляд, точніше відбиває сутність та структуру дидактичної гри.

Таку ж позицію знаходимо й у дослідженнях інших вчених. Наприклад, С. Якобсон зазначає, що у процесі дидактичної гри окремі компоненти навчальної діяльності включаються в ігрову та утворюють у своїй єдності своєрідне ціле – комбіновану форму: навчально-ігрову діяльність. В експериментальному дослідженні С. Якобсон зазначено, що навчально-ігрова діяльність підпорядкована певним принципам послідовного підключення компонентів навчальної діяльності в ігрову. Відповідно до досліджень С. Якобсон, спочатку у гру включають навчальне завдання, підпорядковуючи його ігровому завданню; ігрова діяльність при цьому зберігає свою структуру, а новий компонент, яким є навчальне завдання, ніби надбудовується. Навчальне завдання перед дітьми ставиться як підпорядковане ігровому, виконуючи функції досягнення мети ігрового завдання. На другому етапі завдання і спосіб його виконання змінюються відповідними компонентами навчальної діяльності. На третьому етапі включається мотивація навчальної діяльності як така, що підпорядкована мотивації ігрової діяльності.

Функції гри як засобу навчання молодших школярів

Переважною більшістю психологів зазначається, що з метою повноцінного розвитку і виховання дитини доцільно обирати і використовувати ті засоби, форми і методи педагогічного впливу, які адекватні її віку (Н.П. Анікеєва, П.П. Блонський, Л.І. Божович та ін.). Вони повинні органічно поєднуватися з особливою діяльністю, характерною для конкретного вікового періоду. Психічний розвиток і формування особистості відбувається, насамперед, у тому виді діяльності, який на певному етапі онтогенезу є провідним. У молодшому шкільному віці продовжує домінувати гра, на основі якої формується навчальна діяльність .

Враховуючи дослідження психологів, ми, однак, дотримуємося позиції, за якої відбір засобів навчання не можна здійснювати, зважаючи лише на психологічні особливості та вікові можливості певної групи учнів. Одним із важливих аспектів у розв’язанні цієї проблеми є урахування дидактичних функцій, що регламентують призначення, або роль того чи іншого засобу навчання у навчальному процесі. Такий підхід дозволяє відібрати ті з них, які економно і доцільно до рівня розвитку учнів сприятимуть досягненню навчальної та виховної цілей уроку.

За визначенням більшості вчених ігри використовуються для розширення світогляду й пізнавальної діяльності учнів. За рахунок застосування дидактичних ігор на уроках у початковій школі створюються умови для розвитку у молодших школярів загальнонавчальних навичок і вмінь. А це досягається у процесі реалізації дидактичною грою низки її функцій.